Нам усім є добре відомо, що немає на світі іншого народу, який зазнав би таких дошкульних образ і гігантних людських жертв, як зазнав у своїй історії наш багатостраждальний український народ, а, зокрема, за період від так званої «октябрьской рєволюциї» до розвалу "совєтської тюрми народів та відзискання самостійності України, — молодої демократичної держави, яка забезпечує всім громадянам України однакові людські й національні права та особисту гідність.

Безугавні нарікання на відверто антиукраїнський курс політики й звинувачення багатьма (переважно інтернет та друкованими) українськими засобами інформації російських посадовців у нахабному та безцеремонному втручанні у внутрішні справи України провокували до пошуку будь-якої оказії, аби стати безпосереднім свідком відверто недружнього за змістом дійства. Певно, вчувши потаємні молитви та благання, рівно як і не ставлячи навіть під сумнів щирість намірів, Господь дарував нагоду (не розголошуючи, звичайно, власного імені) долучитися до поважної за кількістю делегації, котра потягом вирушала з Києва до Москви для участи в зорганізованому російським МЗС "Конгресі співвітчизників".

"Націоналіст" Ющенко постійно святкував день визволення (?) України від німецько-фашистських окупантів. Святкував в одних лавах з окупантами-большевиками, потужною п'ятою колоною, реваншистами, які ненавидять країну, в якій живуть, і мріють про нове пришестя московського царя. Свято з георгіївськими стрічками на грудях і собачою відданістю "господарям", котрі в перервах між копняками під зад подають обсмоктану кістку з імперського столу. Про таких влучно сказав Тарас: "Раби, подножки, грязь Москви".

1 квітня світова громадськість відзначає день народження Миколи Гоголя, як висловлюються росіяни: «великого русского писателя». Не нам судити великого Гоголя, що він писав російською, хоча був українцем, так склалося історично. Та чи міг би він писати українською і за яких умов?