ТОП-5 алей Львова та їх історія

Місто Львів славиться своєю відкритістю для прогулянок, чому сприяє приємна атмосфера, неймовірна архітектура, що залишилась у спадок із різних епох та, звичайно ж, призначені для цього спеціальні доріжки  - алеї.

Проспект Шевченка

Алея проспекту Шевченка у Львові не зовсім вписується у первинне тлумачення французького слова, що буквально означало “вузький прохід”, адже на відміну від типових європейських аналогів, львівський може похвалитися значною шириною. І цьому є історичне пояснення.

Вписавшись у архітектуру центрального Львова у 15 столітті, алея змінила декілька назва (Гарбарська, Святого Яна), але головна її родзинка полягала у річці Полтві, яка милувала око перехожих аж до кінця 19 століття. На жаль, свідчення про це знаходимо лише на давніх картах. Сама річка була схована під землю 1885 — 1886 року.

Роком пізніше відомий громадський діяч Львова Арнольд Рьорінг облашував на проспекті Шевченка бульвар, всаджений клумбами та іншими “острівками”, лавками та деревами. Згодом, 1901 року тут встановили також пам’ятник польському поетові Корнелеві Уєйському.

Із 1922 року польська влада вирішує реорганізувати бульвар в алею, викорчовують дерева, забирають клумби, з’єднують острівці в єдине ціле, а вздовж проспекту висаджують італійські тополі. Особливістю того періоду була цілковита відсутність лавок у цьому громадському просторі. У середині 20 століття, уже за Радянського Союзу, на проспекті встановлюють лавки. А вже за часів Незалежності, 1997 року, тополі замінили сучасними кулястими кленами.

Липова Алея

Назва цього променаду говорить сама за себе, і не дарма: 1812 року патріот, власник фільварку Снопків, архітектор П’єр Дені Гібо,  вирішує увіковічнити похід Наполеона Бонапарта на Москву і таким чином спонукати поляків відбудовувати власну державу. Невідомо, наскільки це вплинуло на державотворчі настрої у Львові тих часів, але сама алея проіснувала у первинному вигляді 150 років, під назвою Гібувка.

Німці із 1943 року також називали її по-своєму Лінденалеє, а остаточне формування назви та вигляду Липової алеї прийшло з 1944 року. Особливістю забудови вулиці став радянський конструктивізм 1960-1970 років.

Алея веде до стадіону “Україна”. А фільварок “Снопків” укладача простору, який теж був пов’язаний із вулицею, зник і повоєнні часи. Зараз між вулицями Липова Алея, Зелена та Стуса існує Снопківський парк.

Проспект Свободи

Колишні Гетьманські вали Львова, розібрані 1776 року, стали слугувати прогулянковими алеями для львів’ян. До кінця ХІХ століття крім головний проспект міста протікала Полтва,  берегами та елегантними місточками якої любили гуляти місцеві денді та їх панянки.

У 1880-х роках Полтву закували під землю, а поверхню встелили бульваром із деревами та клумбами. Таким чином колишні бастіони міста стали пішохідною терасою. Західна частина вулиці була дуже болотистою, тому слід віддати належне архітекторам Театру Заньковецької, які для виконання забаганки графа Станіслава Скарбека, загнали в болото 16 000 дубових паль, аби звести на них будівлю.

Свого часу оновлені Гетьманські вали стали облюбованим місцем економістів та торговців Львова. Так, наприкінці 19 століття тут споруджують Галицьку ощадну касу та Промисловий музей.

Алеї Стрийського парку

Містична історія створення Стрийського парку бере свій початок із кінця ХІХ століття. Кажуть, що раніше на місці прогулянкової зони був Стрийський цвинтар, а вже через сто років тут організовували ярмарки, відомі далеко за межі міста.

Історично, сам парк з’явився 1879 року, але особливої популярності набув 1894 року, коли тут відкрилась Виставка Крайова, яка представляла мешканцям і гостям Львова технічні та культурні новинки.

Раніше ми писали про канатну дорогу, яка була у Стрийському парку.

З роками цей громадський простір підтримував свій статус, і вже 1922 року тут провели Східні Торги — виставку товарів відомих світових фірм. Окрім цього, у парку проводили різні забави, свята, будували фонтани, оранжерею та архітектурні об’єкти. Зокрема, штучні руїни, зведені 1984 року, аби “вшанувати” романтичну епоху історії.

У ХХ столітті верхня тераса парку була осередком культурного життя: тут є спортскомплекс НУ “Львівська Політехніка”, бібліотеки, кафе, кінотеатр “Львів” та дитяча залізниця, збудована 1953 року львівськими залізничниками. Обслуговували залізницю школярі Львова.

Для закоханих у парку є грабова алея. А фанати футболу можуть здійснювати паломництво до пам’ятного знаку “Львів — батьківщина українського футболу”, який встановили 14 жовтня 2004 року на згадку про матч 1984 року між командами товариства “Сокіл” зі Львова та клубом із Кракова, де львів’яни перемогли.

Алеї парку Франка

Львів, на відміну від багатьох європейських міст, може похвалитися “зеленим острівцем” у центрі міста. Історичний парк, який називали свого часу Єзуїтським та міським садом, парком Костюшка, вважається найстарішим міським парком України.

Громадський простір створив багатий міщанин Львова І. Шольйц-Вольфович у кінці 16 століття, а його зять А. Массарі згодом переробив сад на італійський манер.

До 1773 року парком володів міський орден єзуїтів, які збудували тут цегельню, пивоварню та шинок. Після розпуску ордену у Львові, парк перейшов у власність австрійської влади, а цісар Йосиф ІІ подарував простір львів’янам.

Втім, без керівника парк здичавів і міська влада змушена була продати його підприємцю І. Гетху, який переробив його на французький манер: із Літнім театром, павільйонами, алеями, альтанками, басейнами, площею феєрверків та карусель. З тих часів збереглася лише альтанка.

Майже через сто років (1855 року) історія повторилась, тож міську власність викупив садівник К. Бауер, який упорядкував парк перед спорудою Галицького сейму (теперішнього Університету Франка). Тоді ж нижню алею простору прикрасили чавунною вазою, яка символізує “плин життя” і стоїть у парку досі.

Парк ім. І. Франка нині є пам'яткою садово-паркового мистецтва і занесений до Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО.