Прямі і непрямі податки у будь-якому разі включаються до ціни, яку сплачує населення
Якщо не враховувати пільг, то в загальному випадку ПДВ нараховується таким чином: собівартість товару (або ціна закупки) плюс націнка (тобто те, що підприємець накидає зверху, плануючи свій прибуток) і від цієї суми береться 20% (ПДВ), які фізична чи юридична особа повинна сплатити у податкову, навіть тоді, коли отримує збитки. Є ще податки на прибуток, тобто на ту націнку, що ставить підприємець, акцизні збори, якщо це бензин, двигуни, цигарки, алкоголь, золото тощо. Але ніхто не має намір вести збитковий бізнес чи займатися неприбутковим виробництвом. Саме тому економісти все гарненько прораховують куди і скільки треба сплачувати, що залишиться, і якою має бути ціна.
У розвинених країнах ПДВ має більш диференційовану структуру і сягає 15%-20% лише для дуже прибуткових підприємств виробництва і надання послуг, тобто тоді, коли попит є дуже великим і підприємець може ставити велику націнку (прибуток) та отримувати його. Тоді держава більше оподатковує таку діяльність, для того, щоб підприємства іншого напряму, з меншими прибутками, не переміщували свої ресурси туди, де можна заробляти більше і не виникало диспропорції, бо кожній країні потрібне молоко, хліб, м’ясо, а не лише горілка, цигарки, Інтернет, послуги тощо. У Європейських країнах для достатньо широкого кола діяльності ПДВ становить менше 10%, а знижене сягає 2.5%, 3%, 5%. До таких країн належить Греція, Данія, Велика Британія, Іспанія і цей перелік можна продовжити по всій Європі аж до Росії, у якій теж ПДВ є достатньо диференційованим для різних видів діяльності.
Якщо розглядати збір ПДВ у малорозвинених африканських країнах, то найбільш схожою до України є Ангола. ПДВ там теж становить 20% майже для всіх видів діяльності. Бо вже в Танзанії, ПДВ хоч і становить 20%, але воно не нараховується в жодному випадку на продукти харчування та діяльність, яка не є надприбутковою. Крім того, в Танзанії скасовано всі податки для селян. Головними завданнями їхньої держави є призупинення високої смертності населення та економічний розвиток.
Акцизні збори належать до непрямих податків. Вони, як правило, нараховуються на певну кількість товару. У 2010 році акцизний збір за 1000 літрів бензину в середньому становить 110 євро, за 100 штук величезних товстих сигар – 60 гривень. Більш великими є розміри акцизних зборів на спиртне. Але під такий вид непрямих податків чомусь потрапив цілий ряд всіляких двигунів, оскільки навіть авіаційні двигуни підпадають під нарахування акцизних зборів. Малоймовірно, що виробництво двигунів в Україні є над прибутковим. Але всі ці чинники тягнуть за собою подорожчання транспортних послуг.
Через податкову систему держава суттєво регулює попит на товари та послуги. Чим вищими будуть податкові стягнення, тим більшою буде ціна, яка у свою чергу впливає на кількість покупців. Але за умов високих цін на продукти харчування та інші продовольчі товари, люди вимушені відмовлятись від низки інших товарів та послуг, наприклад, книжок, санаторного оздоровлення, лікування тощо. Очевидно, що це виводить економічну систему з рівноваги.
Якщо ж більшість населення матиме можливість придбати лише харчі, одяг та інколи електроніку, то решта галузей діяльності будуть збитковими, а деякі з них взагалі припинять своє існування. Здається, що за таких умов більшість населення, особливо безробітні, повинні були б перекваліфікуватися на вирощування овочів, фруктів і тваринництво, але цього не трапляється, бо займатися сільським господарством в Україні дорожче ніж в Європі, і дуже багато овочів, фруктів і м’яса наша держава експортує. Тобто, можна сказати, що всі галузі економіки повністю виведені з рівноваги.
Звідси бачимо, що наша держава стоїть на шляху до того, щоб її населення у своїй більшості виробляло і споживало лише продовольчі товари, і ми до цього прийдемо, коли не буде власних коштів купувати, а кредитів ніхто не даватиме. За таких умов податкового тиску Україна ніколи не буде економічно та соціально ефективною країною. Крім цього, масове заняття сільським господарством не є гарним показником економічного розвитку, адже в цивілізованих країнах у цій галузі працює від 2% до 5% населення.
