Від Судетів до Братислави — депортація східних німців після Другої Світової війни: Чехословаччина
Судетські німці, які дісталися Баварії. 1947 рік.
Етнічні німці Чехословаччини історично були зконцентровані в Судетах, де іх кількість складала 3 мільйони осіб, або 93% населення регіону. Значна частка німців була також у Моравії (800 тис. осіб, або чверть населення), велика німецька громада мешкала в Братиславі.
У 1938 році, отримавши на Мюнхенській конференції схвалення голів урядів Великої Британії, Франції та Італії, нацистська Німеччина окупувала Судети, приєднавши до своєї території райони проживання німців. Вже у 1939 році німецькі війська окупували решту частину Чехословаччини, заснувавши на території Чехії так званий протекторат Богемія і Моравія, а на території Словаччини — маріонеткову Словацьку Республіку. Уряд Чехії емігрував до Лондона.
Істинно чеська ретельність
Саме в Лондоні чеський уряд у вигнанні вперше сформулював плани масової депортації етнічних німців після закінчення війни. Хуберт Рипка, найближчий радник президента Едварда Бенеша, мріяв про масове вигнання німців ще у 1941 році, розмірковуючи на сторінках газети Čechoslovak — офіційного органу чеського уряду у вигнанні — про «організоване застосування принципу переселення народів».
Погляди свого радника повністю поділяв і президент Бенеш. Восени 1941-го і взимку 1942 року він опублікував дві статті — в журналах The Nineteenth Century and After і Foreign Affairs, де розвивав концепцію «переміщення населення», яке, за його задумом, мало допомогти впорядкувати післявоєнну Європу. Не будучи впевненим, що вдасться переконати британців реалізувати плани депортації тримільйонного німецького населення, чеський уряд у вигнанні паралельно розпочав аналогічні переговори з представниками радянського керівництва.
У березні 1943 року Бенеш зустрівся з радянським послом Олександром Богомоловим і попросив про підтримку своїх планів етнічних чисток у післявоєнній Чехословаччині. Богомолов ухилився від обговорення, проте Бенеш не вгамувався — і вже під час поїздки до США в червні 1943 року зумів переконати як американське, так і радянське керівництво підтримати плани депортації німців.
Дивіться також:
Від Бреслау до Глейвиця — депортація східних німців після Другої Світової війни: Польща
Східна Європа без німців — депортації після Другої Світової війни: Угорщина та Румунія
Отримавши цю підтримку, чеський уряд почав розробку докладного плану етнічних чисток. Перший робочий варіант депортації німців був представлений урядом Бенеша союзним державам уже в листопаді 1944 року. Згідно з меморандумом Бенеша, депортація мала здійснюватися в усіх районах, де чеське населення становить менше 67% (дві третини), і тривати доти, доки частка німців не зменшиться до рівня нижче 33%.
До реалізації цих планів чеська влада приступила відразу після звільнення Чехословаччини радянськими військами. Вже навесні 1945 року по всій країні почалися масові насильницькі акції проти етнічних німців. Головним мотором насильства стала добровольча 1-ша чехословацька бригада під командуванням Людвіка Свободи — так звана Армія Свободи.
Людвік Свобода мав давню особисту ворожнечу до етнічних німців. У 1938 році, після приєднання Судет до Німеччини, Свобода став одним із засновників «Захисту нації» — підпільної чеської повстанської організації. Тепер 60 тисяч чеських солдатів під його командуванням отримали можливість помститися беззахисному німецькому населенню.
Вирізати під корінь
Цілі села й міста, заселені німцями, зазнали безкарного насильства з боку чехів. По всій країні з німецького населення формували маршові колони, людям забороняли брати з собою будь-які речі — і без зупинок гнали до кордону. Тих, хто відставав або падав, часто вбивали просто на очах у всієї колони. Місцевому чеському населенню було суворо заборонено надавати будь-яку допомогу депортованим німцям.
Німці, виселяні з Чехії. 1945 рік.
Під час лише одного такого «маршу смерті» — вигнання 27 тисяч німців із Брно — на відстані у 55 км загинуло, за різними оцінками, від 4 до 8 тисяч осіб. На кордоні вигнані німці проходили процедуру так званої «митниці», під час якої у них відбирали навіть ті небагаточисельні речі, що залишилися при них. Але ті, кому вдавалося дістатися окупаційних зон на території колишньої Німеччини — навіть пограбованими, — заздрили співвітчизникам, які залишилися під владою Бенеша.
17 травня 1945 року загін чеських військових увійшов до містечка Ландскрон (нині Ланшкроун) і влаштував «суд» над його жителями, у ході якого протягом трьох діб було засуджено до смерті 121 особу — вироки виконувалися негайно. У Постельберзі (нині Постолопрти) протягом п’яти днів — із 3 по 7 червня 1945 року — чехи закатували та розстріляли 760 німців віком від 15 до 60 років, тобто п’яту частину німецького населення міста.
Один із найжахливіших випадків стався в ніч з 18 на 19 червня у місті Прерау (нині Пржеров). Там чеські солдати, які поверталися з Праги після святкування закінчення війни, зустріли поїзд, що перевозив німецьке населення, евакуйоване наприкінці війни до Богемії та тепер депортоване в радянську окупаційну зону. Чехи наказали німцям вийти з поїзда й почати копати котлован для братської могили.
Старі люди та жінки ледве виконували наказ, і могила була готова лише опівночі. Після цього чеські солдати під командуванням офіцера Карола Пазура розстріляли 265 німців, серед яких було 120 жінок і 74 дитини. Найстаршому з убитих було 80 років, а наймолодшому — 8 місяців. Закінчивши розстріл, чехи пограбували речі біженців.
Десятки подібних випадків відбувалися навесні–влітку 1945 року по всій Чехословаччині.
«Спонтанні акції відплати» досягли апогею в червні–липні 1945 року, коли по всій Чехії блукали озброєні загони, що тероризували німецьке населення. Щоб підтримати градус насильства, уряд Бенеша навіть створив спеціальний орган, який займався етнічними чистками: у міністерстві внутрішніх справ було організовано відділ з реалізації "одсуну" — "вигнання".
Уся Чехословаччина була поділена на 13 районів, на чолі кожного стояв відповідальний за вигнання німців. Загалом у цьому відділі МВС працювало близько 1200 осіб. Така швидка ескалація насильства змусила союзників висловити невдоволення цими акціями, що одразу викликало різку реакцію чехів, які розглядали вбивства та вигнання німців як своє природне право.
Результатом цього невдоволення стала нота від 16 серпня 1945 року, у якій чеський уряд поставив питання про повну депортацію решти 2,5 мільйона німців. Згідно з нотою, 1,75 млн осіб мали переселитися в американську окупаційну зону, а 0,75 млн — у радянську. Близько 500 тисяч німців до того моменту вже були вигнані з країни.
Підсумком переговорів чехів із союзними державами стало дозвіл на депортацію німецького населення, але — в організованому порядку і без ексцесів. До 1950 року Чехословаччина позбулася німецької меншини.
Друкується за матеріалами ж-лу "Експерт", із скороченнями
