Західноєвропейські уявлення про богів, яким поклонялися руянці
Слов’янське храмове городище
Під час Великого переселення народів германці, які мешкали на острові Рюген, залишили ці землі. На звільнене місце просунулися західні слов’яни. До племені лютичів належали рани (ранини), які оселилися на острові Рюген. Вони займалися землеробством, тваринництвом, рибальством, а також далекою торгівлею, і були відомі як грізні морські пірати.
Найдавніша письмова згадка про центральне святилище в Арконі датується 1075 роком. Канонік Адам Бременський у своїй Гамбурзькій церковній історії писав:
«З островів біля слов’янського узбережжя острів Рюген належить ранам, особливо хороброму слов’янському племені, без поради якого не вважається правильним ухвалювати загальнообов’язкові рішення; настільки шанованими вони є через тісний зв’язок із богами, чи, радше, з демонами, яким вони служать із більшою суворістю, ніж інші…»
Місцем поклоніння було храмове городище, про яке датський літописець Саксон Граматик писав у рік завоювання 1168-го:
«Фортеця Аркона розташована на високому пагорбі мису й захищена зі сходу, півдня і півночі природними засобами, не створеними людською рукою, бо стрімкі скелі мають вигляд мурів; їхня висота така, що навіть стріла, випущена з пращі, не змогла б досягти верхнього краю.»
Сьогодні все ще можна побачити безпосередньо на мисі півколоподібний земляний вал довжиною 260 м і заввишки 8–12 м — це залишки храмового городища. Штормові хвилі за останні тисячу років спричинили втрату кількох сотень метрів суші, внаслідок чого місце розташування храму зникло.
Західноєвропейські уявлення про богів, яким поклонялися руянці — джерело: Бібліотека Сілоненсі (Silo nensi):
Rügevit (Ругевит, ліворуч), "Belbuck" (укр. Білобог; пол. Białobóg, по центру) і "Zarnebuck" (укр. Чорнобог; пол. Czarnobóg, праворуч)
Храмове городище та культ Свантевіта
Храмове городище мало характерні риси: зовнішній вал із багатоповерховою брамною вежею, другий — внутрішній вал, а також храм, який розташовувався в центрі фортеці, на східній частині мису. Усередині стояло дерев’яне зображення Свантевіта, що нагадувало бородатого чоловіка. З чотирма обличчями, зверненими у всі сторони світу, він був уособленням всевидючого, всезнаючого й всемогутнього божества.
У Слов’янській хроніці Гельмольда з Бозау йдеться:
«Свантевіт, бог землі Рюген, [здобув] серед усіх божеств слов’ян найвище становище, оскільки йому приписували найславніші перемоги та найточніші пророцтва. Тому всі слов’янські землі щороку надсилали йому данину й називали його богом богів.»
Свантевіт тримав у правій руці ріг, наповнений медом. Під час осіннього свята жерці за кількістю випаруваного меду пророкували врожай наступного року.
Саксон Граматик розповідає про величезні скарби храму, які поповнювалися щорічно не лише обов’язковими податками від кожного рана, а й тим, що богу «призначався третій часток воєнної здобичі — адже її здобували завдяки його допомозі».
Цей бог мав також триста обраних коней і стільки ж вершників на службі. Увесь їхній прибуток — отриманий зброєю чи крадіжкою — передавався під контроль жерця.
Зрештою, жерці Свантевіта здобули панівне становище серед усіх слов’янських племен у південній частині Балтійського моря та прилеглих прибережних регіонах. Для християнських данів язичницькі рани були загрозою. Остаточне підкорення вдалося здійснити данам у 1168 році під проводом войовничого єпископа Абсалона після кількатижневої облоги. Знищення святилища стало початком християнізації та германізації Рюгена.
Події, записані Саксоном Граматиком, служили моделями для гравюр на міді ще в XVIII столітті. Чотириголовий бог Свантевіт (Святовит, ліворуч) зображується з рогом достатку, священним скакуном і схрещеними списами. У свою чергу, Ругієвіт (праворуч) описується як бог з сімома обличчями. При собі він тримав шість мечів і сьомий меч у руці.
Саксон Граматик розповідає про величезні скарби храму, які поповнювалися щорічно не лише обов’язковими податками від кожного рана, а й тим, що богу «призначався третій часток воєнної здобичі — адже її здобували завдяки його допомозі».
Цей бог мав також триста обраних коней і стільки ж вершників на службі. Увесь їхній прибуток, отриманий зброєю, передавався під контроль жерця.
Зрештою, жерці Свантевіта здобули панівне становище серед усіх слов’янських племен у південній частині Балтійського моря та прилеглих прибережних регіонах. Для християнської Данії язичники-рани були загрозою. Остаточне їх підкорення данцям вдалося здійснити у 1168 році під після кількатижневої облоги. Знищення святилища стало початком християнізації та германізації Рюгена. І хоча місцевий епос називає іх провідником войовничого єпископа Абсалона, за слов'янськмими джерелами, тому так і не вдалося зайти до святилища переможцем: коли за ним послали, сповістив про падіння Аркони, воно відбулося у прямому сенсі слова: майже весь храмовий комплекс невдовзі пішов під воду, не підкорившись християнському проповіднику.
Рис. 118. Свантевіт. Зображення з рукопису 1730 року.
