Аборт – це вбивство, зупинимо аборти!

Першою «ластівкою», яка похитнула усталені уявлення населення Російської імперії щодо питання про легалізацію переривання вагітності, був ХII з’їзд Товариства російських лікарів у пам’ять М.Пирогова (1913 р.). Тоді більшість учасників висловилася за відміну заборони штучного аборту. У резолюції з’їзду говорилося, що карне переслідування матері за штучний аборт нікогли не повинно відбуватися і лікарі, що здійснюють аборт на прохання і за наполяганням матері, повинні бути вільні від кримінальної відповідальності. Дискусія набула широкого розголосу. За кілька днів після її закінчення у газеті «Правда» з’вилася стаття В.Леніна «Рабочий класс и неомальтузианство», автор якої гаряче підтримав вимогу «безумовної відміни всіх законів, що переслідують аборт чи за розповсюдження медичних творів про запобіжні заходи і т.п.». Майбутній кривавий «вождь» лицемірно відзначив у цьому охорону «азбучних демократичних прав громадянина і громадянки». Своє логічне завершення аморальна суспільна дискусія отримала за кілька років після приходу до влади більшовиків: 19 листопада 1920 г. дітовбивство було легалізоване. Таким чином, з 1920 по 1936 рр. жінки в СРСР цілком вільно і безперешкодно могли робити аборти. 1936 р. з метою швидкого поповнення небачених людських втрат від терору Й.Сталін вводить формальне обмеження абортів, яке діяло до 1955 р. Під час нацистської окупації на території України мала чинність людиноненависницька директива М.Бормана 1942 р. про заохочення абортів і заборону щеплень місцевому населенню на окупованих територіях. Початком некерованої вакханалії дітовбивства, яка триває до сьогодні, було прийняття указу Президіуму Верховної Ради СРСР від 23 листопада 1955 р. "Про відміну заборони абортів", який "захистив жінку від шкоди, яку завдають їй позалікарняні аборти, і надав жінці можливість самій вирішувати питання материнства" (так оцінює указ книга "Здоровье женщины" за ред. проф. О.Макєєвої, видавництво "Медицина", Москва, 1964). Указ дозволяв вільні аборти, здійснювані за бажанням жінки виключно у медичних закладах. Уявлення про те, що до указу 1955 р. аборти були цілковито заборонені, не відповідає дійсності. Постановою ЦВК і РНК від 27 червня 1936 року «О запрещении абортов, увеличении материальной помощи роженицам, установлении государственной помощи многосемейным, расширении сети родильных домов, детских яслей и детских садов, усилении уголовного наказания за неплатеж алиментов и о некоторых изменениях в законодательстве о разводах» аборти були лише обмежені. Аборт дозволявся у випадках, коли продовження вагітності становило загрозу життю чи загрожувало «тяжкою шкодою здоров’ю вагітної жінки» (на практиці ця причина часто фальсифікувалася), або за наявності спадкових важких захворювань батьків. А з 1955 р. аборт став не керованим ніким, окрім самої жінки. Відтепер його тлумачили як приватну справу пацієнтки, як, наприклад, видалення зуба у кабінеті стоматолога чи похід до перукарні для завивки нової зачіски. Це якісно змінило ситуацію. Точніше, проявило її. Маски було скинуто.

У період Незалежної України ситуація не лише не покращилася, а навіть суттєво погіршилася. Послухаємо думку вчительки основ християнської етики Луцької ЗОШ № 24 Ольги Пляченко: «Сьогодні мусується думка, що навички використання протизаплідних засобів є нібито запорукою здоров’я та щастя в особистому житті. Та коли йдеться про механічні, хімічні контрацептиви та шляхи їх застосування, часто не вказується побічної дії, ба навіть більше – говориться про їхню немовбито абсолютну безпечність. Таким чином, у молоді формується «контрацептивна ментальність», яка в сучасному світі вважається цілком «нормальною». Але замовчується той факт, що вірус СНІДу набагато менший від пор презерватива, тож він не є перешкодою для інфікування. Не кажуть і про те, що хімічні протизаплідні препарати порушують обмін речовин, а це сприяє збільшенню ваги тіла. Більше того, організм жінки, який має чітко встановлений Богом біоритм, перестає функціонувати природно. Він переналаштовується на штучно встановлений «режим», що спричиняє кровотечі, позаматкову вагітність та ряд онкологій. Тож багато хто розплачується чи венеричними хворобами, чи післяабортними травмами, чи викривленою на сексуальному ґрунті психікою. Невже контрацептивні погляди були частиною української сімейної традиції? Очевидно, що наше суспільство потребує радикальних змін у сфері статевого виховання. Звісно, і школа не повинна стояти осторонь. Оскільки статевість – одна із граней людської особи, вона потребує належної уваги. Адже статевість – один із ключів розуміння Божого плану щодо людського життя, саме вона – причина любові двох осіб протилежних статей. І саме любов переконує жертвувати своїм егоїзмом. Контрацептивна ж свідомість, яка нині широко пропагується, – загроза цій любові, робить з неї лише потяг, позбавлений відповідальності, а партнера – «інструментом» власного задоволення. Сьогодні одна з найбагатших індустрій – контрацептивна. Ось і відповідь на запитання, чому так багато еротики на телебаченні: комусь дуже вигідно бачити молодь морально розбещеною, адже це входить у плани дуже великого бізнесу».

Громадська думка найбільш свідомої частини українського соціуму починає дедалі гучніше виступати за збереження традиційних цінностей. Не залишаються осторонь цього процесу і традиційні українські релігійні конфесії. Зокрема, у конференц-залі Київської Митрополії на території Києво-Печерської Лаври 4 травня відбулося засідання Наради представників християнських Церков України. Зустріч проходила під головуванням секретаря Відділу зовнішньо-церковних зв’язків УПЦ протоієрея Миколи Данилевича за участі представників шістьох інших християнських Церков, повідомляє Інститут релігійної свободи. Українську Православну Церкву Київського Патріархату, з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, представляв єпископ Васильківський Євстратій. Учасники засідання обмінялись думками щодо стану державно-церковних відносин в України. Зокрема проаналізували нещодавні результати голосування у Парламентській Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) відносно аморальних ініціатив.Представники Церков відзначили при цьому пасивність Постійної делегації в ПАРЄ від Верховної Ради України, яка не взяла участь у розгляді питання про розширення прав одностатевих партнерств, незважаючи на чисельні прохання Церков виступити проти запропонованої резолюції. Наприкінці зустрічі учасники Наради вирішили розвивати співпрацю з окремими міністерствами у гуманітарній та соціальній сфері. Присутні також підкреслили важливість організації міжнародного конгресу з протидії абортам в Україні за участі представників Церков, над чим наразі працює профільна Громадська рада при МОЗ України.

Чи можемо ми далі залишатися байдужими до подальшого знищення наших традиційних цінностей, яке руйнує моральне і фізичне здоров’я наших співвітчизників? «Звівши любов лише до сексуального задоволення, позбавивши її відповідальності, чи не позбавимо людину того, що робить її людиною? І чи робить це нас щасливими по-справжньому?», - стверджує цитована вище О.Пляченко. Ми не знайдемо згадки про аборти у Сімейному кодексі. Аборти регулюються маловідомими документами - медичними інструкціями, кількома рядками у законі про основи законодавства про охорону здоров’я... Але не в усіх країнах роблять вигляд, що аборти – малозначуще питання. У деяких зхідно-європейських країнах питання абортів вирішуються на всенародних референдумах. Наприклад, в Іспанії 1999 р. народ на референдумі провалив спроби влади запровадити у країні свободу абортів. У недалекому майбутньому в Іспанії знову буде проводитись референдум з цього питання. Пасивне спостереження за злочином називається сприянням злочину…