«Священна війна»: як московський патріархат створює за кордоном проксі-структури, паралельні Українській Православній Церкві - архієпископ Даниїл
Українська Православна Єпархія Західної Європи (Вселенський Патріархат) радісно та молитовно відзначила 80-ту річницю свого служіння. Як ми повідомляли, 23 травня в Українському Вільному Університеті в Мюнхені відбулася святкова Академія, під час якої прозвучали змістовні доповіді науковців-богословів та істориків церкви. 24 травня у храмі святого Миколая в Мюнхені архієпископ Даниіл очолив святкову літургію, а наступного дня разом із всечесними отцями УПЦ владика звершив освячення Престолу в церкві архістратига Божого Михаїла в м. Ландсгут, під час якого в нього було вкладено мощі Митрополита Київського Афанасія. Після святкових урочистостей, під час яких пролунали численні вітальні промови від українських та баварських державних чинників, а також виступ місцевого українського хору "HARDY", архієпископ Даниїл люб’язно приділив час редактору "Україномовного Мюнхену" ("Варта Баварії").
Шановний владико, яку специфіку має діяспорська УПЦ в Європі, на відміну від США? До речі, я ж правильно розумію, що і там, і тут доводиться конкурувати за вірян із зарубіжною московською церквою, яка у 2007 році офіційно увійшла в єдність із московським патріархатом?
Дуже слушне запитання. Так, Російська Православна Церква Закордоном, що виникла після 1917 року як окрема структура російської еміграції, має адміністративний центр в Нью-Йорку під омофором московського патріарха. Вона так само представлена і в Європі. Але, окрім того, від початку повномасштабного вторгнення майже у кожному місті, де ми створювали парафію, виникали осередки УПЦ МП під егідою київського митрополита Онуфрія. Створивши Єпархію УПЦ московського патріархату, вони відкривали церкви в тих самих містах, де ми вже служимо.
Тобто в такий спосіб вони намагаються боротися за українських православних вірян? Схоже на таку ж саме московсько-українську війну, але за душі людей… Священну, у прямому сенсі цього слова.
Ось власне. Ба більше: в багатьох містах вони діють у досить підступний спосіб. Ми відкрили Українську православну парафію св. Миколая – вони також відкривають Українську православну парафію св. Миколая.
Освячення Престолу в парафії УПЦ арх.Божого Михаїла в м. Ландсгут (Баварія)
Тобто, навіть, набираючи назву парафії в Гуглі, віряни УПЦ мають усі шанси потрапити до московської церкви! Але звідки ресурси: знову той самий Новінський?
Не лише він, але Ви правильно зазначили вектор, звідки йдуть гроші. Це колишні проросійськи політики та бізнесмени українського походження. Саме вони фінансують структури УПЦ московського патріархату, у т.ч. за кордоном. І намагаються позиціонувати себе тут як незалежна від москви Українська православна церква.
В той самий час, наприкінці січня ц.р. на Форумі релігійної свободи у Вашингтоні, який щороку відвідують представники різних релігійних конфесій і традицій (близько 500-600 делегатів), вони поводилися діаметрально протилежно. Від Православної церкви України на форумі був владика Євстратій /Зоря/, пізніше також приїхав Блаженнійший владика Єпіфаний, я представляв Українську Православну Церкву США і Діаспори. Так ось на тому із засідань адвокат УПЦ МП на прізвище Амстердам стверджував, що український уряд масово переслідує релігійні меншини, пов’язані з УПЦ МП. Хоча в Україні ця церква зараз не каже, що вона є в лоні московського патріархату. То ви вирішіть, будь ласка, ким ви насправді є: чи частиною МП, чи незалежною українською церквою.
Як казали у старому гебрейському анекдоті, або хрест зніми, або штани надінь…
На американській публіці вони, дійсно, цим відверто зловживають. Ось так ці дві структури в США співіснують. Так само і в Німеччині: ми маємо нашу православну церкву, поруч з якою обов’язково присутні структури УПЦ московського патріархату.
Урочистисті на честь 80-ліття єпархії УПЦ в Західній Європі (Вселенський Патріархат) та вітальні промови від українських та баварських посадовців
То який вихід? Чи є у вас вже стратегія, чи наша церква її саме зараз напрацьовує?
Наразі ми уважно спостерігаємо за поведінкою УПЦ МП. Свого часу я був задіяний в наданні ПЦУ Томосу про автокефалію, під час підготовки якого ми мали зустрічі с представниками московського патріархату в Україні. Я все ж таки надіюсь на сміливість їх архієреїв щодо від’єднання від Москви і створення власного світогляду. Наш народ завжди заслуговував на власну помісну церкву – врешті ми її вже маємо. Тому все, що їм потрібно – це зробити крок у бік свого народу.
Втім чи не тішите Ви себе ілюзією? На недавній Адже під час своєї доповіді на Академії на честь 80-річчі відкриття УПЦ в Німеччині (…) о. Віталій Клос саме згадував про «сталінське духовенство, яке працювало під пильним оком КДБ». Хіба в УПЦ МП щось змінилося з того часу?
Цього року ми визначаємо – 1700-ліття Нікейського Собору, який відбувся у 325 році. На ньому було визначено природу Христа, складено Символ віри, обговорено дату святкування Великодня, питання канону Святого Письма та інші важливі справи. Той собор у Константинополі з метою подолання церковного розколу та утвердження єдності християнської віри було скликано за ініціативи візантійського імператора Костянтина Великого – саме він запросив архієреїв. Це я веду до того, якщо з боку українського уряду буде політична воля вирішити церковне питання, багато перешкод можна буде подолати, включно з архієреями, духовенством і мирянами. Але мусить бути спільне бачення – Українська держава має співпрацювати з церквою заради блага свого народу.
Звичайно ж, здоровий розподіл і духовна конкуренція – це добрі речі. Маємо розгалуження як католицьких (греко- і римо-католики), так і православних церков – не говорячи вже про протестантів чи буддистів. Це чудово і важливо, що люди мають такий вибір. Але, коли йдеться про православ’я, нам потрібна допомога і стратегічне бачення з боку уряду. Нація нині перебуває у стані руйнування і намагається виживати під тиском з різних боків: москва намагається знищити українську державність, США мають свої погляди щодо закінчення війни, Європа – свої. Так само – Китай, Індія чи Арабський світ. У цих обставинах об’єднання мало б відбутися бодай в духовній сфері, адже церква повинна бути сумлінням свого народу. Втім, на превеликий жаль, ми не можемо всередині здобути чогось, що нас об’єднує.
Нові віряни, що поповнюють лоно православної церкви у Західній Європі сьогодні, походять в більшості зі східних регіонів України, де вони спілкувалися здебільшого російською. До церкви ж ходили, у кращому випадку, двічі на рік: на Різдво та Великдень. Як через церкву зміцнювати українську національну ідентичність мирян, які раніше її взагалі не мали?
У цьому ж і краса: приходячи на чужині до української церкви, вони бачать в ній альтернативу церкві московській. Адже люди раніше і уяви не мали, що православ’я може бути іншим. Це цілком інший світогляд: ніхто не лякає хустинками, церковно-слов’янською мовою, необхідністю обов’язково стояти службу праворуч чи ліворуч, палити чи не палити свічку тощо. Тобто вони нарешті розуміють, що усе це – лише зовнішні атрибути. Проте можна молитися або читати Євангеліє українською мовою. Вони чують всі ті самі мелодії під час літургії, але вже рідною мовою, про що їм раніше не було відомо. Адже дотепер ніхто їм того не казав.
Таке враження, що наш народ певний час знову перебував у стані штучного голоду. На цей раз не фізичного, але інтелектуального: коли в тебе забирають знання і вміння вдосконалювати себе духовно. Це те, що весь час робила радянська влада за допомогою московської православної церкви, і це продовжується дотепер. Багато з цих людей досить побожні, вони хочуть молитися, вони шукають Божого благословення і ту Божу ласку. Але вони не знали про цю альтернативу.
Тобто Церква несе також освітянську місію, природньо є школою для дорослих?
Так. Вона є осередком не тільки для духовного зросту, але й для інтелектуального розвитку людей. При цьому Церква відкрита для всіх: як здорових, так і не дуже. Адже ми всі приходимо до Бога зі своїми проблемами і потребуємо цілісного здоров’я. Тому ми практикуємо у Церкві холістичний підхід, адже турбота про людину — це не лише молитва чи сповідь, а служіння всій її особистості. Людина була створена цілісною істотою: з Тілом, Душею та Духом. Бог діє у всіх сферах життя, не лише в духовній. Це до речі, досить актуально саме в умовах еміграції.
Далі буде... (Продовження інтервʼю з архієпископом Даниїлом чекайте згодом)
