Олександра Коваль: «Завдяки Форуму видавців Львів визнаний книжковою столицею України»
- Пані Олександро, чого досяг Форум видавців за 20 років?
- Львів визнаний книжковою столицею України. Це сталося завдяки Форуму видавців. Форум видавців – одна із найбільших туристичних подій в Україні. Літературний фестиваль Форуму видавців визнаний одним з трьох найбільших літературних фестивалів Європи. Так вважає журнал "Forbes". І, звичайно, наші фінансові показники: понад три тисячі унікальних письменників з різних країн світу побували на формі за усі ці роки.
- А як відбувається запрошення письменників на Форум?
- Усім відомо і ми цього не приховуємо, що зірки першої величини до нас не їздять. Не тому, що це Форум, а тому, що це Україна з її специфічним ринком. Ми запрошуємо таким чином: приходить до нас якийсь автор і каже: «Я познайомився з дуже гарним автором з Македонії, його треба запросити на форум». Ми, знаючи цього автора, і те, що він поганого не порадить, з радістю запрошуємо таку людину на форум і тоді ось цей автор (наприклад, з Мексики) знаходить собі у Мексиці фінансування на дорогу, а тут ми на себе беремо його проживання, харчування і забезпечення його участі у різних заходах форуму. І, як показує досвід, навіть, якщо приїжджає невідомий українцям автор, то потім (переважно за два-три роки) з’являються переклади його книжок. Це є такий прямий і безпосередній вплив Форуму видавців на літературний процес в Україні.
//www.day.kiev.ua
- Кожного року Форум видавців визначає найкращу книгу та присуджує нагороди кращим авторам. 20-й Форум матиме якусь нову, іменну нагороду?
- У нас є конкурс на здобуття премії «Найкраща книга Форуму видавців». Кількість основних нагород дорівнює рокові проведення Форуму. Цього року їх буде двадцять. Минулого року було 19, позаминулого – 18.
Кращу книгу обирає журі зі 100 осіб, яке сформоване за професійним принципом. Велике журі складається з 20 малих, до кожного з яких входять від 3 до 5 чи 7 осіб. Це літературознавці, мовознавці, педагоги, культурологи, музейники, журналісти, фізики. Кожне з цих малих журі пропонує свій список з 20 кращих книжок. Потім ми їх накладаємо і за рейтингом визначаємо ті 20 книжок, які здобули найбільше голосів малих журі. Таким чином, ми відображаємо структуру попиту на ці книжки.
- У Львові є багато наукових установ, які видають книги. Чи співпрацює Форум видавців з ними, щоб якимось чином популяризувати власне львівську наукову книгу?
- Ми співпрацюємо зі львівськими навчальними закладами. Це, насамперед, Львівська політехніка, яка є нашим співорганізатором. Кілька років поспіль цей університет дуже нам допомагає тим, що поселяє 80 осіб у гуртожитках. Там живуть наші молоді автори і волонтери, які приїжджають на Форум з інших міст. І, звичайно, якби не це, ми б не мали, де таку кількість людей прийняти.
Це також Банківський інститут. Багато заходів у нас планується разом з Католицьким університетом, з ним у нас інтелектуальна співпраця: він ініціює дискусії, модерує заходи, агітує студентів відвідувати Форум. Це й Університет ім. Івана Франка, з яким співпраця могла б бути і кращою. Цього року заходи будуть відбуватися і Музичній академії ім. Лисенка, і в Академії сухопутних військ.
Щодо наукових установ, це, насамперед Інститут українознавства, який має на Форумі свій стенд, вони займаються потужною видавничою діяльністю і співпрацюють з нами ще від початку.
- Після закінчення Форуму минулого року було багато розмов про те, що надалі Форум відбуватиметься під егідою Ріната Ахметова. Наскільки ці чутки відповідають дійсності?
- Цього року Фонд Ріната Ахметова виділив нам 157 тисяч гривень. Це становить приблизно п’ять відсотків від нашого загального бюджету. Люди знають те, що вони хочуть знати. Я усіх львів’ян закликаю дати свої власні 10 грн. Якби кожна сім’я дала цих 10 грн, то ми би не потребували стороннього фінансування взагалі.
//staywithme.com.ua
- Як живе Книжковий форум у «міжфорумний» час?
- Окрім Форуму видавців ми також проводимо Фестиваль дитячого читання у травні. Цього року він відбувався вже всьоме. Передує йому Всеукраїнський конкурс дитячого читання, в якому бере участь більше 100 тисяч дітей з усієї України. Ці два заходи, до речі, взагалі ніким не фінансуються. Ми шукаємо партнерів, спонсорів. Палац мистецтв безкоштовно надає нам приміщення на цей фестиваль. І маємо партнера - Фонд «Кока-Кола». Але цього все одно замало і його доводиться дофінансовувати з тих коштів, які ми заробляємо на Форумі видавців.
Два роки ми організовуємо стенд на Лейпцизькому Книжковому ярмарку, беремо участь у великому міжнародному ЄЕСівському проекті «Букплатформа», який передбачає проведення досліджень книжкового ринку в Україні, Грузії та Вірменії.
- Яким Ви бачите майбутнє Форуму видавців?
- Радісним (сміється). Я бачу форум, у якого будуть сотні спонсорів, усі батьки усіх львівських дітей і усіх навколишніх сіл будуть мріяти про те, щоб потрапити сюди.
А якщо серйозно, здійснення своєї мрії я вже бачу в Лейпцигу. Лейпциг – це місто менше від Львова. Книжковий ярмарок, який там є, – другий найбільший книжковий ярмарок у Німеччині після Франкфуртського, однак вони різні за суттю. Лейпциг – це не ярмарок для видавців, а, насамперед, для читачів. У цьому місті Ярмарок відвідує 165 тис. осіб.
У Львові лише студентів 120 тисяч, з яких Форум відвідує близько 10 тисяч. У Лейпцигу здавна повелася така традиція, що дітей висилають на цей форум. Більше того, їх звільняють з навчання, бо усі вчителі і викладачі переконані у тому, що їм день перебування на такому фестивалі, у такому товаристві дасть більше, ніж день навчання у школі. Діти отримують завдання: написати про щось конкретне. Для цього учитель обирає з програми Ярмарку пункти, які, на його думку, є найцікавіші. Наші видавці були шоковані тим, як почали підходити діти і говорити, що вони хочуть дізнатися щось про українську літературу, тому що у Львові і Києві вони не бачили таких дітей, яких зі школи прислали дізнатися щось про українську літературу. А їм треба. Бо вони хочуть пізнавати світ. Вони вважають, що це їм допомагає жити… Я теж так вважаю… Бо якщо в це не вірити, то не треба займатися тим, чим ми займаємося. І взагалі: чи варто жити, якщо ми до цього не доростемо.
