250 років знищення Січі: чому Калнишевський не пішов ва-банк»?
Юзеф Брандт «Запорожці»
Стратегія відносин між Військом Запорожським Низовим і Петербургом виявилася хибною — адже запорожці врешті решт програли. Усе почалося ще у 1733–34 роках, коли Запорізький Кіш ухвалив рішення повернутися під московське підданство.
Це змінило розклад сил у степах південно-східної України та ситуацію у стосунках між російською імперією, Кримським ханатом та Туреччиною. Втім, сам спосіб повернення під зверхність росії заклав передумови, що згодом значно полегшили для неї ліквідацію запорозьких вольностей.
Запорожці не скористалися моментом, щоб оформити відносини з Петербургом письмовим договором — такого документа досі не знайдено (хоча на усні домовленості, які тоді були досягнуті, згодом час від часу посилалися). Відтак не існувало жодних прямих, письмово зафіксованих зобов’язань росії щодо Коша.
Таким чином, ніде не йшлося про території ВЗ Низового та їх кордони. Справа у тому, що невдовзі після того, як козаки перебралися після поразки у Полтавській битві (1709 р.) під крило Кримського хана і Турецького султана геополітична ситуація змінилася не на користь Петербургу. Система міжнародних договорів між російською та Османською імперіями, пов’язана з «Прутським мішком», у який фатально потрапив Петро І, призвела до того, що і Правобережна, і Лівобережна Україна опинилися у складі Порти. Таким чином, запорожці перейшли під її протекторат разом зі своїми землями.
Очевидно, що це слід було оформити відповідним чином, проте угоди, як і раніше, не були закріплені надійним юридичним фундаментом. Тож запорожці перейшли під її протекторат разом зі своїми землями. Правдоподібно, що цей перехід слід було оформити відповідним чином, адже угоди, як і раніше, не були закріплені надійним юридичним фундаментом.
Відповідно, як тільки росія відчула свою силу, вона скористалася можливістю стриножити ВЗ Низове. А саме: вдалася до кроків, які розмивали самодостатність вольностей ВЗН.
А найголовніше — Кіш після знищення Гетьманщини у 1764 році так і не зробив висновків про необхідність змінити парадигму стосунків між ВЗ Низовим і російською імперією. Не зробивши цього, запорожці фактично прирекли себе: рано чи пізно Петербург мав перейти до ліквідації Січі. Відтак подальша доля запорозького козацтва стала лише відлунням цих невикористаних шансів.
Тодішня січова верхівка на чолі з кошовим отаманом Петром Калнишевським намагалася вирішити свої проблеми з Петербургом балансуванням між різними центрами впливу: гнали з Кримського ханату верблюдів на подарунок царям, загравали з фаворитами Катерини ІІ (як ось: прийняли князя Потьомкіна козаком до Кущівського куреня), наївно сподіваючись, що у такий спосіб можна буде забезпечити ВЗН від знищення.
Тому трагічна доля і Запорожської Січі, і власне отамана Калнишевського та його соратників засвідчує нам, що будь-які спроби ставити у стосунках з росією на підкилимні ігри чи доведення лояльности — яйця з’їденого не варті. Російська імперська політика та стратегія поглинання України й сусідніх народів діють безвідмовно — незалежно від того, яку внутрішню політику вони проводять. Тож фабула стосунків між ВЗН і Петербургом має бути для нас прикладом того, як не треба поводитися із нашим північним сусідом.
Проте у Запорожжя була «золота фішка»! А саме — можливість повернення під кримський протекторат. Особливо — напередодні (або одразу після) ліквідації Гетьманщини. Такий крок міг різко змінити геополітичну ситуацію і, можливо, навіть урятувати Річ Посполиту від першого, а згодом і другого поділу.
У 1750–1760-х роках у Війську Запорізькому Низовому існували різні політичні течії, що виступали за відновлення союзних відносин із Кримом, проте їхні намагання зазнали поразки. У підсумку жертвами імперської стратегії стали і запорожці, і кримські татари: після знищення Січі відкрився прямий шлях до ліквідації Кримського ханату та встановлення таких геополітичних реалій, які зберігалися аж до кінця ХХ століття.
Читайте також: Ранньомодерна Україна була в тренді, її історія нічим не гірше, ніж у Польщі, Литви чи московії — Віктор Брехуненко
