Львівська опозиція в пошуках зрадників: серед 12 Іскаріотів мусить бути хоч 1 партизан
Першим зреагував голова фракції «Батьківщина», поклавши на стіл голови обласної ради рішення про виключення з фракції Миколи Барана через відсутність того на засіданні. Щоправда, зачитати його не було перед ким – після обідньої перерви депутати не знайшли у собі сил зібратися знову до сесійної зали, де їхні попередники в 2005 році значно одностайніше виносили політичний вирок тому ж Салові, тоді ще своєму колезі - депутатові. І хоча Баран запевняв, що не прибув виключно з об’єктивних причин (лежить хворий з високою температурою), про що інформував керівництво фракції заздалегідь – його доля була вирішена. Колишній член «Фронту змін», до «Батьківщини» він так і не вступив. Коли його, генерального директора АТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» у серпні 2013 року запросили на тепле місце до облдержадміністрації, від «зрадника» відхрестилися і народний депутат Степан Кубів (колишній керівник обласного «ФЗ»), і народний депутат Роман Ілик (голова обласної «Батьківщини») – мовляв, він «фронтовик», я його практично і не знаю.
Тоді лунали зобов’язання виключити колаборанта з фракції, але далі гучних заяв справа не пішла – який не який, хоч і безпартійний, а таки ще один «багнет» у фракції. І ось коли «багнет» так невчасно «захворів», не очікуючи на колючі запитання журналістів, коли ж нарешті його поведінці дадуть належну оцінку, Барана миттєво з фракції виключили. Більше йому, окрім моральної обструкції, нічого не загрожує. З партії безпартійного не виключиш, і депутатського мандата не позбавиш – обраний Баран в Дрогобицькому мажоритарному окрузі.
Влаштовувати якісь протести громадськості проти нього в Дрогобичі теж мало перспективно. Його завод дає роботу не одному мешканцю міста, де вибір для працевлаштування не такий вже й великий. Ще й дбає про юне покоління, роздаючи подарунки.
Микола Баран (ліворуч)
Цікавішою виявилася історія з відсутнім на сесії представником «Свободи» Пилипом Пилипенком. Офіційна позиція фракції: чоловік вже давно перебуває у відпустці, сконтактуватися з ним не вдалося, але «багнет» перевірений вже другою каденцією, жодних зауважень не було, тому за відсутність санкцій вживати не будемо.
Все цілком вірогідно і логічно. Поїхав чоловік собі відпочити, телефони вимкнув, електронну пошту не читає, новин про події у Львові не знає. Відпочиває, поправляє здоров’я. Знав би – стрілою примчав на сесію і увігнав свій бюлетень до скриньки з рішучим «Салу ні!» (себто, не зіпсував бюлетень, а поставив позначку «за» недовіру). Підстав сумніватися у ймовірності саме такого перебігу подій немає. Окрім кількох дрібничок.
Будучи членом фракції «Свобода», Пилипенко не раз висловлював власну позицію, котра, м’яко кажучи, мало відповідала офіційній, фракційній (партійній). Але ж чоловік може бути злегка вільнодумцем, мати власну позицію, висловлювати її, дискутувати – але врешті-решт підтримати саме ту позицію, яку ухвалила більшість?! Звісно, може.
Пилип Пилипенко
І ще запитання. Чи багато членів ВО «Свобода» отримують нагороди від Януковича? Принаймні один такий приклад відомий (можливо, є й більше). Так, це - Пилип Данилович Пилипенко, завідувач кафедри трудового, аграрного та екологічного права юридичного факультету ЛНУ ім. Франка. Відповідно до указу Президента № 548/2013 про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня юриста нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня. Але що з того?! Чоловік – справді компетентний правник, авторитетний викладач. Хтось подав, в Адміністрації президента підписали, не дивлячись на партійну приналежність. Так що конфуз з боку влади – не догледіли… Тому й не відмовився від нагороди з рук Януковича, щоб самим фактом її отримання демонструвати недолугість тимчасового режиму.
Залишається остання дрібничка. Точніше, зовсім не дрібничка, а син Пилипа Пилипенка – Володимир Пилипович Пилипенко. У парламенті попереднього скликання він був депутатом від БЮТ, одним з керівників юридичного департаменту Блоку. Можливо, трошки недалекоглядний - після інциденту з колегою Віктором Лозінським, коли загинув селянин Валерій Олійник, звернувся з проханням до міністра внутрішніх справ Юрія Луценка з проханням нагородити учасників події, «які, наражаючись на смертельну небезпеку та ризикуючи власним життям, затримали злочинця» [- себто, Олійника]. Можливо, і далекоглядний - 21 вересня 2010 року його виключили з фракції БЮТ «за співпрацю з більшістю». В 2012 році здобув черговий раз депутатський мандат від виборчого округу № 148 на Полтавщині, як самовисуванець. І в парламенті одразу вступив до фракції Партії регіонів.
На фото зліва направо: народні депутати від Партії регіонів Юрій Мірошниченко, Володимир Пилипенко, Валерій Писаренко.
Кажуть, що діти не відповідають за своїх батьків. А тому в Партії регіонів без жодних застережень прийняли в обійми сина відомого львівського правника «Свободи». Чи відповідають батьки за дітей? Мабуть, кожен вирішує особисто. Як і те, чи приймати нагороди з рук нового господаря свого сина. І чи поспішати з відпочинку з-за кордону виконати свій партійний обов’язок в обласній раді.
Тим часом Олександр Ганущин, член фракції НРУ (а поза тим спритний майстер із заробітків в інших політичних силах та виборчих штабах), продемонстрував фотокопії трьох зіпсованих бюлетенів, виявлених в скриньці для голосування.
Олександр Ганущин: всіх знайдемо, без Мата і Харі
Представники якої саме партії це вчинили, Ганущин стверджувати не брався, однак підкреслив, що до УДАРу, НРУ та колишніх представників «Нашої України», а тепер позафракційних, ніяких претензій бути не може, оскільки депутати цих партій показували свої бюлетені, перед тим як вкидали їх в урну. Отже, за логікою Ганущина, нишпорити потрібно у фракціях «Батьківщини» та «Свободи».
Щоправда, якщо придивитися, наприклад, до цього бюлетеня, то видно - ним цілком міг проголосувати хтось з опозиціонерів, які демонстрували своє «за» колегам і журналістам, при цьому акуратно прикривши пальцем позначку біля варіанту «утримався», тобто, факт зіпсування бюлетеня. Спочатку в такій хитрощі запідозрили першого заступника голови обласної ради, генерал-лейтенанта міліції Василя Пісного. Який хоч і публічно декларував намір голосувати за відставку, і бюлетень показував, та міг все ж тихцем підіграти колезі по МВС. Тим більше, людина він в опозиційному середовищі цілком випадкова, до ради потрапив, як і Микола Баран, під плащем «Фронту змін», до «Батьківщини» не перейшов. Натомість неодноразово при голосуваннях підігрував владі. Крім цього, дуже неохоче згадує період своєї праці на митниці (а це, як відомо, давня «вотчина» кращого друга Сала – генерала Козака). Проте існує презумпція невинності. Отож офіційних претензій до Пісного немає.
Хіба що на думку приходить народна мудрість: «на злодію шапка горить». Ганущин так гаряче промовляв під час і після сесії, так поширював зіпсуті бюлетені і натякав, в яких саме фракціях «не треба» шукати «салофілів»… Але тут теж працює те ж саме правило, як і з Пісним. Мабуть, хто ж саме так відчайдушно боровся за Сала, так і залишиться у сфері припущень і чуток. Хіба що незабаром хтось із депутатів отримає несподіване запрошення на якусь «хлібну» посаду і, з дурної голови, погодиться змінити статус «незламний опозиціонер» на «колоСальний» чиновник.
А тим часом, доки вчора депутати заливали (кавою) гіркоту поразки і гралися в «шерлоків холмсів», прокуратура Львівської області оперативно внесла до Львівського окружного адміністративного суду позов про визнання неправомірними дій депутатів обласної ради щодо включення у порядок денний сесії питання про недовіру голові ЛОДА та проведення голосування з цього приводу. Підставою для позову стали виявлені скрупульозними прокурорами порушення ст.19 Конституції та законодавства про місцеве самоврядування в Україні й місцеві державні адміністрації, допущені обласною радою. Крім цього, заявлено клопотання про заборону підписання та оприлюднення рішення про висловлення недовіри до розгляду зазначеного позову у суді.
Логіка цих дій зрозуміла. Сало вирішив одразу ж провчити «вегетаріанців» і продемонструвати: голосуй – не голосуй, все одно або не приймете, або скасуємо зусиллями прокурорсько-суддівського дуету. Логіка ДАІ-шника: щоб з перших днів боялися і не шукали зайвих «пригод». Тільки ж часи трішки не ті…
Замість того, щоб залишити опозиціонерів у стані депресії, Сало подарував їм можливість консолідуватися і знову зайнятися улюбленою справою: виступати перед виборцями на шпальтах газетах та в телерадіоефірі, розповідаючи, як вони будуть відстоювати своє «рішуче ні!», котре, в результаті, перетворюється з невдачі на успіх.
