Останній день останнього генерала: Роман Шухевич та Львів
У 1907 році Львів стояв на порозі великих змін. Все більше відчувалася близькість потужних потрясінь, великі держави сиділи на пороховій діжці та не знали, коли настане день Х. Навіть у далекій східній провінції, яка славилася нафтою та наливками, у славному місті Львові відчувалося наближення зіткнення небаченого раніше масштабу – і увесь люд королівства готувався до потрясінь. І до падіння імперії.
Саме у цей рік, спекотного 30 червня, у кам’яниці в районі Кайзервальду, на вуличці Собіщизни, 7 прийшов у світ Роман Шухевич. В умовах, коли усе українське сприймалося іншими політичними силами та етнічними групами, котрі населяли королівство та, у першу чергу, Львів, вважалося другосортним і обов’язково ворожим – бо або «фанатики», або «російські шпигуни», рід Шухевичів зберігав надзвичайно поважні позиції – та ще й у самому Львові.
З самого дитинства Роман ріс не лише у патріотичній атмосфері, яка панувала у переважній більшості українських родин священників чи інтелігентів, але й у обстановці високої культури та освіти. Рід Шухевичів був шляхетським, та походив з Розвадова під Миколаєвом, а крім того, дав Галичині ще й низку визначних діячів - ще й у різних сферах. Його родичами були перший комендант УСС Теодор Рожанковський, міністр закордонних справ УНР Володимир Старосольський, його стрийком був отаман УСС та УГА Степан Шухевич, дідом – засновник «Руської Бесіди», «Бояну» та Музичного товариства ім.М.Лисенка, видатний етнограф та публіцист, приятель графа Володимира Дідушицького Володимир Шухевич. Шансів стати чатсиною сірої маси у Романа не було від народження.
Тим не менш, народившись у Львові, дитинство Роман провів більшою мірою в провінції, у Краковці, де батько був суддею, та Кам’янці-Бузькій.
Після буремних подій 1918-1919 років у Львові, коли малий ще Шухевич став свідком злету та падіння української держави на Галичині, у хлопця з’явився ще один наставник – у Шухевичів винайняв кімнату сам Євген Коновалець! Збереглися відомості, що голова УВО часто розповідав Романові про війну та про змагання українців за власну державність під час Революції.
У 1917 Роман стає учнем Академічної гімназії, проте встигає не лише вчитися, а й встановлює спортивні рекорди – з бігу на 400 метрів та запливу на 100 метрів. Це при тому, що з усіх предметів у Романа «відмінно», окрім німецької (достатньо), а він ще й бере участь у діяльності Пласту та займається сімома видами спорту, а також пройшов курс з гри на фортепіано. Більше всього любив грати партії з «Наталки-Полтавки», навіть виступав в львівській Опері. В цей час Роман живе в своєму рідному будинку, під опікою бабці Герміни.
У 1925, в 19 років, юнак стає членом УВО. Вже у 1926 йому доручають вбити польського міністра Собінського – визнаного українофоба. Проте під час атестату револьвер Шухевича дає осічку, і Собінського вбиває інший боєць УВО, Богдан Підгайний. Саме після смерті Собінського Роман зрозумів, що шляху назад немає.
Увесь цей час Шухевич проходить навчання в університеті: почергово у Львові та Данцигу(тоді вільне місто). У 1934 отримує диплом інженера, проте одразу потрапляє у в’язницю – через вбивство Броніслава Пєрацького ОУНівцями у Варшаві.
Вміла позиція та професійність адвоката – стрийка Степана Шухевича – дали Роману можливість відсидіти у тюрмі лише 2 роки, з них півроку – у Березі-Картузькій. Після виходу з тюрми Шухевич вирішує спробувати ще один напрямок діяльності – бізнес.
Роман відкриває рекламну агенцію «Фама», куди влаштовує колишніх підсудних оунівців, яким з «вовчим квитком» важко було знайти легальний заробіток. Втім, креативність рекламних послуг Шухевича та команди була настільки великою, що за якийсь ірк у нього почали купувати рекламу навіть німці та угорці. Одного разу «Фама» подала у львівські газети оголошення, що об енній годині якась жіночка планує скинутися з даху готелю «Жорж». Коли до локації збіглися байдики та журналісти, з даху впала лялька в людський ріст – з рекламою агентства «Фама».
А далі… далі була війна, батальйон «Нахтігаль», німецький арешт та втеча і врешті – петлиці генерала нової, повстанської, української армії. Шухевич став генералом-хорунжим УПА у 1942 році та пробув на посаді до своєї смерті, 5 березня 1950 року. За час командування УПА досягла розміру у 100 000 солдат, мала навіть трофейні танки, розгалужену мережу безпеки та спорядження, могла ветси бойові дії на два фронти. Проте Роман Шухевич, який прожив життя на лезі ножа, «ходінням „по лезу“, балансуванням на межі екзистенції та смерті», - як сказав його друг Володимир Лозицький, таки вибрав смерть. Смерть у бою.
5 березня 1950 року, рано-вранці, до будинки на сучасній вулиці. Білогорща, 76а, підійшли загони КГБ. «Брати живим» - такий був наказ червоним щодо людини, яка щойно прокинулася у одній з кімнат двоповерхового особняка. За день до цього охорона Шухевича з документами виїхала – бо, за неписаним правилом, минуло три дні з моменту зникнення однієї зв’язкової, яка таки розкололася за цей час у тюрмі – до неї підсадили шпигуна в камеру. Шухевич знав, що не вийде з будинку живим. Але вийшов. По дорозі Роман застрелив майора КГБ Ревенка, покалічив полковника Фокіна, але на виході був важко поранений автоматною чергою у груди. Є версія, що вона була смертельною, та ймовірніше, що Шухевич просто вчинив суїцид після порання – щоб не потрапити у руки червоних живим. Це був останній плювок Шухевича в обличчя окупантам.
Роман Осипович Шухевич – це символ української боротьби ХХ століття, символ української армії, але це також символ українського Львова. Про який так воліли забути австрійці, який так воліли принизити та применшити поляки, який воліли стерти з лиця землі червоні. Але він був. Шухевич народився а схилах Кайзервальду, у затишній квартирі австрійської кам’яниці, коли за вікном ще жила імперія, а помер на торфовищах Білогорщі, як лицар, в бою проти загарбників, у рідному місті. Для українців у 1950 генерал Чупринка став останнім лицарем і останнім хранителем України, а для нас, поза тим, нехай він залишиться хранителем українського Львова – того, за який ми так довго боролися. І здобули.
