Понад п’ять років тому, 4 лютого 2005 року, група прихильників митрополита Мефодія (Кудрякова) захопила в центрі Києва приміщення Патріархії Української Автокефальної Православної Церкви. Здавалося б, цілком звичайна для життя країни подія: успішна рейдерська атака (хай навіть із релігійним присмаком) – щоби згадувати про якийсь її "ювілей". Якби не кілька важливих нюансів...

Майже 20 років минає з початку появи на мапі світу незалежної України, а керівництво цієї самої держави ще не визнало ветеранів саме тої військової формації, яка єдина довгі роки боролася за ту ж таки незалежність. Чи нема чим дивуватися? Ця дивовижня держава - Україна, а покривджені військовики - вояки й офіцери Української Повстанської Армії. Мабуть немає другої країни в світі, яка б після здобуття незалежности так негідно поступила зі своїми громадянами, які жертвували своїм життям, щоб їхній народ більше не служив чужим імперіям.

Те що стосовно НАТО в Україні немає одностайної думки, очевидний факт. Даний матеріал (який, власне, є потенційним законопроектом) висвітлює одну з позицій, яка побутує сьогодні в українському суспільстві. Наскільки це продуктивний напрям, коли у нас під боком є "дружній" північний сусід, засвідчить та розсудить лише час.

3 квітня українська громада відзначатиме 92 річницю від дня народження українського письменника Олеся Гончара. Він правдиво зображував події Другої Світової війни, але водночас створив найсвітліші людські образи, тепло яких ми продовжуємо отримувати сьогодні.