Деякі люди віком 72 роки теж мають посвідчення учасників бойових дій

А справа в тому, що блокадники Ленінграду 1996 року за законодавством України були прирівняні до учасників бойових дій. Такі люди отримали низку пільг та відповідні посвідчення. Тепер така категорія вимагає безкоштовного лікування, санаторно-курортного оздоровлення, протезування зубів і кісток тощо.

Крім того, в законі зазначено, що учасники бойових дій мають право на податкові пільги, наприклад, щодо зменшення ПДВ. Але насправді, малоймовірно, що такі люди будуть займатися бізнесом чи іншою підприємницькою діяльністю. Тобто є всі підстави вважати, що за допомогою такого закону, можна ухилятися від сплати податків, зареєструвавши своє підприємство на учасника бойових дій. 

Блокадники Ленінграду не лише мають право на пільги, а й користуються ними. Щороку значна частина таких людей оздоровлюється в санаторії неподалік Києва у містечку Циблі. Людям такої категорії у поліклініках видають рецепти, за якими можна безкоштовно отримувати ліки в аптеках. За комунальні послуги теж плата значно скорочується.

Але тоді виникає таке питання: чому таких пільг не мають люди, які були у військовому полоні в Німеччині? І чому тоді не зробити таку соціальну допомогу для всіх дітей війни? Чому лише блокадників Ленінграду прирівняли до учасників бойових дій, а не мешканців Харкова чи Тернополя, які пережили війну? Та тому, що блокадник, дитина війни і солдат, - це все-таки різні речі.

Коли ж мова йде про дітей, яким під час війни було 2 чи 4 роки, то вони мало що усвідомлювали і не хвилювались так як дорослі. Так вони були голодними, але їсти під час війни було нічого не лише в Ленінграді, а й в інших містах.

За те, що люди були блокадниками Ленінграду, вони вже отримали безкоштовне житло в тому ж таки Ленінграді чи інших містах. А які пільги отримали ті люди, що працювали під час війни в колгоспах?.. Тут уже можна обмежитися пільгами за комунальні послуги і все. Безкоштовним проїздом сільські ветерани чи діти війни користуються не часто.

У Харкові до блокадників Ленінграду ставлення особливе. Для людей такої категорії створено спеціальну організацію, яка дбає про їх права. Усі члени організації кілька разів на рік отримують цінні подарунки. Дорогі книги, стограмові пляшечки горілки, коробки цукерок тощо.

За словами членів організації блокадників Ленінграду, міська влада дуже добре фінансує їх утворення. За всі подарунки люди дякують не лише організації, а й Добкіну з Кернесом.

А хто ж тоді повинен фінансувати Братство Репресованих і Політв’язнів?  Хіба то не люди? Хіба їм було легше відбувати покарання в Сибіру?.. Звісно, що ні, але пільги в них значно менші, та й подарунків по кілька разів на рік теж немає.  Виходить так, що в Україні цінують лише совєтських ветеранів і блокадників Ленінграду.