Параска Дворянин: Голова облради перетворив депутатів на своїх рабів — через власний страх, залежність та неспроможність

Євген Сюч: Як прокоментуєте останню історію з  поданням на зняття недоторканості з молодшого Дубневича? Це історія, яка йде зі Львова чи це похідне від ГПУ?

Параска Дворянин: Мені важко коментувати, чи це львівська чи київська історія. Брати Дубневичі усвідомлювали, що ходять по лезу бритви. Будучи першим заступником голови Львівської обласної ради,я поламала схему, в якій точно пересікалися інтереси голови ради та його патронів. І поплатилася за це. Йшлося про кошти фонду регіогального розвитку - у той рік це було 220 млн. грн. 60 % коштів були розподілені на округи тоді ще двох нардепів Ярослава та Богдана Дубневича. Не виключено, що роботи теж виконували фірми, наближені до згаданих осіб. Тоді я написала в НАБУ! За таку сміливість мене зняли з посади. І ситуація з ДФРР це один епізод. Ще є Новояворівськ та Новий Розділ, де свого часу ці бізнесмени управляли теплопостачальними підприємствами. Хто слідкує за діяльністю братів Дубневичів, розумів - що ризики у них великі. Чи це замовний політичний крок? Думаю - Ярослав матиме змогу це довести в суді, якщо це так, як він стверджує.

Є.С.:  Якщо ми вже згадали Дубневичів, то як ви прокоментуєте надзвичайний стан у Нововму Роздолі та Новояворівську через колапс на ТЕЦ, які їм належали?

П.Д.:  Дуже добре орієнтуюся у цій ситуації, бо неодноразово була в цих містах. Вже минулого року у Новому роздолі було зірвано опалювальний сезон, - у дитячих спальнях в садочках температура сягала заледве 8-ми градусів тепла. Вже тоді було зрозуміло, що треба негайно змінювати управителя. У Новояворівську  з весни люди, говорять, та радше волають про те, що у місті назріває техногенна катастрофа. Депутати районної та міської рад від Самопомочі поруч з до речі дуже активною громадою, Іванна Попик, Василь Мотиль, Петро Дорош щотижня про Новоояворівськ про цю проблему. Впритул цим займається і переймається народний депутат Павло Бакунець, наскільки мені відомо Павло безпосередньо інформує міністра з розвитку територій Альону Бабак, впевнена – знаючи цих активних людей, - рішення буде.  Якщо ж брати загалом, то тут стирчать великі вуха зацікавлених осіб, які просто розвалили теплопостачальн іпідприємства двох міст. А Львівська обласна рада тепер при поганій грі хоче зробити добру міну і надсилає звернення до Києва, де під обгорткою підтримки Новояворівська та Нового Роздолу пропонує знову в управління теплопостачальні підприємства віддати тим, хто їх довів до ручки. І  це історія не сьогоднішня. Цей спадок  Маркіяну Мальському залишив його попередник, палець об палець минулого року не вдарив і профільний міністр і уряд  . Побачимо, як буде. Маємо ще тиждень тепла.

Є.С.: Ну і продовжуючи. Прокоментуйте ситуацію з любов’ю Ганущина до постійних звільнень своїх заступників, зокрема, Гірняка, який довго воював з Ярославом Дубневичем.

П.Д.: А це не любов, це слабкість, залежність і не розуміння, що таке публічне управління процесами. То було дивне зняття, бо хлопці все ділили на трьох: і приміщення, і бюджетні кошти, і посади, і обласні підприємства – їхні інтереси завжди збігалися, але, очевидно, вони не збігалися з інтересами людей Львівщини. Кожне їхнє  рішення обслуговувало зацікавлення кількох осіб, а не розвиток галузей та людей.  Але  з їх  заміною – нічого не змінилося і не зміниться. Нинішня президія облради, як і попередня, викликає відчуття суму і приреченості – і так, на жаль, буде до кінця цієї каденції. Чому? Обласну раду голова перетворив на приватне підприємство, клуб за інтересами, на своїх рабів. Через власну залежність, страх і не спроможність бути публічним управлінцем. Вміти працювати в публічному управлінні, а не на власників облради – це означає бути відважним, самодостатнім, і це великий дар.

Але Господь Бог має почуття гумору, бо «опальні заступники» Білоус та Гірняк так завзято знімали мене з посади першого заступника, - а вже через два роки прийшли до нашої фракції просити допомоги та підтримки. Перед тим приходив голова облради. Отака вона безпринципна і огидна політика обласної ради.

Є.С.: Як загалом охарактеризуєте шлях Ганущина до крісла голови ЛОР? Кажуть, він з’явився майже нізвідки, бо він не був товстосумом та лідером думки. 

П.Д.: Стейкхолдером чи лідером думки він не був. Для суспільства та журналістів точно не був, бо на той час я була в активній ефірній журналістиці, - то можу судити. Не пригадую, щоб львівська преса очікувала на його коментарі. Щодо товстосума – не знаю, гроші не завжди роблять людину успішною і самодостатньою. Але він був депутатом ЛОР, підтримував Самооборону, був помічником братів Дубневичів. Чому став головою облради? Бо його обрали.. Чи були сильніші? Звичайно, були. У кожній фракції є достойні люди, які, я тепер впевнена у цьому, могли б зробити багато корисних справ для Львівщини, і ми не мали б такого провалу з медичними закладами, такого безладу з розподілом коштів, такої атмосфери в сесійній залі. І ми б не мали щосесії пікетів під обласною радою.  

Є.С.: Як ви охарактеризуєте майбутнє Львівщини при розкладі, в якій голова ЛОДА є політичним ворогом Ганущина, на відміну від медового місяця протягом п’яти років часів Синютки?

П.Д.:  Медовий місяць, якщо забути про реальність, може привести до безумства… І це безумство ми мали у попередні роки, коли зусилля і голови Ода, і голови обласної ради йшли на те, як зробити гірше місту Львову.  З таким управлінням Львівщина точно не мала майбутнього, але такими були орієнтири партії блоку Петра Порошенка, багато часу політична сила витрачала на те, аби знизити рейтинг мера Львова. Хоча могла цей час і зусилля витратити на виконання своїх безпосередніх обов»язків.  Зараз з приходом нового голови обласної адміністрації все виглядає набагато притомніше, є визнання успіху Львова як міста, яке має місцеве самоврядування і є лідером багатьох процесів в Україні. Нашу фракцію, і мене зокрема, журналісти питали – «Чи будете Ви в опозиції до новопризначеного голови обласної адміністрації. Ми як конструктивна політична сила з цінностями точно не будемо йому шкодити. Я спостерігаю за вчинками, рішеннями та заявами керівника  області. Наразі Маркіян Мальський має серйозний шанс стати реально керівником області. Олександр  Ганущин йому допомагати точно не буде. Це не є таємницею, що голові обласної ради як представнику попередників вигідно, щоб не вдалося. За цим принципом ЄС поводиться і в загальноукраїнській політиці. Не все підтримую, що робить нова влада, і не все сприймаю, але вважаю треба дати їм шанс.

Є.С.: Що можете сказати щодо рішення Маркіяна Мальського відкласти реорганізацію ОХМАТДИТу?

П.Д.: Рішення зріле і правильне. Мене приємно здивувала ця заява голови адміністрації, її сприйняли медики, батьки, громадські організації, і власне Маркіян Мальський мав би вести цей процес. Проте насторожує інше. Що відбувається в структурі обласної адміністрації?! Як може директор департаменту охорони здоров»я Ірина Микичак після рішення свого керівника на публічній зустрічі заявляти, що вона свого рішення не відкликала, і проект все ж буде розглядатись на сесії. Голова ОДА мав би пояснити, що означає заява його працівника або щонайменше дати догану за таке зухвальство. Давно назріло питання щодо спроможності деяких людей в департаменті, насамперед керівника,  мати візію в медичній галузі. Медики готові до змін, але їм ніхто їх не окреслив. Львівщина потребує новітньої обласної дорослої та дитячої лікарень. Що ми маємо натомість – обласну лікарню в  Великому Любіні, закриття охмадиту з дуже привабливими територіями на Коновальця, Лисенка та в Брюховичах, бездумне бажання закрити  психіатричні заклади, ліквідацію підрозділів в стратегічно важливому в час війни Центрі крові. 

Є.С.: Подейкують, для Мальського посада голови ЛОДА – трамплін у Кабмін.

П.Д.: Так, версій та чуток є багато… А може це чиїсь бажання…З часу призначення головою ОДА, Маркіян Мальський уже був і в МЗС, і в Мінюсті. Не знаю, що він думає сам з того приводу, але має шанс показати себе ще й в такій іпостасі, потім іти далі. Як матиме бажання.  Не думаю, що ця посада йому була потрібна лише для наступної стрічки в резюме. Він амбітний чоловік, то ж захоче довести, що здатен. 

Є.С.: Давайте плавно перейдемо до Самопомочі. Відбувся з’їзд партії, тож чого нам очікувати від нового лідера?

П.Д.:  Ми переживаємо надзвичайний період в партії. Так, відбулася зміна лідера – демократично, спокійно, модерно. Як політична сила «Самопоміч» пропонує нормальні, людські, зрілі кроки – Андрій Садовий зробив заяву з наміром скласти повноваження лідера, з'їзд обрав Оксану Сироїд.

Є.С.:  Чому саме Сироїд?

П.Д.: Може українці вже забули про це, але Оксана Сироїд двічі врятувала Україну як державу. У 2015 році, коли написала тисячі листів у всі інституції Європи і США та зробивши сотні візитів з наполяганням не приймати Мінських угод, Тоді про це говорила лише вона і її однопартійці, тепер – її виступи розібрали на цитати багато політичних сил. Навіть ті, хто були авторами цих мінських угод. Безстрашно, системно, використовуючи свій авторитет серед західних партнерів, Оксана це робила з 2015 року. По-друге, вона врятувала нашу державу від псевдоперевороту, закривши засідання Верховної Ради. Зрештою. Оксана Сироїд, підтримавши рішення Олега Березюка голодувати, разом з Тарасом Пастухом врятувала Львів у часи сміттєвої блокади. Партійці більшістю сприйняли пропозицію проводу, до новообраної лідерки має довіру засновник партії Андрій Садовий, вона в політиці вже має досвід і живе в Києві. І це теж важливо.    

Є.С.: Найближчі вибори – місцеві. Хто йде в мери від Самопомочі? Москаленко?

П.Д.: Андрій Москаленко – фаховий управлінець, інноватор, уважна людина. Він вміє прекрасно комунікувати з львів'янами. Подивована тими численними проектами, які він реалізовує. Не говорили з ним ніколи про місцеві вибори, бо була впевнена, що він переможе на виборах до Верховної Ради. Тепер думаю – слава Богу, що залишився у Львові, зробить ще багато корисних справ для мешканців. Загалом ми не обговорювали в Самопомочі кандидатуру від партії на вибори мера. Ми точно матимемо кандидатів до всіх рад, і однозначно готуємось до цих виборів.

Є.С.: Як оціните реакцію та характеристику Олега Березюка щодо Зеленського та його команди, адже Березюк був єдиним головою фракції, який підтримав нову владу.

П.Д.: Олег Березюк відреагував зріло і фахово, як і має реагувати професійний політик. Це було пів року тому, новообраний президент Володимир Зеленський пропонував дату скликання сесії Верховної Ради, очевидно, маючи намір розпустити парламент. Ми були готові до позачергових парламентських виборів, такий запит був і в суспільстві, на той час. Тому Олег Березюк, як голова фракції, як депутат, який вирізнявся вмінням аналізувати суспільні та політичні процеси, погодився з тим, чого хочуть люди. Якщо новообраний президент хоче взяти на себе відповідальність – то чого ж цьому перечити. Тепер і новобраний президент, і монобільшість, думаю, розуміють, що політика – це не шоу, а велика відповідальність за долю мільйонів людей. Маркерами їх успіху чи провалу будуть рішення щодо Мінських угод, щодо землі, щодо підприємців, розвитку місцевого самоврядування, зокрема великих міст та ОТГ. І ми точно не будемо мовчати, якщо ці рішення будуть загрожувати державі, її цілісності чи людям.

Є.С.: Згадуючи ще одну відому в області особистість. Не боїтеся, що Синютка виграє мерські?

П.Д.: Синютка ж депутат Верховної Ради. Тобто вже все?! Не сподобалось? Побув два місяці, і вже готуємося в мери? Йому ж люди дали мандат, то нащо він йшов в депутати? Не зрозуміла мені логіка цієї політсили і людей, які її представляють.

Є.С.: Що можете сказати про співпрацю УГП та "Голосу"? В контексті парламентських виборів та, власне, майбутніх місцевих.

П.Д: Добре, коли є політичне різнобарв`я. Гірше, коли співпраця базується на політичній кон'юнктурі – зберемо більше голосів – об'єднуємось, не зберемо – розбігаємось. Я – за політичну цілісність. Україна втомилась від політичних проектів під вибори. Що стосується «Голосу» – його часто порівнюють з «Самопоміччю». За кавою мені львівські журналісти жартома розповідали, що в середовищі партії «Голос» заборонено вживати слово «Самопоміч». Але то, сподіваюсь, лише жарт.

Як людині, яка спостерігає за політичними процесами, мені бракує лідерської позиції в цій партії, ми майже не чуємо і не бачимо Святослава Вакарчука ані як депутата, ані як лідера партії. Цікаві має позиції в Раді і добре їх вербалізує (має журналістський досвід) голова фракції Сергій Рахманін.  З Української Галицької партії знаю добре Тараса Чолія, багато років був в нашій команді, працював в Андрія Садового, активний депутат.

Є.С.: Ну і – щодо Вас. Де бачите себе в найближчому майбутньому?

П.Д.: Я журналіст – за фахом та за покликанням, політик – з волі людей, які мене обрали депутатом, працюю на посаді доцента у двох Львівських університет – в Львівській Політехніці і в університеті Франка. Тому найскладніше питання – як  все поєднувати і робити це якісно.

Зараз маю напрацьовану концепцію радіопрограми (може бути адаптована і як телевізійна). Хочеться трошечки змінити тенденцію однаковості всіх ефірів, де нічого не пояснюють, лише називають факти, де нема нічого нового, а розповідають про те, про що ми вже чули, або навіть, якби й не чули – то на наше життя це не вплинуло б. Політичний досвід мені тут стане в нагоді, я тепер багато знаю. Мені також цікава політика. Але бути коліщатком не в моєму характері, хочеться бути двигуном. І слава Богу, що  можу це реалізовувати в тому середовищі, де я є. Як керівника обласного осередку в політиці мене тримають люди з наших осередків. Вони дуже класні, особливо в районах, в них багато енергії та віри. Зараз викладацька діяльність – також пріоритет. Студенти дають силу та  енергію, за одну пару заряджають на тиждень політичної діяльності. Вони стимулюють розвиватися, змінювати методи, адже не можна вчити нових студентів так, як рік тому вчила їх попередників. Тут креативлю і віддаюся наповну – кожна пара для мене як окрема історія.  Тим паче, що я вчу їх не лише писати чи знімати репортажі, але й бути публічними, добре говорити, вміти комунікувати зі світом.  

Є.С.: Що можете побажати людям? Всім нам, на Львівщині і в Україні?

П.Д.:  У Польщі коли дітей питають, у що вони вірять, їх вчать відповідати – у Польщу. Хочу, щоб ми щиро щодня казали собі – я вірю в Україну. Робили те, що від нас залежить. Не очікуючи дивідендів.  Коли я стала депутатом, то очікувала, що всі мені дякуватимуть. Бо бралася за найскладнішу роботу, їздила по селах, районами,  реалізовувала програму мікропроектів, опікувалась інтернатами, відстоювала медиків, освітян . Але люди швидко забувають про добре. Потім зрозуміла, що це не важливо. Важливо зробити те, що ти можеш. Якщо ти викладач, то викладай так, ніби від твоєї лекції залежить, чи буде завтра журналістика чесною, не продажною, і не примітивною. Якщо ти журналіст, то працюй так, ніби від твого репортажу залежать рішення багатьох людей. Якщо ти політик, то не кради, не лукав, не йди в залежність від олігархів  і багато працюй. Тому побажаю людям вірити в Україну і багато-багато працювати.

Фото: Gal-info, ZiK, Варіанти