Пошуки скарбів: українські науковці повертають до життя унікальні записи з архіву УВУ
Доктори мистецтвознавства, професори кафедри музичної україністики та народно-інструментального мистецтва ПНУ Віолетта Дутчак і Мирон Черепанин за цей час провели аналіз технічного стану великої аудіо-колекції архіву УВУ та можливостей її оцифрування, систематизації і подальшого наукового опрацювання, – розповідає ректорка Українського Вільного Університету проф. д-р Марія Пришляк: «Насамперед це 800 одиниць аудіозаписів на різних аналогових носіях кінця 50-х – початку 90-х років минулого століття».
Ідеться про музичні зразки, літературні твори, виступи, лекції, концерти, урочистості, святкові літургії, а також інтерв'ю, записані працівниками української редакції «Радіо Свобода» (яке тоді базувалося у Мюнхені) тощо. Ці культурні скарби – мистецька діяльність представників української діаспори Німеччини, Великої Британії, Канади, США (композиторів, диригентів, виконавців — солістів і колективів, діячів культури).
І власне, музичних записів там — добра половина. А вагу і унікальність цих матеріалів для української культури важко переоцінити, — стверджують науковці ПНУ, доктори мистецтвознавства, професори кафедри музичної україністики та народно-інструментального мистецтва університету Віолетта Дутчак і Мирон Черепанин.
«Ми диференціювали велику музичну частину фоно-архіву, систематизували його за жанровими ознаками, – зазначила Віолетта Дутчак. – Загалом оцифрували майже 200 аудіоодиниць, підготували матеріали для наукових статей і системного каталогу. Разом із науковцями двох університетів маємо намір випустити колективну монографію».
Попереду – технічний етап очищення звуку оцифрованих матеріалів, систематизація записів у Каталог за жанровою класифікацією (хорова, бандурна, камерна інструментальна та вокально-інструментальна музика, український музичний фольклор та ін.), наукове осмислення оцифрованої звукової спадщини – підготовка статей та колективної монографії та подальша праця в Архіві УВУ.
Що цікаво, говорять науковці, серед них є унікальні плівки із записами концертів та виступів бандуристів з української діаспори. Імена бандуриста Зіновія Штокалка зі США, бандуриста Володимира Луціва з Великої Британі, чи бандуристки і керівниці ансамблю «Бандура» з Перемишля Ольги Левчишин-Попович, бандуриста Миколи Дейчаківського зі США, бандуриста з Канади, дослідника кобзарства Андрія Горняткевича, вочевидь, мало відомі широкому загалові в Україні. І це не дивно. Про те, що в українській діаспорі берегли українську культуру, в Совєцькому союзі не говорили.
«Це унікальні записи, і це дуже важливо в контексті вивчення свого і повернення свого, особливо зараз, коли говорять, що нас не було ніколи, що українська культура — це щось запозичене і подароване імперією людям, які жили на територіях сучасної України, на тлі спроб знищити українську культуру, що сьогодні вилилося у повномасштабну війну Росії проти Української незалежної держави, —вважає ректорка УВУ Марія Пришляк. — Адже, навіть ці унікальні записи показують цілком протилежне: українці були, є і будуть, і це доводить досвід попередніх століть. Це величезний пласт української культури, який зберегла українська діаспора».
Фото: Мирон Черепанин
