Богдан Волошин – творець книги «Політ золотої мушки». Для українського кінематографу – бестселер із однойменною назвою
Богдане, представтесь, будь ласка для наших читачів
Звати мене Богдан Волошин, а у Львові я більш відомий під псевдо «Пан Марциняк»
От сьогодні на Форумі видавців відбулась Ваша автограф сесія. Яку саме книгу Ви презентували на цьогорічному Форумі?
«Політ золотої мушки». Це така своєрідна галицька сага, хроніка галицького побуту – є містечко і навколо нього все відбувається. Там усі люди – родичі, усі люди знайомі, сусід, брат, сват, кум і кожна новелка – це новий герой, але є сусідами і одне за другим тягнеться все ж таки. Така своєрідна вервиця подій та люду.
А звідки Ви почерпнули, власне, ідею написати «Політ золотої мушки»?
Насправді я й не думав її писати. Щось потихеньку там собі писав, «дзьобав», вишивав хрестиком, дивився на тата, на маму, на сусідів, на родину і вже виникали такі якісь замальовочки, новелки і потім я подивився, а вони усі оженились ці новелки, бо там усі ж родичі та знайомі. І я побачив, що цей шнурочок став, як книжка і так воно склалось все гармонійно докупи.
Ви брали все із життя?
Так! Звичайно! Більшість так, там немає нічого вигаданого насправді.
І я так розумію, що прототипи героїв вони також – реальні?
Так. Не обов’язково, що така людина існує, але ті пригоди, що з ними відбуваються, це точно реальні.
А де саме Ви писали цю книгу? У Львові чи, може, в інших місцях?
Та я лазаю багато де (сміється). По всім Галичині можна мої сліди знайти. Та ві Львові звичайно – тут моя мова, тут моє середовище, тут мої герої живуть, тут я. Це все разом дає мені можливість себе бачити, відчувати і писати.
Богдане, книга вже видана. Зараз вона активно розходиться на Форумі видавців, її, з шаленим попитом, купують, а чи є якісь уривки, які б Ви хотіли змінити, з теперішнього кута зору?
Нічого не хотів би змінювати. Хоча там деякі речі є написані чи не двадцять років тому, але нічого не хочу змінювати, бо воно все, як виявилось, є актуальним і на сьогоднішній час це по-перше, а по-друге, це життя і воно триває, одне з другого виростає, як рослина. Подія з події, подія з події і переростає в такий космос галицький. От він існує і є вічний. Як от хтось дуже гарно написав, що цю книжку можна читати з будь-якого місця – це як у серіалі, тобі не треба знати, що було до того, просто входиш і йдеш по колу.
А Ви вже може книжки якісь нові пишете?
Щось нове пишу! (сміється)
Заанонсуєте нам хоч одну, може? Ми скажемо потім, що це – прихована реклама (сміється)
Я Вас дуже поважаю і люблю, але поки нічого не буду говорити. Навіть видавець мені говорив: «Ну ти бачиш, як тебе люди люблять? Роби щось! Пиши!» Значить буду! (посміхається)
Побажайте цієї осені нашим читачам щось таке дуже душевне, рідне та тепле. Так, як Ви вмієте!
Читачам я хочу побажати одного – щоб вони мали оцю спрагу читати, відчувати, співпереживати із автором і отримувати насолоду через мозок, а не через очі з телевізора. Тому що книга – це те джерело інформації, емоції та досвід життєвий, які надходять до людини через мозок.
