Демократична Масниця проти патріархальної Масляної: у Львові обговорили відмінність українських та російських традицій
21 лютого, у мистецькому центрі “Дзиґа” відбулась прес-конференція, на якій львівські науковці, представники Української мережевої платформи незалежних експертів “Клен” спробували донести до громадськості інформацію про фальсифікацію українських традицій. Про це повідомляє кореспондент “Справжньої Варти”.
Незалежні експерти вважають, що у період після Революції Гідності, коли йде війна з Росією та відбувається курс на декомунізацію, слід зважати на народні традиції та не здійснювати підміни понять, адже між співзвучними словами “Масниця” та “Масляна” є величезна різниця, як ментальна, так і історико-культурна.
Українське слово “Масниця” походить від прикметника “масний”, тобто жирний, не пісний і означає своєрідне прощання із м’ясними та молочними продуктами на період до Великодня. Натомість “Масляна” походить від російського слова “масло”, тобто олія, і характеризує процес смаження млинців, який є суто в російській традиції.
“Архаїчне свято, приурочене до закінчення зими і початку весни, відоме в більшості європейських народів, це не лише слов’янське свято. Воно відоме під різними назвами, але християнською церквою воно було згодом приурочене до останнього тижня перед початком Великого (Великоднього) посту і тому воно не має усталеної дати в календарі. Зазвичай воно припадає на кінець лютого. В Європі - це карнавали, гучні святкування, серед яких найбільш відомий Венеційський карнавал із масками та пишними костюмами. У чехів це свято відоме під назвою “масопуст”, у поляків - “запусти”. В українців побутує своя назва — Масниця, хоча відомі й інші, локальні назви: пущення, заговини, колодій, колодка та ін.”, - пояснив етнолог, кандидат історичних наук Юрій Пуківський.
Як зазначив етнолог, святкування Масниці має громадський характер, колективний і полягає у гучних забавах, застіллях і приготуванні страв, які на період посту є забороненими: м’ясі, сирні страви. Для українців знакова страва — це вареники з сиром і сметаною, для росіян — млинці, у поляків — пончики з начинкою, у хорватів — булочки з повидлом.
Ще одним аспектом відзначення Масниці в українців була низка самобутніх обрядів, серед яких найвідоміший — це колодки. Обряд полягав у тому, що гурти одружених жінок збиралися, влаштовували застілля, при цьому було присутнє поліно (колодка), яке прикрашали, співали йому пісень, а потім із ним ходили до неодружених парубків і чіпляли їм колодку до руки чи ноги. Іноді його чіпляли неодруженим дівчатам або їхнім батькам: це була символічна “кара” за те, що вони вчасно не одружилися, до початку посту. Це сприймалося як жарт і мало функцію регулювання громадою своєї демографічної рівноваги.
Подібні звичаї помітні у хорватів, словенів, частково — у білорусів, на прилеглих до України територіях. Тоді ж як у росіян була традиція спалювання солом’яного опудала.
Втім, як наголосили науковці, нам більш відомі традиції північних сусідів, що пов’язано з історичними перипетіями радянського періоду, коли заохочувалось святкування Масляної, особливо на східних територіях, де й донині можна таке зустріти (Херсонщина, Харківщина, місцями — Київщина).
На думку релігієзнавця Михайла Кобрина, християнство в Україні тісно пов’язане з народними, язичницькими традиціями, тому можна говорити про своєрідний феномен двовір’я, коли християнські свята пов’язуються з традиційними народними гуляннями (коляда, гаївки, Масляна, Купала тощо). За кордоном же це менш помітно, оскільки там мала місце Реформація і Контрреформація, які жорстко урізали народні звичаї, акцентуючи увагу лише на Святому Письмі.
“Зазвичай ми звикли говорити, що на заході України традиції, культура збереглися краще, але тут ми цього не бачимо. Не бачимо навіть святкування Масниці, коли би мали варитися вареники; мала би бути колодка і все інше. Натомість, є окремі українські ресурси [в інтернеті — прим.авт.], де говориться вперемішку і про колодія, і про млинці — наплутано все, що тільки можна”, - розповіла культуролог, Оксана Дарморіз.
За її словами це може свідчити про дві речі: або підміну понять, або про низький рівень культури та освіченості на тему народних традицій. І попри те, що історично українська культура дуже давня, у плані самоусвідомлення вона дуже молода, тому треба зважати на усі перипетії довкола таких свят.
“У тоталітарній державі [СРСР — прим.авт.] усе зводилось до того, щоб применшити українські традиції або просто їх нівелювати. Через те ми маємо теперішню ситуацію. Ми повинні відновлювати традиції, але робити це так, як відбувалося раніше. Якщо ми не хочемо їх відновлювати, то не слід перебирати російських традицій, або ж принаймні так і сказати: “Ми хочемо цю російську традицію, бо в нас нічого такого нема”. І власне, тут є проблема, бо відбувається підміна понять, ми починаємо жити чужою свідомістю, що для українського самоусвідомлення дуже зле. Ми маємо достатньо своїх смислів, щоб впроваджувати їх у свою культуру і формувати власний культурний контекст”, - вважає Оксана Дарморіз.
Педагог Ігор Бущак зазначив, що у школах відбуваються різноманітні святкування, і Масниця - не виняток. В історичному контексті, дітей виховували в колі сім’ї, передавали їм традиції; а основним завданням дітей у той час було закликати весну. У сучасний період, виховна функція покладена більшою мірою не на сім’ю, а на школу, але оскільки немає визначеної програми на державному рівні чи хоча б структурованої, правдивої і повноцінної інформації в інтернеті, виникають гібриди Масляної.
“Ми не доручали школі підтримувати ті традиції. Школа зараз реагує на суспільні запити, тренди, мас-культуру, попсу, і це переноситься у виховний простір. Ми не маємо вивчення традицій, проектів, які би їх продовжували й популяризували”, - зазначив Ігор Бущак.
“Слід чітко розуміти, що по ментальності наші свята є інші, ніж російські. Про це є дуже багато досліджень, той же Костомаров “Дві руські народності” та маса інших досліджень, які описують українську ментальність як більш демократичну, яка пов’язана на цінуванні жінки, громади; і російської, яка є центристська, імперська, з елементами татарськими і угрофінськими... Просто порівняння: коли говоримо про Масницю, говоримо і про колодку, коли жінки дуже активно беруть участь у цих обрядах і мають вагу в суспільстві. З іншої сторони беремо російську традицію “целованіє”, коли жінка не могла сидіти за одним столом з гостями, і лише при кінці зустрічі вона в найпишніших нарядах виходила, подавала поважним гостям чарку з напоєм, він відпивав і цілував її в щоку. Жінка там є окремо, як річ, певний атрибут, яким хизується чоловік. Це є зовсім інша ментальність, інший світогляд, через який росіяни намагаються нас асимільовувати. Це ми повинні розуміти й захищати свою культуру”, - пояснив Михайло Кобрин.
Юрій Пуківський додав, що з таким же успіхом, як і Масляну, в Україні можна запровадити карнавал як у Ріо-де-Жанейро. Адже це також їхня Масниця.
Загалом, усі науковці зійшлися на тому, що слід підходити системно до цієї проблеми. Не йдеться про заборону святкування чи вживання слова “Масляна”, а лише про просвіту й популяризацію українських народних традицій. Для цього слід скооперуватися всім: державним установам, які би показали зразок українського святкування, експертам, які би показали, як це робиться, школам, які би пропонували дітям дослідження на цю тему і т. ін. Навіть якщо йдеться про комерційне святкування Масниці, слід просто замінити млинці на вареники з сиром, зробити їх трендом, і вже багато чого зміниться.
Нагадаємо, що про запровадження тренду на українську мову говорив у Львові лідер гурту “Антитіла” Тарас Тополя.
