Ростислав Ступницький: «Наше мiсто завжди стояло в авангарді всіх реформаторських рухів»
Щодо конкурсу на посаду Голови Департаменту охорони здоров’я, який мав відбутися ще восени. Він був перенесений, якщо не помиляюсь, на січень, так? Будете брати у ньому участь?
Так, казали, що новий конкурс, начебто, мав би відбутися в січні місяці. Насправді, коли його оголосять, ще невідомо. Це може бути i в лютому, чи пізніше.
Перший конкурс, що відбувся в листопаді минулого року, був скасований “у зв’язку з витоком інформації”. Конкурс складався з трьох частин. Перша – це незалежне тестування, тобто задаються питання щодо знання Конституції, законодавства, бюджету і т. ін. Було 7 учасників, якi пройшли цей етап та вийшли у наступний тур – так званих “ситуаційних задач”, умови для яких формував Департамент охорони здоров’я. Як на мою думку, не найкраща ідея – це мали б робити незалежні фахівці.
Напевно, що комусь я “сплутав карти”, коли принiс документи за дві години до завершення термiну подання заяв на конкурс. Врешті решт конкурс було скасовано – нам оголосили, що один з конкурсантів, начебто, мав відповіді на конкурсні запитання. Я вважаю, що винуватий у тому виключно той орган, що готував запитання – витік інформації міг бути тільки через них. Наш департамент взагалі працює унікально: майже завжди без голови.
Але ж ви свого часу все ж таки були його головою… Це був такий собі буремний період, так? Ви ж прийшли ще до початку АТО, чи вже після?
Ні, я прийшов ще до початку Майдану та АТО. До речі, я й досi беру активну участь в допомозі АТО по медичній лінії, як волонтер. І з боку Міністерства охорони здоров’ я колись брав участь, коли відбувалось переміщення Луганської обласної лікарні у Сєвєродонецьк. Тоді губернатором був Геннадій Москаль – на його прохання ми разом з тодішнім заступником міністра МОЗ поїхали у Сєвєродонецьк, тому що, як тепер кажуть, у “довоєнний” період нас пов’язувала співпраця з луганськими медиками.
З початком АТО все ж таки багато лікарів не хотіли лишатися на окупованих територіях. І, щоб там не говорили, більшість були патріотично налаштовані продовжити свою професійну діяльність саме в Україні. Були і фінансування, і структура – треба було тільки створити людям більш-менш комфортні умови. Але створювати ці умови в невеликому містечку Сєвєродонецьк (у порівнянні з Луганськом) – не так просто... З іншої сторони, там дуже переживали, чи не будуть місцеві кадри відсунуті на другий план, у зв’язку з прибуттям луганських спеціалістів.
Але вони ж були повинні були розуміти, в яких умовах усі опинились?..
Звичайно, все владналося. Всі сторони погодились, і була підписана угода про наміри щодо співпраці. Тоді ми мали зустріч з усіма головними лікарями обласних закладів охорони здоров’я, провідними фахівцями цих установ. Це звичайно жахливо усвідомлювати, що війна руйнує звичний порядок життя, не тільки людей, їх сімей, змушує полишати затишні домівки, але руйнує всі засадові інституції, позбавляє людей права на одержання навіть необхідної медичної допомоги. На щастя, під час поїздки, було досягнуто консенсусу, вдалося переконати всі сторони, і прийняті рішення мали влив і на збереження кадрового потенціалу, і на доступність одержання кваліфікованої медичної допомоги для мешканців, біженців, переселенців та учасників АТО.
Але ж все це відбувалося вже після Майдану? Давайте повернемося до часів Революції Гідності... Мені цікава історія про “львівські швидкі”. Поранених з Майдану вивозили тільки на Львів, чи в різні областi?
Так, звичайно. Що стосується вже легендарних “львівських швидких”... Вони вивозили поранених до Львова, тому що в Києві, якщо ви пам’ятаєте, були ці ганебні ситуації з викраденнями наших хлопцiв з лікарняних ліжок.
Ви маєте на увазi, коли їх привозили з Майдану в лiкарню, а потiм вони потрапляли в міліцію?
Так. Люди боялися перебувати на території київських лікарень, тому їх вивозили у Львів. До речi, все відповідало чинному законодавству: людина зверталася до лiкаря i отримувала швидку медичну допомогу.
А як взагалі відбувалось опрацювання цієї схеми, як вона виникла? Маю на увазі, саме “львівські швидкі”. Тобто, не тернопільські, чи не рівненські…
Знаєте, наше мiсто завжди стояло в авангарді всіх реформаторських рухів. Львів завжди був і залишається такою колискою патріотизму. У нас ніколи не виникало питання якою мовою розмовляти, львів'яни завжди високо несли знамено національної гідності і тримали марку українства… І власне, коли постав Майдан, львів'яни одними з перших були там і підримували Революцю Гідності всіма силами... Одним слово, потрібно було вивозити своїх!
З боку МОЗ часів Януковича були якісь спроби зламати цей механізм зі “швидкими”? Вони ж працювали від самого початку й до перемоги Майдану?
Від початку і до самого кінця, ніяких обмежень не було. Навіть в період, коли Янукович ще не пiшов, і міністри ще були старі, чесно кажучи, ніхто нам не чинив перешкод. Керівництво я взяв повністю на себе, тому що на цьому не можна було грати в політичний піар. Розумієте, деякі депутати наші просили: відправ термiново десять “швидких” на Майдан! Хоча ми знали по оперативних даних, що там у такій кiлькостi “швидких” гострої потреби не було. Тому робили так званий “конвеєр”, коли одна швидка їде з Києва – друга вже в дорозі. Перша повертається – друга виїжджає… Це завдання, тобто цю місію, ми виконали достойно.
Якщо патріотично настроєні люди – волонтери та лікарі – самоорганізувались, вони здатні вирішити будь-яке питання. Швидкі везли постраждалих в різні лікарні, в залежності від травм. Якщо, наприклад, це опіки, то – у восьму лікарню, якщо травматологія, то везли в госпіталь у Винники. Дорогою вже визначалось, що потрібно, і які наступні дії. Січень та лютий були найнапруженішими.
Координацію роботи взяла на себе обласна рада. Тоді зібрали всіх керівників департаментів і сказали: якщо хтось не хоче працювати, то нехай відходить в сторону. Я завжди казав, що медицина – не з політикою, і не з політиками. Медицина повинна бути на боці пацієнтів, на боці людей. І свої функції вона виконала на високому рівні.
За ті 7 місяців 2013-14 рр., що ви обіймали посаду керівника Департаменту охорони здоров'я ОДА, на Львівщині було змінено три губернатора. Як вам вдалося не піти з кимось із них? Чи вони просто не встигали змінити команду?
Це ми не встигали за ними, а вони не встигали нас міняти. Я дуже поважаю губернатора Віктора Шемчука, з подання якого я прийшов. Тому, що він завжди мав свою думку і приймав рішення лише на базі фактів та власного аналізу ситуації. Разом з тим, був дуже строгим і суворим керівником, вимагаючи перш за все результатів роботи! В мене теж є життєве гасло: між “не вмію” до “вже зробив” – є лише бажання зробити. А бажання реалізувати себе в іншій галузі і в іншій якості було. Хотiлося удосконалити себе, вивчити ситуацію, побачити медицину області з іншої сторони.
І за цей період, при всіх ситуаціях, що в нас були і Майдан, і АТО, мені вдалося змінити склад департаменту, омолодити його і надихнути рухатись в унісон з сучасним, ритмічним способом життя. Я з самого початку зробив ставку на кадрову політику. Тому, що там сиділи функціонери, що прийшли вже понад 25 років тому, які працюють тільки “звідси і досі”, і не більше. Тобто момент якоїсь ідеї, розвитку, бачення, а тим більше його впровадження там не розглядався, бо це нікому не потрібно...
Вдалося впровадити своє бачення?
Може би й вдалося, як би було більше часу. Я вам скажу, що відповідно до законодавства жоден з директорів департаменту не може поміняти свого заступника, його може поміняти тільки голова облдержадміністрації. А вони, як ви кажете самі, три рази змінювались. Хоча коли я прийшов, і ми почали обговорювати з губернатором питання щодо структури, він сказав: якщо ти бачиш структуру, яка охопить всі проблеми медицини на Львівщині, тоді нема питань, міняємо дiючу структуру. Але...
І що, ви зробили ставку на молоді кадри?
Так! Я призначив усіх обласних спеціалістів, із різних напрямків. Розумієте, в січні місяці кожного року призначаються обласні спеціалісти. Це хірургія, акушерство, гінекологія – тобто, всі напрямки медицини. Я постарався затягнути туди молодих або, якщо не молодих, то високопрофесійних амбіційних фахівців, з сучасним баченням і володінням новітніми медичними технологіями.
Мабуть, побачивши план по реорганізації, система “повстала”?
Не повстала. Зi швидкою зміною голів облдержадміністрацій, система на якийсь час принишкла та зачаїлася. Я зрозумів, що з кадровою політикою в департаменті я не впораюсь без належної підтримки з боку держадміністрації та обласної ради. Тому взяв молодих хлопців та провідних фахівців і почав опрацьовувати нагальні проблемні питання.
Одним з перших питань було вирішення проблеми з пацієнтами з нирковою недостатністю. Відповідно до співпраці з європейською Асоціацією виробників, ми вирішили привести в регіон компанію Fresenius, яка є однією з найпотужніших по гемодіалізу. Цей інвестор вклав у Львiвщину 20 мільйонів, причому на наших умовах. Ми зробили їх дуже простими – розташування кількох центрів по області, відповідно до географії і концентрації пацієнтів з нирковою недостатністю. Тому що це є життєво необхідні речі. В нас так було, що пацієнт, наприклад, з Турки їде до Львова на гемодіаліз. А на діалізі треба бути 2-3 рази на тиждень, по 3-4 години. Тому вийшли на ідею зробити 5 таких центрів в районах області, відповідно до географічних напрямків.
Тобто при якихось типових лікарнях?
Ми вибирали типові лікарні і напрямки. Першим напрямком був Новояворівськ, другим – Стрий, третім – Буськ-Броди, четвертим – Дрогобич і п’ятим – Червоноград. Відповідний меморандум був підписаний вже з наступним губернатором, який повірив, що це, дійсно, вкрай потрібно для Львівщини. Якщо аналізувати, що було зроблено у цій сфері за весь наступний період – це власне реалізація цього проекту.
Тоді, в 2013-14 роках було сформовано базу та прораховано економію коштів, якщо забрати це зі Львова та віддати в райони. Я переконував тоді всіх, що ми отримаємо необхідні кошти, і на ті кошти ліпше закупити розхідний матеріал, який би допомагав людям. Тому що спостерігалась чітка тенденція до зростання проблематики, і, відповідно, до збільшення кількості пацієнтів. Але не від того, що лікарі погано працюють. Якщо ми, по сутi, продовжуємо пацієнту термін життя, то й загальна кiлькiсть таких пацієнтів буде зростати. І це власне є показником того, що лікарі добре працюють. Розумієте?
Так. Тобто ця програма зараз працює на Львівщині?
Відкрились, здається, тільки три таких центри гемодіалізу, основи для яких були закладені ще в 2013 році.
А, щодо фінансування муніципальних поліклінік – яка у них перспектива?
Ну якщо ви маєте на увазі, комунальні заклади, я вам скажу, у Львові почали все з стоматології. Знаєте, стоматологія вона завжди була в авангарді.
Тому, що держава не втручалась?
Так, держава не втручалась і корекція відбувалась чисто за потребою, а потреба формує ринок. І автоматично тому стоматологи всі пішли в пошук, і були одні із перших новаторів. І хоч сьогодні це є певною обузою для міської влади, але з іншої сторони не розумію, навіщо це потрібно руйнувати. Можна удосконалювати, так, але руйнувати – немає сенсу. Основною аргументацію начебто є економія коштів, адже стоматологи беруть кошти? От ви приходите до стоматолога, і платите кошти – це є основний аргумент.
Але все це – дуже відносно. Все фінансування на загальну медицину знаходиться в межах 80%, це заробітна плата, і на ліки, може, 7% йде. Тобто у бюджет закладене фінансування, де немає коштів на розвиток – взагалі. Коли я був на одній колегії, де казали про збільшення фінансування, то я аргументував таким чином: якщо на всю медицину у Львівській області в 2013 році виділялося 2,4 млрд. грн., то тільки на обласні заклади, не враховуючи райони, є потреба в 3,5 млрд. для нормального функціонування. Тобто ми не згадуємо навіть про районні лікарні! Це є явний момент недофінансування. Звідти і витікає ця проблема.
Але, якщо ми говоримо про комунальні заклади і акцентуємо увагу на стоматологічних закладах, є аргумент – вони беруть гроші. А чим відрізняється стоматолог від акушера-гінеколога чи хірурга? Хірургу потрібні інструменти, знання і руки. Щодо медикаментів, то ви прийшли в лікарню – вам написали, що треба купити. Коли ви йдете до стоматолога, він вам не може написати: ідіть, купіть щось – це нереально. Таким чином виходить, що стоматологи начебто беруть гроші, а інші не беруть. Але ж, насправді, виходить, що всі беруть!
Так чому все ж таки непотрібно це ламати?
Сьогодні наскільки я знаю, фінансування для стоматологів зменшилось з 38 мільйонів, до 8 мільйонів грн. То ж дайте їм можливість заробити самим! Разом з шансом ці кошти використати в своїх цілях. Бо зараз стоматолог у комунальному закладі де-юре не може заробляти (крім напрямку “ортопедична стоматологія”).
А яка, до речі, позиція міської влади щодо комунальних закладів? Тобто вони пропонують їх розвивати чи закривати?
Перспектива цих закладів має декілька складових, одна з яких – надмірне забезпечення міста медичними кадрами. І це нормально, бо в нас є медичний університет з давньою історією та традиціями. Тому, на відміну від Луганщини, де бракує кадрів, у нас їх достатньо. З іншої сторони, ніхто ж не хоче нікуди їхати, всі бажають залишатися тут, у Львові. Але ж стільки можливостей немає. Втім, і закладів у нас багато, можливо, навіть більше, ніж потрібно. Проте їх треба якось концептуально розвинути, адже зараз ніякої концепції немає.
Чому власне я подавав документи на голову Департаменту – тому, що потрібен концептуальний план, чіткий термін його виконання та аргументація: чому ми власне так робимо. З іншої сторони, навіщо, коли є населення 2-2,5 тисячі – стоїть лікарня п’ятиповерхова? Ну, вона ж без потреби. Логічно перекваліфікувати її, наприклад, в стаціонар денної форми. Єдине, що потрібно – бажання.
Який же ви бачите вихід з цими комунальними закладами?
А яким чином в області розвивалась “швидка” чи формувалися так звані “напрямки”? В нас іде скорочення, наприклад, того ж напрямку Буськ – Броди – Новояворівськ та вивільнення території. На цю територію вводиться екстренна медична допомога. Але ніхто ж не добудовував нічого – використали те, що вже існувало. Так, це мали попрацювати головні лікарі, а не казати, що хтось когось скорочує…
Свого часу таким самим чином хотіли зруйнувати обласну стоматполіклініку. Для того, щоб забрати це приміщення, потрібно поліклініку зробити банкрутом. Яким чином зробити банкрутом? Якщо фінансування немає, то й заробітної плати автоматично не буде. Люди будуть скорочені, чи самі підуть, тому, що грошей немає. Приміщення залишається, його можна використати в будь-яких інших цілях, розумієте? І я бачу, сьогодні такі ж самі тенденції щодо комунальних закладів у місті Львові.
Тобто концептуальна ідея – недофінансування та банкрутство?
Мета цього недофінансування полягає в тому, що є приміщення – його треба забрати, крапка. У випадку з обласною стоматполіклінікою ми звернулися в обласну раду, потім в Кабмін – я тоді був деканом медичного університету, який був ініціатором та ідеологом цього процесу. Кабінет міністрів передав стоматполіклініку, яку хотіли по ідентичній схемі перевести на госпрозрахунок, в Львівський медичний університет. Таким чином Університет значно розширив не тільки свою матеріальну-технічну, але й територіальну базу.
Якщо ми ліквідовуємо медичні заклади і при цьому нічого нового не створюємо – це не є розвитком, це шлях в нікуди...
Довідка
Ступницький Ростислав Миколайович - доктор медичних наук, професор, академік АНВО України.
Народився 29 вересня 1969 року в с. Держів Миколаївського району Львівської області.
Закінчив в 1986 році середню школу в м. Новий Розділ, Львівської області.
З 1986 по 1991 рр. навчався у Львівському державному медичному інституті на стоматологічному факультеті.
У 1991-92 рр. навчався в інтернатурі в Львівській обласній стоматологічній поліклініці. У 1992-1993 рр. працював лікарем-стоматологом-терапевтом у цій же поліклініці. З 1993 по 1996 рр. – лікар-стоматолог-ортопед Республіканської стоматологічної поліклініки.
З 1996 р. – асистент кафедри ортопедичної стоматології Львівського державного медичного інституту. З 2001 р. – заступник декана стоматологічного факультету з лікувальної роботи. 17.10.2002 р. присвоєно вчене звання доцента кафедри ортопедичної стоматології.
З 10.11.2004 року по 8.06.2012 року – декан стоматологічного факультету. 17.05.2012 р. присвоєо вчене звання професора. З 8.06.2012 року – в.о. завідувача кафедри ортопедичної стоматології ЛНМУ.
З 8.08.2013 р. по 25.03.2014 р. – директор департаменту охорони здоров'я ЛОДА.
З 8.08.2013 р. до 30.06.2014 р. – професор кафедри ортопедичної стоматології ЛНМУ. З 21.12.2013 р. академік Академії наук вищої освіти України. Є членом редакційної колегії стоматологічних журналів „Дентальные технологии”, „Дентальная имплантология и хирургия”, „Polish journal of environmental studies” i „Dental and medical problems”.
Нагороджений Ювілейним орденом Рівноапостольного Великого князя Володимира. Є автором більше 100 наукових праць, 10 патентів України, 25 навчально-методичних розробок. Ступницький Р.М. є членом Спеціалізованої вченої ради Івано-Франківського медичного університету та Ужгородського університету.
З вересня 2014 р. – професор кафедри стоматології Інституту післядипломної освіти Івано-Франківського національного медичного університету. З лютого 2016 року – “Заслужений лікар України”.
Протягом 2014-2015 року є активними учасником волонтерського руху, а саме займається забезпеченням учасників АТО необхідними медичними препаратами та їх доставкою у зону бойових дій. Нагороджений відзнакою “За мужність та милосердя”.
