У Львові заочно судили найвідомішого закарпатського сепаратиста
Цей громадянин ще з 2014 року переховується від слідства за межами України, але оскаржив через свого адвоката вирок Мукачівського міськрайонного суду, яким його було заочно засуджено до 12 років позбавлення волі за заклики до порушення територіальної цілісності, насильницького захоплення влади та державну зраду, пише Діло.
Того ж дня, коли у Львові завершився судовий розгляд апеляційної скарги Гецка, на YouTube-каналі “РусиныРусы и УССР” з’явилося чергове відео цього самопроголошеного “прем’єр-міністра Республіки Підкарпатська Русь”, який у 2014 році закликав президента РФ Володимира Путіна провести “миротворчу” операцію на Закарпатті.
На потіху усіх 474 підписників цього каналу Петро Гецко досі продовжує розмірковувати про розбудову на території України химерного державного утворення, титульною нацією якого, на його думку, повинні бути саме “русини”, яких він категорично відмовляється ідентифікувати з українцями.
Уже віддавна, висловлюючи свої світоглядні та політичні погляди, Петро Гецко демонструє себе яскравим прихильником псведоконцепції “трьох братніх народів” та “руского міра”. Причому саме “русинів” він вважає старшим братом для сучасних “великоросів”, “малоросів” та білорусів.
“Русины – не национальное и не культурное меньшинство украинского народа, не этническая группа, которая принадлежит украинской нации. Русины во всем мире имеют свою этнокультурную самоидентификацию, основанную на славянской традиции, которая отличается от “украинства”. Когда русин говорит, что он русин, он не отождествляет себя с украинским народом. Этноним “русин” значительно старше этнонима “украинец” и одинаково принадлежит всем восточным славянам и Святой Руси”, – так формулював (у своїх публічних дописах цей лідер “русинських” сепаратистів послуговується російською мовою, – авт.) своє бачення Гецко.
В останньому відео про судовий процес, який відбувався 27 квітня в Україні, Петро Гецко жодним словом не згадав. Зате він вкотре пригрозив усім, хто вважає його сепаратистом. “Тих, хто нас не буде визнавати, ми можемо коректно обнулити”, – запевнив “русинський прем’єр”.
Треба сказати, що весь той час, коли Петро Гецко перебуває в міжнародному розшуку, він продовжує активно засмічувати інформаційний простір у соцмережах та публічних онлайн-платформах. Більшість опублікованих ним фото і відео, які можливо ідентифікувати, свідчать про перебування “русинського” сепаратиста на території Російської Федерації та в окупованому Криму, де він навіть зустрічається з представниками окупаційної влади. Остання зустріч Гецка із “постійним представником Республіка Крим при президенті Росії” Георгієм Мурадовим відбулася 16 березня цього року.
Прикметно, що першу прес-конференцію Петро Гецко провів ще у 2014 році в Ростові — улюбленому місті втікачів від українського правосуддя. В Росію він виїхав фактично одразу після початку російсько-української війни, яка розпочалася із вторгнення в Крим та на Донбас. Саме тут він оголосив, що “Республіка Підкарпатська Русь повинна отримати самостійний статус у складі української конфедерації”.
Попередньо стало відомо про його публічні заклики від імені уряду міфічної та віртуальної Підкарпатської Русі до президента РФ Володимира Путіна. У матеріалах судової справи наводяться фрагменти із цього документа (мовою оригіналу – російською).
“Правительство Подкарпатской Руси, русинская общественность просит Президента РФ в духе братских договоренностей с Украиной (которой, по причине разрушения ее галицкимы нацистами, почти нет) произвести миротворческую операцию, на краткий период- и возобновления досоветского статуса Республики Подкарпатская Русь…”, – йшлося у зверненні, яке закінчувалося словами: “Мы, русины, как и все жители Закарпатья , имеем все международные правовые основания обратиться к Вам, господин Президент, для признания восстановленной государственности Республики Подкарпатская Русь, проведения на это время миротворческой операции и нейтрализации галицкого нацизма в Закарпатье…”.
У матеріалах судової справи деталізовано, як і коли саме планувався цей закарпатський путч. За матеріалами слідства, приблизно в липні 2014 року, тимчасово перебуваючи на території Російської Федерації, у Москві Петро Гецко спільно із невстановленими слідством особами розробив план силового захоплення влади на Закарпатті з використанням так званих “радикальних підрозділів Русинського руху” та сил Угорської общини, підконтрольних угорській партії “За кращу Угорщину”.
У документі під назвою “План по обеспечению федерального статуса Закарпатья” передбачалося силове вирішення питання надання Закарпаттю федеративного статусу. Його реалізація планувалася на 15-25 жовтня 2014 року і включала в себе захоплення основних адміністративних будівель та комунікацій в містах Мукачеве, Ужгород, Хуст. Тоді ж планувалося здійснити перекриття чотирьох автомобільних та двох залізничних перевалів в смт. Ясіня, с. Нижніх Воротах, с. Волосянці та с. Уклин, захоплення аеропорту в м. Ужгороді. У документі «Контртеррористическая операция в Закарпатье…» визначено стратегічні цілі у таких населених пунктах як Ужгород, Мукачево, Хуст, Рахів, Міжгір`я та Великий Березний, які необхідно захоплювати насамперед.
Зокрема, було заплановано захоплення обласної державної адміністрації, міських та районних рад великих міст області. Так само, документ містить відомості про озброєння, необхідне для силового захоплення території Закарпаття, спосіб підтримання зв`язку за допомогою мобільних телефонів, відомості про встановлення постів на кордоні області, кількість осіб для чергування на постах, відомості про дії одразу після захоплення області, зокрема, про оголошення Закарпаття прикордонною зоною з особливим статусом та запровадження комендантського часу. У документі «План конкретных мероприятий по продвижению федерального статуса Закарпатской области Украины», який пданувалося реалізувати упродовж липня-жовтня 2014 року, передбачалося, зокрема, – активізувати діяльність організації «Русинська Родина» – лівого крила русинської общини, збільшивши її чисельність до 1000 осіб.
Цим планом було передбачено створення 10 осередків в більшості районів Закарпаття (в Ужгороді, Мукачеві, Хусті – по 100 осіб, в районах – по 50-70 осіб), на базі яких планувалося формування 4 мобільних груп для проведення акцій “острого характера”. До кінця 2014 року на території Закарпаття планувалося проведення 5-6 секретних тренувань та зборів для членів мобільних груп та активістів «Русинської Родини» (по 20-25 осіб); проведення щомісячно по 5-6 гострих акцій протесту проти політики центральної влади (підпали, розклеювання листівок, нанесення шкоди військовому майну та техніці, публічні акції насильства проти представників «Правого сектору») – починаючи з 15 вересня.
Ще в одному документі, який починається із слів «Для участия в операции Русинского Фронта – его необходимо вооружить и как минимум несколько недель готовить», так само містяться відомості про реалізацію операції зі збройного захоплення Закарпатської області, зокрема про доставку особового складу військових підрозділів на територію області через аеропорт Ужгород або шляхом десантування озброєння на спецпарашутах, а також з використанням залізниці зі сторони Угорщини.
Завершитися це “русинське повстання” повинно було проголошенням “Тимчасового Уряду русинсько-угорської автономії в місті Мукачеве” та зверненням до київської влади з пропозицією підписати федеративну угоду між Києвом та Мукачеве про визнання Закарпаття федеративним суб`єктом. Після цього “Тимчасовий Уряд” збирався прийняти “декрети” про перепідпорядкування йому органів внутрішніх справ, прокуратури, СБУ, судів та про передачу повноважень місцевих органів Тимчасову Уряду.
…27 квітня Львівський апеляційний суд залишив у силі заочний вирок Мукачівського міськрайонного суду, яким Петра Гецка визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 109, ч.2 ст. 110, ч.2 ст. 110, ч.1 ст. 111 КК України та призначено йому покарання у виді 12 (дванадцяти) років позбавлення волі. Але для українського правосуддя “русинський” сепаратист залишається недосяжним. На своїй сторінці у Facebook Петро Гецко ще у 2017 році відповів на заклик у коментарях до фото повернутися на малу батьківщину. “Премьер подь на родину”, – написав йому хтось по-русинськи. “Мой адрес не дом и не улица, Мой адрес — Советский Союз!” – чітко відповів сепаратист.
