Журналicти дослiдили, як гниє камінь. Реставрація кам'яниці на Площі Ринок, 19
Про це повідомляє Гал-інфо.
Реставрацію декоративних елементів з штучного та натурального каменю проводить один із перших випускників магістратури на кафедрі реставрації архітектурної і мистецької спадщини Інституту архітектури «Львівська політехніка» Остап Попович. Він реставратор каменю і у своїй роботі часто наштовхується на руйнівні наслідки так званих псевдореставраторів.
«У різні періоди у кам’яниць змінювалися власники, а відтак і будинки також змінювались. Кожен господар малював їх у різні кольори. На кам’яниці №19 ми виявили як мінімум сім шарів різних кольорів та декілька шарів тиньку. Стіни покривали вапняною фарбою. Це добре, адже вона дає каменю можливість дихати. Насправді саме із цим і виникає найбільше проблем, адже мало хто береться фарбувати вапняною фарбою. Це дорожче і ризикованіше. Легше фарбувати силікатною, але це погано діє на камінь. Така фарба проникає у пори матеріалу і не дає йому дихати. Якщо цю фарбу знімати через якийсь час, то вона або буде відлущуватися разом із матеріалом, або ж разом із матеріалом відпадати», - сказав Остап Попович.
За його словами, стан кам’яниці поганий, особливо балкону та кронштейнів.
«До нас тут проводили не реставрацію, а ремонт. Давали багато цементу, запастовували все цементом, а це шкодить каменю. Вода потрапляє у камінь, і він через цей цемент не висихає. У нашому випадку є моменти, коли камінь просто гниє. Він обростає біонаростами, мохами, лишайниками і зеленіє. Усе це перетворюється згодом на порох», - розповів Остап Попович.
Професійні реставратори працюють на об’єкті вже рік. Роботи мають завершити до кінця цього року. Щоправда це не стосується цокольного поверху з балконом. На це немає фінансування. Остап Попович наголосив, що все залежить від технології реставраційних процесів, яка своєю чергою також залежить від погоди.
«У нашій роботі поетапність дуже важлива, адже коли якийсь реставраційний процес пропустити чи неналежно виконати, то можна тільки нашкодити пам’ятці. Реставратор починає роботу із того, щоб знешкодити процеси, через які руйнується камінь. Переважно це замокання. Потім ми переходимо до операції збереження пам’ятки. Далі думаємо, чи варто робити доповнення втрачених елементів. Адже будь-яке доповнення – це вже втручання в авторство. І тут одна справа, коли йдеться про обрамлення, а інша – коли про скульптуру», – сказав Остап Попович.
Реставратор зазначив, що на перший погляд пам’ятка може виглядати нормально, але водночас на ній можуть відбуватися негативні процеси.
«Кожна пам’ятка потребує постійного догляду. Не буває такого, щоб провести реставраційні роботи і забути. Навіть якщо реставрація проведена фахово, за пам’яткою потрібен постійний нагляд. Через певний час реставратори мають проводити обстеження. Наприклад, якщо власник бачить певні зміни, він має сигналізувати про це фахівцям», – сказав Остап Попович.
Остап Попович наголосив, що у Львові безліч пам’яток, що потребують буквально порятунку.
«Відсоток їх назвати дуже важко, адже ми можемо оцінювати це лише візуально. Було б добре, якби Львівська міська рада виступила б ініціатором проекту з визначення стану пам’яток. Завдяки цьому можна було б виділяти кошти на першочергові об’єкти. При цьому очевидно, що передовсім належним чином мають бути влаштовані водовідводи», – зазначив реставратор.
На жаль, у Львові реставрація не рідко зводиться до того, щоб якнайшвидше і якнайдешевше. Зазвичай відбувається й таке, що під час так званої реставрації банально ігнорують фахові рекомендації.
«У Львові є така практика, коли на об’єкт приїздять працювати начебто майстри з каменю. Але вони не реставратори, вони камінь не лікують. Адже коли реставратор займається консервацією , то він, власне, лікує камінь. До того ж, є різні методи очистки каменю, зокрема, хімічний. Однак, найперше, ми пробуємо змити нашарування та забруднення водою. Робимо дослідження і якщо нема іншого виходу, то тільки тоді застосовуємо механічний чи хімічний метод. Ці методи використовують в останню чергу, бо це агресивні способи. Їх взагалі не бажано застосовувати. Ним послуговуються лише у тих випадках, коли потрібно забрати цемент, олійні фарби, штучну патину тощо . Але це також варто робити дуже обережно і ретельно. Потрібно по мінімуму втручатися у автентичний матеріал», – розповів Остап Попович.
Натомість звичайні майстри не надто над цим переймаються. Часто, за словами реставратора, у хід ідуть молотки, бучарди і навіть болгарки.
«На жаль, у Львові є практика, коли молотками та зубилами збивають верхній шар каменю. Ці майстри не чистять камінь, не знімають біонарости, а збивають все молотками. З першого погляду ми маємо чистий камінь, а насправді це як з людини зняти шкіру. Камінь з часом самостійно утворює таку оболонку, яка його захищає від зовнішніх факторів. Ця оболонка виконує для каменю таку ж саму функцію, як шкіра для людини. Без цього шару камінь просто буде сипатись. Ми чистимо камінь дуже акуратно за допомогою скальпеля, тоді коли інші обрізають пошкодження болгаркою, шліфувальним кругом чи збивають молотком усе, на їхню думку, зайве», – сказав Остап Попович.
За словами реставратора, впливу на таких майстрів мало, а управління охорони історичного середовища Львівської міської ради просто не встигає слідкувати за всіма процесами на пам’ятках. Більше того, він неодноразово був свідком того, як сумнівні майстри ігнорували рекомендації працівників управління.
