Невдалий шлюб, тихе розлучення
А починалось все доволі жваво. Влітку 2008 р. Віктор Балога, могутній тоді керівник адміністрації президента Ющенка разом з однодумцями затіяв черговий політичний проект. По всій Україні швидко розбудували потужний партійний апарат, перереєстрували нікому невідому Партію приватної власності під новою назвою, сформували невеличку депутатську групу у Верховній Раді. До Єдиного Центру вступили керівники державних адміністрацій Дніпропетровщини, Тернопільщини, Севастополя, безліч інших чиновників, десятки тисяч громадян. На Харківщині ЄЦ залучив до своїх лав популярного політика В.Шумілкіна, який привів до організації своїх старих соратників – М. Воронова, Ю. Літвіненка та багатьох інших менш відомих.
Київські вожді ЄЦ та колишній харківський мер від початку покладали один на одного неабиякі надії. Інакше б Шумілкіну не запропонували очолити центральний виконавчий орган партії – її Секретаріат. Можливо, йшлося, про майбутнє депутатство в парламенті в обмін на значний електоральний врожай для ЄЦ на Слобожанщині. На той час В.Шумілкін з рейтингом на рівні десь 7-8 % незмінно потрапляв до числа найвідоміших місцевих політиків.
Проте не склалося. Спочатку схибила вся стратегія розбудови нової партії влади. Балога пішов у відставку, Ющенко проігнорував Єдиний Центр, бо не міг дати ладу й тим численним партіям, які вже існували для його втіхи. Сподівання на референдум та дострокові вибори парламенту в 2008 р. не справдилися. Численна (як кажуть, лише в центральному офісі працювало понад 100 людей) та добре фінансована партійна машина загальмувала незабаром після старту. Творці Центру просто не могли вигадати, куди ж спрямувати енергію власного творіння. Організовували соцдослідження, складали списки паперових прихильників партії, множили документообіг, тільки шлях до свого виборця не шукали.
У Харкові ситуація була ще складнішою. В.Шумілкін та вище керівництво ЄЦ якось дуже швидко не порозумілись. Він виявився зовсім чужим для київської команди В.Балоги та І.Кріля, хоча жодних сварок й не спостерігалось. Можливо, у Володимира Андрійовича з якихось причин раптом змінились пріоритети, може він взагалі втратив бажання рухатися у велику політику. Так чи інакше, але вже за кілька місяців з часу вступу до Єдиного Центру, Шумілкін фактично відійшов від усіх партійних справ. Зрозуміла, що й так звана «команда Шумілкіна» теж усунулась від роботи в новій для себе партії. Показово, що з усіх депутатських фракцій Блоку Шумілкіна в міській та районних радах Харкова (кілька десятків осіб) до Єдиного Центру вступило аж троє людей.
Нейтралітет під час президентської кампанії (на користь Януковича лише через люте неприйняття Тимошенко) та скасування місцевих виборів 30 травня майже поховали перспективи Єдиного Центру загалом, а харківської організації тим більше. Колобок єдиноцентризму на свою біду втік від всіх: Ющенка політично вже немає, «регіоналам» ЄЦ ні до чого, с Яценюком союзу не склалось. Більшість активістів вже під час виборів Президента почала прилаштовуватись в інші проекти, насамперед до Тігіпка.
Ідейно абсолютно невиразна партія на чолі з непопулярним лідером сьогодні майже втратила фінансові, адміністративні та інформаційні ресурси. З виходом Шумілкіна ХОО ЄЦ загубила єдине більш-менш відоме в області політичне обличчя, на яке могли б зорієнтуватись потенційні місцеві лідери. А фракції Блоку Шумілкіна в місцевих радах не мали жодного політичного значення ще з моменту їх утворення навесні 2006 р., у всякому разі з’ясувати їх окремішність від мовчазної «регіональної» більшості неможливо.
Тепер, коли нові місцеві вибори восени 2010 р. набувають все більш реальних обрисів, одним можливим учасником цієї кампанії на Харківщині буде менше.
