Ми померли в Парижі (частина 2)
Фото: //football.ua
Перед грою всі гравці й тренери збірної розповідали про те, що у Парижі потрібно зіграти у свою гру. У цьому контексті хотілося б запитати й тренерський штаб збірної: чому не нав’язали «свою гру»? І чому «своєю грою» не може бути (як зараз стало популярно висловлюватися) той же самий «автобус»? Чому в українській Прем’єр-лізі, до прикладу, «Зоря» відверто грає на «нуль» проти «Дніпра» або «Динамо» й у підсумку перемагає їх. При цьому нав’язавши супернику свою гру.
Чому не можна було в Парижу замість атакувального Безуса зіграти із опорником Степаненком? Гравець «Шахтаря» міг би страхувати і центральних півзахисників і захисників, а не бігати як Безус від одного гравця до іншого, ніяким чином не заважаючи французам. Тоді і зміщення Рібері в центр не були б такими небезпечними, тому що Едмар і Степаненко або Ротань і Степаненко могли його там зустрічати.
Чому потрібно було соромитися «автобуса»? Ми ж у Києві здобули перевагу в два м’ячі. Це було б логічно і виправдано.
Колись італійський тренер Еленіо Еррера додумався крайніх гравці відтягнути назад і грати не у два, а аж у чотири захисники + ще чотири півзахисники. У той час, як інші команди грали з двома захисниками і п’ятьма нападниками. Тактику гри, запропоновану Еррерою, назвали «катеначчо». Основне завдання за такої тактичної схеми – надійно зіграти в обороні. Зараз це, напевно, теж би назвали «автобусом». Але з такою побудовою Еррера здобув не один свій трофей.
Окрім озвученого гравцями і тренерами «зіграти в свою гру», всі експерти відзначають, що не можна відстоювати здобутий результат, а потрібно завжди грати на перемогу. Так, «Барселона» це собі дозволити може. Подивимося знову ж таки на ці слова з погляду команди слабшої, для якої рахунок 0:0 перед матчем вже може бути здобутком. Відповідно тоді ця команда й грає відверто від оборони. І це буде ЇЇ гра.
Для збірної України перемога у першому матчі з рахунком 2:0 чомусь не стала тим результатом, який можна відстояти. І вони грали у «свою», чесно кажучи, не зовсім зрозумілу гру. Бідолашні Романи Зозуля і Безус весь матч бігали між гравцями французів, намагаючись нав’язати пресинг. Але без підтримки цього неможливо було зробити. А підтримки не було, тому що наші гравці намагалися зіграти компактно на своїй половині, й уперед дуже не лізли. Наслідок: на полі ми втратили двох гравців. Чи не краще було б у такій ситуації мати ще одного гравця центральної лінії, який би був зосереджений на оборону і не «розтягував» команду, а навпаки створював компактність на своїй половині?
За такої гри нападник міг би опускатися глибше і не випадати з гри під час оборони. А атаки будувати (що в одному випадку, що в іншому) наша збірна повинна була б через фланги. У центрі, за наявності ще одного чистого «опорника», уперед сміливіше йшли б Ротань з Едмаром. Або хтось один з них, щоб дуже не ризикувати.
З насиченою лінією півзахисту української збірної французи б, можливо, більше грали «через верх». А там уже Хачеріді мав перевагу. І тоді ми змогли б галлам нав’язати «свою гру» хоча б тим, що зламали б їхню.
А так, «маємо те, що маємо». Спроба № 5 української збірної менш вдала, ніж у пісні, як там на телебаченні казали, легендарного гурту «Віа Гра». Творіння Наталі Білоцерківець закінчується такими рядками:
Надто гірко ми плакали і ображали природу,
Надто сильно любили коханців соромлячи тим,
Надто вірші писали поетів зневаживши зроду.
Нам вони не дозволять померти в Парижі і воду
Під мостом Мірабо окільцюють конвоєм густим.
Що тут ще додати?..