Вона пішла для того, щоб повернутися...
Краса врятує світ! (Ф.Достоєвський)
Зал, як і годиться був повен люду, якому не байдуже щодо того, хто представляє Україну на спортивних змаганнях, та ще з такого красивого виду спорту. І мабуть вперше Ганна була глядачем, і учасником показових номерів, які вже не оцінювали суворі судді. Мабуть вперше сиділа десь в глядацькій ложі і дивилася як нове, молоде покоління гімнасток захищають честь та гідність нашої держави. Що коїлося в цей момент у її душі? Можна тільки уявити, та й то тільки приблизно. Адже для такого масштабу постаті це не просто закінчення спортивної кар’єри, це не просто зміна поколінь, це кінець цілого етапу її життя. Саме великої частини власного життя, яке вона віддала художній гімнастиці. В цьому житті були взлети і падіння, поразки і перемоги, змагання і турніри, Гран-прі і олімпіади. А також не справедлива критика разом з упередженим ставленням і заниженими оцінками на змаганнях, і олімпіадах.
Безумовно спортивне життя не є безхмарним, але для Безсонової воно було не просто спортивним, для неї воно було справжніми бойовими діями у війні між російськими суддями і надзвичайною майстерністю чемпіонки. Здається дивним, чому це гімнастка повинна змагатися не з конкурентами у спорті, а з суддями? І здебільшого російськими суддями, які не визнають наших гімнасток, і завжди занижують їм оцінки. Які завжди при будь-якій нагоді принижують наших красунь. І принижуючи їх, вони принижують нас з вами, і цілу Україну. На жаль, це є політика сусідньої держави, яка не змирилася і не хоче миритися з нашою незалежністю. Мені дуже прикро коли політика і міжнародні відносини втручаються, і впливають на спорт, в тому числі й художню гімнастику. Але, як бачимо Ганна Безсонова виявилася не просто сильною тілом, а й духом, бо вона не зважала на ті образи з боку суддів. Вона була вище тих образ і несправедливих оцінок, вона виступала для людей, для України. І хоча їй боліли ті незаслужено занижені оцінки, але вона не здавалася, вона йшла вперед. Вона йшла і перемагала, незважаючи ні на що. Хіба це не героїзм? Хіба це не патріотизм? Це самопожертва в ім’я краси, здоров’я і України. Хтось інший зупинився би, при першому зіткненні з тими проблемами, які впали на плечі цій тендітній дівчинці, хтось пішов би зі спорту набагато раніше ніж вона. Хтось, але не вона!
Моє зехоплення Ганною виникло майже несподівано, а точніше з журналу про косметику з яким Аня співпрацювала. Це було два роки тому, саме тоді я прочитав про всі заслуги чемпіонки, й саме в той момент захотів познайомитися з нею. Рівно через рік я потрапляю в Палац Спорту на міжнародні змагання “Кубок Дерюгіної - Нафтогаз”. І був просто вражений! Я провів два дні у Києві, хоча живу далеко від нього. Ці два дні у своєму житті я присвятив художній гімнастиці. Крім цього я познайомився з учнями “ Школи Дерюгіної “,мене вразили маленькі дівчатка яких виховує ця школа , вони здалися мені щирими, добрими та освідченими леді, не тільки в спорті, а й в цілому. Це є головним індикатором того, що у нас підростає нове покоління патріотів та професіоналів. Таким чином розвіюються ті негативні міфи про те, що вся молодь зіпсована та аморальна. Я впевнено можу сказати, що у нас є гідна зміна , за яку не буде соромно. Стоячи з цими юними красунями я говорив багатьом, в тому числі і охоронцям, що серед цих дівчаток гарантовано є не одна Безсонова . Бо Безсонова це не прізвище, це титул!!!
І спавді я вірю в те, що українські гімнастки є найкращими у світі! Коли б мене запитали, за що я люблю художню гімнастику? То я б відповів : “ За красу, грацію, невтомну працю, відданість справі, за здоровий спосіб життя, який пропагує цей вид спорту. А також за . . . Ганну Безсонову яка сприяла її розвитку ”. І хоча Ганна пішла зі спорту, але мені хочеться вірити в те, що вона пішла для того щоб повернутися. Повернутися тренером для підростаючого покоління. Звичайно мені, як і багатьом не хотілося, щоб вона йшла. Звичайно я сподівався на те, що хоч раз побачу її на килимі, з її улюбленим “номером із стрічкою”. Я так само плакав, як і Ірина Дерюгіна, та люди в залі. Я так само хвилювався за неї, як і ті, хто її тренував. Я завжди подумки був з нею навіть на Олімпіаді в Пекіні. Фотографії її виступів зараз прикрашають стіни моєї квартири. Я завжди подумки був поруч і думаю, вона відчувала мою підтримку. Але сталося те, що сталося, -- вона пішла . . . Чи надовго? Думаю ні. Вона повернеться, бо знає що її люблять не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Ганна справді стала народною спортсменкою. Це підтверджує той факт, що підчас телепроекту “ Танцюю для тебе ”, вона перемогла завдяки смс повідомленням глядачів. Серед них були і мої повідомлення . . . Її люблять і поважають навіть ті, хто ніколи не цікавився гімнастикою. І тому це ще більше розчулює її прихильників й колег по спорту в ці дні.
На мою думку, ми ще не зовсім розуміємо те, що сталося. Це буде видно з висоти прожитого часу після остаточного завершення її кар’єри. Так чи інакше, Безсонова залишила вагомий внесок у розвиток художньої гімнастики. Її впевнено можна назвати королевою цього виду спорту. Пройде якийсь проміжок часу, а на прикладі Ганни Безсонової будуть виховуватиcя нові покоління гімнасток. Вона стала не просто взірцем, вона стала символом художньої гімнастики.
На останок хочу подякувати всім, хто мав змогу її підтримувати, і тренувати. Зокрема особлива вдячність Вікторії Безсоновій, Альбіні та Ірині Дерюгіним. Окрема подяка Володимиру Безсонову. Хай доля буде прихильна і щаслива для цих чудових людей! Україна пам’ятатиме вас завжди!!! Слава вам!!! Слава Україні!!!
З любов”ю і вірою у краще майбутнє Ілля Василенко, 22 роки, громадський діяч, правозахисник, м. Карлівка, Полтавської області.
