Україні передали Бертинські хронічки – найдавніша згадка про Київську Русь
Про це повідомив Посол України у Франціїї Олег Шамшур на офіційній сторінці у Twitter – передає «День», інформує ЄП.
«В Україну передано копії витягів з Бертинських хронік (Les Annales Bertiniani), які зберігаються в бібліотеці м.Сент-Омер та вважаються найдавнішою згадкою про Русь-Україну. Бажаю авторам проекту з дослідження витоків і становлення української державності успіху в його реалізації», - йдеться у повідомленні.
Бертинські хроніки (лат. Annales Bertiniani) — пам'ятка середньовіччя, написана у Франкській імперії у 830 — 882 роках. Назва умовна, за місцем знахідки основного рукопису — в абатстві святого Бертіна. Нині це руїни в межах міста Сент-Омер (Па-де-Кале) на півночі Франції.
Складав хроніки (в тій частині, де йдеться про Русь) Пруденцій Труаський, двірський капелан Людовіка I (814 — 840) за часів правління західнофранкського короля Карла Лисого (840 — 877).
«У 839 році до імператора Людовіка I (814 — 840) прибуло посольство візантійського імператора Теофіла (829 — 842), який "прислав також... деяких людей, які стверджували, що вони і народ їх називаються рос (Rhos); їхній король (лат. rex) має титул хакана (лат. chacanus) і послав до нього (Теофіла), як вони стверджували, заради дружби...», - повідомляється у хроніках.
Теофіл просив, щоби милістю імператора і з його допомогою вони могли через його імперію безпечно повернутися на батьківщину, бо шлях, яким прибули до Константинополя, лежить землями варварськими, які населяють дикі, люті народи, і імператор не бажав, щоб вони повертались ним і наражалися на небезпеку.
Ретельно з'ясувавши мету їхнього прибуття, імператор дізнався, що вони походять із народу шведів (Sueones), і, вважаючи їх радше розвідниками, а не послами дружби, вирішив затримати їх доти, доки вдасться достеменно дізнатися, з'явились вони зі щирими намірами чи ні.
Про це він вважав за потрібне "повідомити Теофілові, а також про те, що з любові до нього прийняв їх ласкаво і що, якщо вони виявляться гідними довіри, він відпустить їх, надав можливість безпечного повернення на батьківщину і допомогу; якщо ж ні, то з нашими послами відправить їх перед його (Теофіла) очі, аби той сам вирішив, як з ними вчинити". (Ann. Bert., a. 839, р. 30 — 31).
