Ведмідь в українській геральдиці. Частина-1: детектив щодо створення герба Закарпаття

Бурий ведмідь (Ursus arctos) є найбільшим хижаком не тільки в нашій країні, але і в Європі. Цей вид заслуговує на відтворення, є методики розмноження, проте де ж їх розселяти? Відтворювати ведмедя можна десь у Сибіру чи на Алясці – на малолюдних територіях. А в нас, якщо він до людини звик, то згодом і піде до неї їсти просити, і наслідки можуть виявитися дуже непередбачуваними.

Втім приклади науково-дослідної роботи, принаймні щодо реабіліттації та відновлення природних інстинктів (наприклад, зимової сплячки) у народжених в неволі персонажів регіональної геральдики в Україні є. Неподалік села Синевирська Поляна, що в Міжгірському районі, серед старого заповідного хвойного лісу у масиві Західних Горган, ентузіасти збудували справжній ведмежий «курорт». Це — єдиний в країні реабілітаційний центр бурих ведмедів Національного природного парку «Синевир».

«Ведмідь — красивий звір, але має звірячу, хижу вдачу, —  розповідає головний «ведмедознавець», заступник директора парку «Синевир» з науково-дослідної роботи, кандидат біологічних наук Юрій Тюх. — Це тварина вельми розумна, навіть інтелектуальна. Одна з його нехороших рис — те, що першим ворогом молодих ведмежат є їх власний батько. Поки малим не сповниться три роки, ведмедиця — дуже дбайлива мати, перестає бути самкою, в неї навіть не дозріває яйцеклітина. Цей процес гальмується, бо її завдання — виростити цих малят, вивести їх «у люди», тобто «у ведмеді», тож батько-ведмідь прагне знищити малих, аби самка була «вільна». Спарюються ведмеді дуже делікатно. В них немає ревіння, як в оленів, битви, грубої агресії тощо. Самці по-джентльменськи підходять до дерева з гладкою корою, а самка стає збоку і спостерігає, як претенденти на її лапу й серце стрибають угору і роблять мітки, здираючи кору. Самець, який зробить мітку найвище, навіть якщо буде фізично й слабший, піде із самкою. Природний добір полягає у виборі саме найспритнішого: тоді будуть здорові ведмежата, бо зуміють добре втікати, перед усім — від власного батька».

Взагалі-то для українців ведмідь ніколи не був тотемом. Його поява в родинних чи міських гербах – це однозначно наслідок впливу західних країн-сусідів. В першу чергу, – це спадщина германців, для яких ця тварина була справжнім символом шляхетності та лицарської міці ще з часів Західної Римської Імперії.

В Україні найвідомішим геральдичним прикладом зображення ведмедя є герб Закарпатської області, де він, як вважають, з’явився абсолютно випадково. А саме – через помилку голови геральдичної комісії Чехословацького уряду професора Густава Фрідріха. Проте в нашого північного сусіда, до якого практика використання зображення цієї тварини у гербах дійшла транзитом через Україну, ведмідь став справжнім національним символом і зустрічається всюди: від гербів невеликих сіл чи губернських центрів – до дворянських.

Втім в самій Україні приклади зображення ведмедя трапляються не надто часто – в першу чергу, це звісно ж вищезгаданий герб Закарпаття (на малюнку нижче – ліворуч). В результаті розпаду Австро-Угорської імперії після Першої світової війни закінчилась на теренах монархії Габсбургів утворились декілька нових держав: Австрія, Угорщина, Королівство сербів, хорватів і словенів, Польська Річ Посполита, Західно-Українська Народна Республіка, Румунія та Чехословаччина. На території Карпатської Русі, яка ще раніше називалася Угорською Руссю, але поки що залишалась у складі Угорського королівства під назвою Руська Країна, виникли народні ради. Після політичної кризи в Угорщині у березні-квітні 1919 року Пряшівська, Ужгородська і Хустська ради об’єднались на початку травня в Ужгороді у Центральну Руську Народну Раду, яка ухвалила меморандум про приєднання краю від річки Уж і до річки Тиса на правах автономії до Чехословаччини. 

Згодом її міністерство внутрішніх справ призначило і спеціальну генеральну комісію для створення символіки республіки – державних прапора, гербів і печатки. Комісія дійшла висновку, що створювати символіку треба на принципі гербів усіх земель, котрі складають державу – Чехії, Моравії, Сілезії, Словаччини і Подкарпатської Русі. Але остання на той час власного герба не мала, тож виникла необхідність оперативно його розробити та прийняти.  

Коли при переговорах про герб з центральною владою в Празі, представники місцевої політичної еліти не прийшли до остаточного рішення, створення герба було доручено фахівцям з геральдики в Празі. Технічне завдання на розробку знака втім передбачало, по можливості, врахувати побажання місцевих політичних діячів краю.

Русинська громадськість твердо стояла на позиціях, прийнятих ще на Першому Міжнародному Слов'янському (Празькому) З'їзді «Весни народів» 1848 року  про використання «панслов'янських» кольорів: синього, белого та червоного, а уніатські клерикальні прихильники – на позиціях використання  синьо-жовтих  кольорів. Тож професор Густав Фрідріх представив компромісне рішення. А саме, використовуючи чотири основні кольори, запропонувати знак «із зображенням ведмедя, який раніше зображувався на гербі міста Ужгорода».
 

Проект виглядав наступним чином: «...щит, розсічений вертикально, в правій (геральдичній, тобто в лівій від глядача – Авт.) половині в синьому поле три золоті смуги, в лівій половині в срібному полі червоний ведмідь, що стоїть на задніх лапах і дивиться вправо.

10 березня Прагу відвідала делегація членів Центральної Руської Народної Ради (голова А.Бескід, доктор Андрій Гагатко, ін. Гомичков і К. Прокоп), а за тиждень шеф Цивільного управління Підкарпатської Русі направив на адресу Міністерства внутрішніх справ в Прагу зауваження щодо запропонованого Густавом Фрідріхом проекту герба і свої пропозиції щодо проекту: «Партія Гагатка – Цуркановіча не має до проекту герба Підкарпатської Русі принципових зауважень, проте висловлює побажання, щоб розділений навпіл геральдичний щит в нижній частині містив три гори, теж розділені, причому права частина золота, ліва синя. В правій половині щита замість трьох золотих  смуг була половина греко-католицького хреста… У лівій срібній половині щита б на синій частині половини гір стояв червоний ведмідь, що стоїть на задніх лапах» (реконструкція проекту герба – на малюнку вище по центру). 

Проте партія Волошина запропонувала власний проект герба, який навіть описати занадто складно. Він складався з елементів жупанських гербів: мараморошського, ужанського, спішського, бечевського зємплінскі, шарішського і угочського (ескіз герба – на малюнку вище праворуч).  Його центральну частину мав становити щит родового герба Михайла Коріятовича (на малюнку нижче – ліворуч), у голові щита - на тлі гори, по обох сторонах карпатські ялини, в середині - олень. Під ним зображена шахта з двома шахтарськими молотками, а навколо малого середнього щита - чоловік зі снопом пшениці і жінка з виноградною лозою. Під нижньою частиною щита Коріятовича - вода, з плаваючими в ній рибами. В Міністерстві внутрішніх справ Чехословаччини цей проект було відхилено за «його фантастичність».

До проекту з зауваженнями Гагатка в Празі віднеслись більш приязно, однак, в кінцевому підсумку гербом Підкарпатської Русі був запропонований і первинний проект Густава Фрідріха з побоювань, що прийняття проекту однієї партії викликало б бурю протесту інших. Сині і золоті кольори - типові в геральдиці Європи. Червоний ведмідь цілком відповідав характеристикам типової негеральдичної фігури. 30 березня 1920 року депутати парламенту ЧСР розглянули проект гербу Підкарпатської Русі в першому і другому читанні. Його зображення увійшло в правове поле ЧСР у вигляді відповідного Закону (№ 252/1920 Сб.от 30 березня 1920 г.).

Так закінчилася півторарічна робота по розробці і прийняття офіційного герба Підкарпатської Русі як частини  і державної символіки ЧСР в цілому (на малюнках вище – у центрі та праворуч). Герб використовувався у складі Великого герба Чехословаччини (див. кокарду та нагрудний знак пожежних формувань – на фото нижче) майже до окупації її навесні 1939 року з боку гітлерівської Германії. Цікаво, що власно Карпатська Україна, ця крихітна держава з гербом-тризубом, синьо-жовтим прапором і Гімном «Ще не вмерла України...» протрималася в боротьбі з гітлерівцями довше, ніж Чехо-Словаччина, Франція чи Польща.

Проте все це було пізніше, а поки що... 

До 1938 року Підкарпатський герб використовувався так само і у місцевій геральдиці регіональних підрозділів тих самих державних інституцій (див. погони та медалі підкарпатських пожежних на фото нижче). Герб з ведмедем, як свій символ, прийняв і сучасний русинський рух. В результаті він став національним гербом русинів усього світу і офіційним знаком Світового конгресу русинів та русинських організацій. 

У 1924 р. чеський професор Іржі Краль, спеціаліст з етнографії, подав таке тлумачення герба: нібито сім смуг, синіх і жовтих, нагадуючи Україну, означають сім головних рік краю — Тису, Тересву, Ріку, Тереблю, Боржаву, Латорицю, Уж, а ведмідь — типовий представник фауни Карпат. У 1990 р. Павло Федака, етнограф із Ужгорода, дає своє пояснення, що сім смуг означають єдність семи колишніх комітатів Закарпаття, а поєднання срібного і червоного кольорів відбулося під впливом чеської і словацької геральдики.

Після Мюнхенської конференції 29-30 вересня 1938 року по Віденському арбітражу Німеччини і Італії від 2 листопада 1938 року південні райони Підкарпатської Русі і південна частина Словаччини відійшли до Угорщини. На приєднаної до Угорщини території були створені два комітату - Унг (в складі Велікопушанского і Ужгородського округів) і Берег (в складі Берегівського та Мукачівського округів). 11 жовтня 1938 року було утворено автономні уряду Підкарпатської Русі і Словаччини, а 22 листопада 1938 року законом Чехословаччини було проголошено автономію Підкарпатської України і Словаччини, сама ж Чехословаччина була перейменована в Чехо-Словаччину.

14 березня 1939 Німеччина оголосила ультиматум Чехо-Словаччини і на наступний день німецькі війська зайняли Чехію, Моравію і Чеську Сілезію, на території яких 16 березня було створено імперський Протекторат Чехії і Моравії. Одночасно з цим, за рекомендацією і підтримки Німеччині 14 березня 1939 року було проголошено незалежність Словаччини і Карпатської України.

На  засіданні Карпато-українського Сейму в м.Хуст була утворена незалежна держава Карпатська Україна. 15 березня 1939 року Конституційним Законом затверджені її прапор та герб:

"§6. Державним гербом Карпатської України є дотеперiшнiй краєвій герб: червоний медвiдь у лiвiм бiлiм пiвполi й Чотири сінi та три жовтi Смуги в правому пiвполi, i Тризуб св. Володимира Великого з хрестом на Середньому зубi". Як наголошують А.Гречіло ("До питання про виникнення земельного герба Закарпаття") та А. Філіппов ("Таємниця" карпатського ведмедя "), тризуб був доданий в герб за пропозицією доктора Степана Росохи (на малюнку ліворуч).

15 березня розпочався висновок чехословацьких військ, і з 16 по 18 березня Підкарпатті зайняли угорські війська. Була створена Регентська комісаріат в складі трьох адміністративних управлінь: Ужанського, Бережського і Мароморошского. 23 липня 1940 року уряд Угорщини був розглянутий проект створення автономного Підкарпатського воєводства, яке повинно було мати свої герб і прапор. Передбачалося, що в гербі Підкарпатського воєводства мала зображуватися корона Св.Іштвана, герб і прапор воєводства могли використовуватися тільки одночасно з венгерскімі. Втім, реалізацію даного проекту не було здійснено.

А тепер саме цікаве. З огляду на те, що на ужгородських емблемах ніколи не було ведмедів, багато писалося про помилку пана Густава Фрідріха. Дійсно, ані на гербі міста, ані на гербі комітату Унг (або Ужанського комітату), до складу якого Ужгород входив за часів Австро-Угорщини, ми клишоногого не побачимо. 

На поштівці 1893 року з історичним гербом Ужгороду червоного кольору, що належить австрійським геральдистам XIX століття Карлу Лінду та Гуґо Ґерхарду Штролю, можно спостерігати на гербі міста лише виноградний кущ з трьома зеленими лозами та двома золотими ґронами. Жодного ведмедя! 

Цікаво, що 1939 році саме в таких барвах герб Ужгорода (як один з елементів) відтворив у Празі у своєму проекті «великого державного герба УНР» український геральдист Микола Битинський (на малюнку нижче – ліворуч).

До речі, виноградна лоза в символіці Ужгорода відома ще з 1635 року, коли місто використовувало печатку з малюнком. Кольорове ж зображення герба Ужгорода відоме з 1701року, однак «справжньою» (тобто такою, яка відповідає первинному вигляду герба) є золота кольорова гамма лози на синьому полі (на малюнку праворуч – сучасний герб міста, також без ведмедя).

Що ж до герба комітату Унг, на його щиті ми бачимо у верхньому блакитному полі лицаря у сталевій броні та золотій триріжковій короні, який тримає в руках по три золоті колоски пшениці (на малюнку нижче – ліворуч). Перед постаттю лицаря — також золота дворянська триріжкова корона; у нижньому червоному полі щита — дві срібні смуги. Знову ж таки: жодного ведмедя!  

У 1991 р. польський економіст Анджей Воцял, який цікавився історією воєн, висуває версію, яка ґрунтувалась на літературі таких українських емігрантів, як Микола Битинський та Роман Климкевич, що ведмідь — це давній геральдичний символ герба Петра Петровича, наджупана земплинського і ужанського XIV століття, який потрапляє у ХХ столітті в герб Підкарпатської Русі.

Проте ведмідь у тодішньої жупи Унг все ж таки був – на одній із печаток! Маємо на увазі печать села Кострино, де цього могутнього звіра бачили здибленого на задніх лапах, готового до стрибка (див. центральний малюнок). Таке зображення просто не могло не подобатися творцям Чехословацького герба, адже воно створювало гармонію поряд із чеським знаком (лев у скоку). У такому зв’язку цікавою видається і легенда Костринської печаті. Вона починається словами «Унг. М.» ( М. – месьє, тобто комітат ), а вже потім читаємо назву «КОСТРІНА»… Ця обставина також могла сприяти помилці, якщо така була.  А взагалі нині гадати, чому і хто із тих, що готували згадану вище пам’ятку міністерства внутрішніх справ, назвав ужанського ведмедя ужгородським – справа невдячна. Але це саме ця «помилка» нині нагадує нам, наприклад, що цей символ походить саме із Ужанщини, а не із середньовічного герба комітату Берег (на малюнку нижче – ліворуч)…

Не менш відомими прикладами ведмежих гербі є Холмська та Перемиська земля, а також родинне село Хмельницьких - Суботів (див. Ведмідь в українській геральдиці. Частина 2).