Юрій Гринів: «Під час путчу ми якраз таборувалися в карпатських горах»

Виконуючим обов'язки керівника львівського осередку Блока Петра Порошенка «Солідарність» Юрій Гринів був призначений у березні 2017 року на позачерговому з'їзді партії. Згодом, у квітні, на конференції Львівської територіальної організації його одноголосно обрали головою ТО партії БПП «Солідарність». Нагадаємо, що з серпня 2015 року до травня 2016 року її очолював голова Львівської ОДА Олег Синютка, який покинув партію через роботу у облдержадміністрації.  42-річний Юрій Гринів є молодшим братом нардепа Ігоря Гриніва, який раніше очолював парламентську фракцію БПП та керував виборчою кампанією кандидата в Президенти Петра Порошенка у 2014 році. 

Наразі Юрій Гринів є генеральним директором ДП «Львівстандартметрологія», яке серед іншого займається сертифікацією готелів, сільськогосподарської техніки, а також ввезених з-за кордону автомобілів. З серпня 2015 року він очолював Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у місті Львові, а до цього - ДПІ у Франківському районі Львова, а також у Буському та Городоцькому районах Львівської області. У 2012-14 рр. очолював Інспекцію з питань захисту прав споживачів у Львівській області. Інтерв`ю починаємо з підсумків діяльності осередку президентської політичної сили на Львівщині за останній рік – вже під Гринівим.

Яких успіхів львівська «Солідарність» здобула у 2017 році?

В першу чергу ми прийняли участь у всіх виборчих кампаніях до об’єднаних територіальних громад,  а це до 13-ти місцевих рад. За висуненням чи підтримки територіальної організації БПП «Солідарність» 10 голів очолили такі громади. Зараз в області працюють 30 територіальних місцевих організацій, з головами яких кожного місяця я проводжу наради, доводжу завдання, складаю рейтинги.

То про що ж звітують районні осередки?

Окрім загальних проектів, у кожному районі є власні ініціативи – у  Золочеві, наприклад, голова нашої організації Михайло Рудий допомогає місцевим екологам, які працюють з Фондом Дикої природи. 

Це також допомога ветеранам АТО чи їх сім’ям – в любій формі. Так, наприклад, в минулому році за сприяння члена нашої партії – почесного консула Білорусії у місті Львові, а також уряду Білорусії, 40 дітей воїнів АТО їздили на оздоровлення в Білорусію.

Я начебто  щось читав про креативну ідею з батарейками…     

Так, наші новатори з Жовкви назбирали старих корпусів комп’ютерів, дістали з них монітори та прикрутили їх на зупинках громадського транспорту для збору та утилізації батарейок. Щоб кожен, хто йде на зупинку, міг викинути їх туди, а хлопці потім централізовано їх забирають та здають для утилізації. На корпусах було написано, що це зроблено за сприяння партії «Солідарність». Звичайно, що кожен район для популяризації партії старається придумати щось своє.

Я вважаю, що ми вчинили не менш креативно, коли ініціювали серед молоді акцію «Лист Марічки». Замість звичайного збирання продуктів чи речей для наших бійців на Великодні свята ми провели цікаву акцію. А саме: поставили палатки перед навчальними закладами та звернулися до молодих дівчат, запросивши їх написати листа невідомому молодому солдату. Ми розуміли, що воїн, який сидить в бліндажі, не просто хоче з’їсти кусок ковбаси. В результаті ми назбирали більше ста листів від дівчат-студенток і до кожного кошика в зону АТО поклали разом з паскою ось по такому листу.

Так, це зворушливо. А з якими проблемами люди найчастіше звертаються до громадських приймалень – у вас же вони мають бути, напевно, в кожному  районі?

Так, вони мають назву – громадська приймальня блоку Петра Порошенка «Допомога». Якось в громадську приймальню в Шевченківському районі на Липинського прийшла бабця, в якої родичі хотіли відсудити квартиру. Вона була простою прибиральницею, і не мала грошей, щоб з ними судитися.  Наші адвокати ходили на суд і наразі цю бабцю ніхто не вигнав з житла – було складено мирову угоду, за якою до її смерті квартира перейти родичам не може, а лише після того.

Тобто в приймальні звертаються, починаючи з таких речей, і до банального заповнення заяв на отримання субсидії. Два роки тому це було однією з найбільш актуальних тем, бо у нас 85% населення оформляють ці субсидії. Тому коли люди приходять, ми допомагаємо підрахувати дохід, який має бути, розповідаємо, що вже спростилася система. Багато людей взагалі вважали, що не мали право на субсидію, а коли дізнавалися про зміни у законодавстві, то були дуже вдячні.

В нас також в кожному районі є такий проект, як «Толока». Це коли ми збираємось та вирішуємо разом господарські питання корисні громадам: хто дерева садить, хто щось прибирає, хто щось впорядковує – пам’ятник, чи ще щось.

Як виглядає процес навчання – у вас є власна партшкола?

Ми робимо власні тренінги, і перший з них в цьому році був присвячений ОТГ – ми запрошували обидва рази відомого експерта з питань місцевого самоврядування Ярослава Максимчука. Він проводив тренінг для депутатів сільських, селищних, міських та районних рад на протязі 6 днів, і всім дуже сподобався. Багато хто в перший раз не попав, але потім райони нас дуже просили, щоб його привезли ще раз. Тож нам довелось звернутися до  секретаріату партії, щоб Максимчук провів повторно.

Також мій заступник з проектів Назар Жолобович проводить тренінги для молоді – Школу молодого лідера та ще один – по адаптації жінок у суспільстві. А зараз він провів навчання щодо виборчих кампаній у соціальних мережах.

У «Солідарності» є своя молодіжка, і чи зареєстрована вона?

Всеукраїнська молодіжна організація проходить період реєстрації. Вона дуже цікава, там є власний дебатний клуб. На протязі року заплановано, здається, 6 дебатних зустрічей по декілька днів кожна. Найближча, у лютому, буде проходити у Львові, куди завітають учасники з різних областей України. Мета – знаходити молодих та активних людей, з ораторськими здібностями. Я колись свою політичну кар’єру теж починав саме з таких моментів. В обласних центрах є свої регіональні молодіжки.

Який у Вас був перший політичний досвід?

Ну, по великому рахунку, в політику я прийшов ще у школі, коли в 1989 р. було створено українську молодіжну організацію «Спадщина». Її очолював тоді Андрій Парубій. Це був час українського романтизму. Відбувалися часи встановлення нової української держави. Ми видавали підпільно самодруки, розповсюджували їх серед населення Львова, фактично боролися з радянською системою. Проте були і небезпечні пригоди. Наприклад, в 90-му під час Всеукраїнського з’їзду всіх націоналістичних організацій у Бережанах КДБ навіть спробувало нас заарештувати. На щастя відпустили за декілька годин. До речі, під час путчу ми якраз таборувалися в карпатських горах (табір «Опришки»), слухали по радіо повідомлення «Голоса Америки» чи «Свободи», що ж насправді відбувається в державі. Це вже був наш другий табір. Перший називався «Стежками героїв».

Що то були за табори такі? Щось накшталт «Пласту»?

Так, це були місячні виїзні табори скаутського напрямку, але саме під егідою Організації української молоді «Спадщина», яка знаходила фінансування на палатки та харчі, запрошували молодь зі сторони.

А перший досвід у виборчому процесі?

В 1994 році був створений один із найпотужніших прототипів нової політичної партії – об’єднання «Нова Хвиля». Закону про політичні партії тоді ще не було. Це було таке собі «об’єднання однодумців». Від «Нової Хвилі» тоді балотувалися Олександр Кривенко, Ігор Коліушко, Тарас Стецьків, Ігор Юхновський, Михайло Косів, Ігор Гринів і ще ціла плеяда молодих політиків. Я прийшов в «Нову Хвилю» працювати у виборчому штабі, де клеїв листівки, займався агітацією. А у 1997 р. було створено ПРП, я потрапив у середовище партії – балотувався декілька разів. У 2002 р. йшов на вибори в міськраду від всеукраїнського об’єднання «Наша Україна», в яке входило ПРП, та в 2006 р. в обласну раду від ПРП.

У 2006 році був цікавий проект «Пора-ПРП». Ви йшли тоді 5-им номером у списку ПРП в обласну раду.

На жаль Пора і ПРП на рівні області не домовилися, тому було два окремих списки. В міську раду ПРП пройшла, а в обласну - не подолали 4% бар’єр, і відповідно я не став депутатом.

Як ви потрапили у податкову?

Можна сказати, що цілком випадково. Я був заступником керівника комітету з державної регуляторної політики та підприємництва. Ця установа утворилася після об’єднання Ліцензійної палати та Комітету підприємництва. Грубо кажучи, це був орган для захисту прав підприємців, в тому числі, й при законотворчій діяльності, щоб їх права ніде не обмежувалися.

В 2005 р., коли змінювали всі медведчуківські креатури в податкових, мені запропонували очолити одну з районних інспекцій. Була ілюзія, що ми зможемо змінити правила існуючої системи, що частково і вийшло. Але я в душі далеко не фіскал і тому більше там не працюю, зараз очолюю ДП «Львівстандартметрологія».

А як щодо внутрішньопартійної конкуренції на рівні міста з колишніми ударівцями?

В нас нема внутрішньопартійної конкуренції. Просто в міській раді є багато депутатів з членів колишнього «Удару» і може скластися хибне враження про якийсь неофіційний розподіл. Ви ж добре знаєте, як відбувалися останні місцеві вибори – у новий спосіб: коли список формується за рейтингом кандидатів. У Львові було 64 міських округи і вигравали ті, що набрали найвищий рейтинг,  і серед лідерів перегонів могли  опинитися як представники старого «Удару» так і нові члени партії. А може хтось спеціально  придумує такі легенди щоб нас розсварити, але це їм не вдасться.

Чи є ідеологічна конкуренція між партіями сьогодні? Партії конкурують ідеологіями, чи конкурують окремі її члени?

У нас щось змінилося. Коли в Західній Україні приходила до влади якась партія, вже через рік-два вона взагалі не мала ніякого рейтингу і більше ніколи не вигравала.  Починаючи з Народного Руху, який в 1998 р. був на першому місці в Західній Україні, в  2002 р. - була Наша Україна, в 2006 р. – Батьківщина, а в 2010 р.  – Свобода, в 2014 р. – Солідарність. На Західній Україні по традиції лідери перегонів дуже швидко втрачали свою популярність.

Зараз, коли депутати від «Солідарності» йдуть на вибори ОТГ, вони майже всюди на першому місці. Тому хочу сказати, що це вперше, коли партія, яка вже три роки при владі, не має падіння  в рейтингу. Значить ми не зовсім все погано робимо.

В Кам’янці була цікава ситуація, Ви казали щодо Омеляна, що це Ваш кандидат, а «Громадянська позиція» написала в газеті що то їхній. В результаті 2 партії підтримали одного й того самого кандидата, який де-юре йшов як самовисуванець.

Так, дійсно. В особі Омеляна Кам’янська громада отримала доброго керівника, якого підтримувала наша політична сила. Він  був на районній конференції БПП «Солідарність», виступав, дякував за довіру та декларував що ми в одній команді.  Про те що він був на зборах Громадської позиції, я не чув  і думаю що такого не було.

Добре. Я можу через 2 місяці після старту кампанії в Кам’янці нарешті відверто запитати Вас щодо судів, які ледь не зірвали там виборчий процес?

Я пам’ятаю ті суди. Це скоріше стосувалось не політичних процесів за участю партій, а місцевих еліт. Хтось побачив, що втрачає позиції й матиме після виборів менший вплив на громаду. Вони спробували трохи відтягнути старт кампанії, щоб потягнути час та накачати м’язи.

Лідер вашої політичної сили, йдучи на Президентські вибори, обіцяв війну закінчити за один місяць...

Так, але ми не враховували що Росія введе регулярну армію. Проте в тому, що люди перестали активно гинути після підписання «Мінських угод», є його велика заслуга. Попри всю критику, соціологічні опитування нам свідчать, що наші люди, насправді, не хочуть воювати! Більше 70% респондентів кажуть: «Мир - любою ціною». Тобто в різних варіантах, але – тільки мир.

Щодо загальних політичних конкурентів БПП: це скоріше «Батьківщина»? А також опціонально: в одному районі може бути «Громадянська позиція», в другому – «Самопоміч» чи «УкрОП»?

Всі політичні сили поділені на західний  і східний вектор з однієї сторони та опозиційний і провладний - з другої. Ми з «Народним фронтом» знаходимось в ніші «Захід-Влада». Блок Юлії Тимошенко, Громадянська позиція, Самопоміч, Свобода, УкрОП – в ніші «Захід-Опозиція». Опоблок і Життя - «Схід-Опозиція». Нішу «Схід-Влада» Солідарність теж частково займає, правда з меншим рейтингом ніж «Захід-Влада». Відповідно по кожному вектору в різних мірах може бути перетікання. Тому, практично всі політичні сили є нашими конкурентами, тільки в різних пропорціях і в різних електоральних напрямках.

Багато з цих політичних сил були при владі, але реальні реформи  почали робитися тільки 3 роки тому. В першу чергу у нас появилася потужна Українська Армія, ми досягнули енергетичної незалежності від країни-агресора, появилася значна довіра до сучасної поліції. За 3 роки було збудовано доріг більше ніж за попередніх 20, появилася прозорість в тендерних держаних закупівлях.