Бої за Савур-Могилу: "Бойовики ховались в німецьких дотах та визивали вогонь арти на себе..."

Авторами книги «Савур-Могила - військові щоденники» є воїни АТО Максим Музика та Андрій Пальваль. Як писала «Варта», долучився до створення книги й полковник Петро Потєхін - один із тих, хто проривався на допомогу побратимам, які тримали стратегічну висоту. У книзі – більше  двохсот сторінок спогадів про бої влітку 2014 року – реальні історії з передової.

Зі слів Максима Музики, неодноразові штурми «Савурки» на початку серпня були невдалими, тому що на цьому кургані збереглися ще німецькі бетонні доти і кулеметні гнізда.

«Бойовики, які там сиділи, підпускали наших досить близько. І коли ставало зовсім гаряче, викликали свою артилерію на себе, а самі ховалися, — згадує він. — Артилерія по нам працювала з трьох сторін: з Тореза, Сніжного і з Росії — звідти по прямій до кордону було 12 кілометрів. Коли ми взяли висоту - побачили 12 тіл. Деякі доти виявилися завалені. Ніхто їх не розбирав. Під час Другої світової там понад 23 тисячі тільки радянських солдатів загинуло».

51-та бригада, 25-та повітряно-десантна бригада, взвод вогнеметників 72-ї механізованої бригади і сім добровольців з групи  спеціального призначення «Крим» Ігора Гордійчука (позивний «Сумрак») пішли на штурм. Справу, заради якої вони прийшли — зайняти Савур-Могилу — було зроблено. Щоб утримувати позиції, на висоті залишилися бійці 51-ї бригади та четверо добровольців, включаючи Музику. Вони провели там дві доби, незважаючи на шквальний вогонь мінометів та САУ. 9 серпня Гордійчук відкликав групу до Краматорська.

Відкриваючи в понеділок апаратну нараду, голова ЛОДА поділився своїми враженнями від презентації книги книги «Савур-Могила — військові щоденники».

«На презентації мемуарів бійців АТО Максим Музика згадував, як Ігор Гордійчук (який згодом стане Героєм України і начальником Київського військового ліцею імені Івана Богуна) в серпні 2014-го запропонував їх групі їхати разом з ним, — розповів Олег Синютка. — З бажаючих рушити на Савур-Могилу виявилась всього одна людина. Не дивно: хлопці були ще не обстріляні, хтось вперше в житті тримав в руках автомат... Коли врешті решт група Гордійчука прорвалася на курган, перебравши контроль над спостережним пунктом на її вершині, вона розпочала коригування артилерійського вогню. Для знищення українського загону було використано російську артилерію та загони найманців з бронетехнікою, танки били по укріпленню прямою наводкою».

Штурми Савур-могили відбувалися майже щодня. Постійними артнальотами було виведено з ладу систему зв'язку, але Гордійчук продовжував коригувати вогонь телефоном. Він був неодноразово контужений, але позицій не залишив, тільки в бліндажі «відключався», потім знову приступав до виконання обов'язків. Так було відбито 6 нічних штурмів.

На 18 серпня було заплановано ротацію захисників Савур-могили, операцією керував полковник Петро Потєхін — також один із консультантів книги «Савур-Могила — військові щоденники», що презентували у Львові на Форумі видавців.

На той час український загін від найближчих підрозділів відділяло понад 30 кілометрів. Потєхін повів на Савур-могилу 8 вояків 25-ї повітряно-десантної бригади та 17 добровольців-розвідників 4-ї роти 42-го батальйону тероборони підполковника Олександра Мельниченка, до них приєдналася група артилерійських коригувальників, з ними рухався БМП 28-ї механізованої бригадита БТР 3-го полку спецпризначення. 

Після ротації групи «Крим» Гордійчук залишився на Савур-могилі та продовжував коригування вогню. 19 серпня під час масованого нальоту полковника Потєхіна було важко поранено, загинув десантник, поранених евакуювали. Наступного дня під час артнальоту й атаки знекровлений підрозділ 51-ї бригади вийшов з Петровського, коригування велося мобільними телефонами, з цього дня прикордонний район практично був зайнятий російськими військами. Захисники Савур-могили перебували у повній ізоляції — до найближчого українського підрозділу було 40 кілометрів.

Удень 23 серпня російські війська розпочали наступ на південному відтинку фронту сектора «Д». 24-го вранці «Сумрак» продовжував передавати дані про просування ворожих сил, однак українська артилерія вже не могла ними скористатися — їй довелося відійти від Савур-могили під російськими ударами. 24 серпня відбувся черговий штурм висоти, танки стріляли прямим наведенням, кавказькі найманці атакували оборонців Савур-могили; атаку було відбито із численними втратами противника.

Бійці говорили Гордійчуку про недоцільність утримання висоти аж у такому глибокому тилу противника, однак він не збирався відходити без наказу. Наказ про відхід надійшов лише пізно ввечері 24 серпня, на той час Савур-могила була в щільному кільці — машина 3-го полку спецпризначення, що проривалася для порятунку поранених, була розстріляна російськими найманцями в Петрівському. Пораненого Івана Журавльова полонили, решту поранених найманці добили; загинув Темур Юлдашев («Тренер»).

«Висоту здали лише тоді, коли в радіусі 40 кілометрів не залишилося наших підрозділів, і ніхто не міг хлопців нормально прикрити, — каже Максим Музика (на фото). — Поки була артилерійська підтримка, поки остання установка «Граду» не поїхала, стояли. Силами піхоти, зі стрілецькою зброєю, утримати такий об'єкт нереально. До того ж встановлена на кургані стела в честь героїв Великої Вітчизняної війни звалилася, ховатися було ніде. Наші бійці опинилися в оточенні, почали прибувати російські військові. Це вже був зовсім інший розклад».

Гордійчук віддав наказ про відступ вночі 25 серпня після 12 діб оборони Савур-могили; група з оточення виходила ночами, рухалися до найближчих українських підрозділів. Захисники Савур-могили пройшли по ворожих тилах близько 60 кілометрів та приєдналася до українських військ під Многопіллям.

«Наші Збройні Сили у 2014-му і зараз – то є, як кажуть в Одесі, дві великі різниці, – каже голова Львівської облдержадміністрації Олег Синютка. – Днями я дивився, як один з телеканалів висвітлював стан наших Військово-повітряних сил, зокрема штурмової авіації – чесно кажучі, я вражений. Але ж на початку війни у нас навіть палива для літаків не було. Зараз зовсім інша справа».

Голова ЛОДА нагадав, що 23 серпня 2016 року Ігору Гордійчуку, який раніше за виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, був нагороджений орденом «Золота Зірка», званням Герой України та орденами Богдана Хмельницького II та III ступенів, було присвоєно військове звання генерал-майора. Погони генерал-майора за бої на Савур-Могилі були вручені пану Гордійчуку Президентом України Петром Порошенком під час параду на Хрещатику з нагоди 25-ї річниці Незалежності України 24 серпня 2016 року.