У епіцентрі змін: театр на львівському заводі
26 та 27 січня у новому львівському театрі “Гершом”, який розташований на 5-му поверсі Львівського заводу радіоелектронної техніки (Заводська, 31), показали нову виставу. Про експериментальні театри мені доводилось чути й читати багато, а ось переживати — мало, тому на цікаве дійство йшла з приємним передчуттям.
З центру міста добратись туди не складно (трамваї №4, 5, 6 мають зупинку на Замарстинівській(Гайдамацька), звідки до заводу — пішки 5 хвилин, а ось заблукати у провулочках можна було, оскільки вистава починалась о 20:30.
Театр є експериментальним некомерційним проектом, а тому вхід був вільним. Який львів’янин не любить халяву? Тому перед входом до театру чекала неймовірна кількість глядачів. Аудиторія складалась переважно із молодих людей, вочевидь митців та хіпстерів, хоча було й кілька представників покоління “за тридцять”.
Розміщення театру може здатись незвичним для непосвячених: індустріальний район Підзамче, п’ятий поверх ще діючого Львівського заводу радіоелектронної медичної апаратури... Але в мистецьких колах Львова це нікого не здивує, адже з минулого року ініціативна молодь почала відновлювати промисловий район міста на новий лад: на Заводській, зокрема, створюють креативні студії, реалізовують арт-проекти та ін.
Знаходжу театр. Біля дверей видніється велика темно-сіра буква G, яка означає “Гершом”. Як зазначали організатори, Гершом є образом сучасного чужинця, який блукає різними континентами задля пошуку та розуміння власної ідентичності.
Невеличке приміщення під стріхою заводу комфортне: симпатичний ремонт, сучасні лампи денного світла, кондиціонер, кілька прожекторів, великі вікна на всю стіну (б’юся об заклад, удень з них непоганий індустріальний вид). З двох боків кімнати, яка слугує і сценою, і партером, стоїть по 5 рядів крісел. Можна навіть сказати, що все “по фен-шую”. У центрі невеликої зали — розстелений килим — оце і вся сцена.
У двох кутках кімнати на тонких матрацах стоять босі люди — молоді актори.
Вхід до кімнати — білі двері — з внутрішньої сторони заставлений двома вішаками із закріпленою палицею, до палиці причеплені дві сорочки — це реманент і символічна брама, вхід у містерію.
Заходжу всередину: майже всі місця зайняті, а люди все прибувають. Режисер стоїть під стінкою, часом походжає туди-сюди і по-господарськи оцінює ситуацію. Уже й 20:30 минула, вистава має починатись, а люди все ніяк не вмістяться, хоч і стоять у два ряди попід стінами.
20:50 — нарешті дійство починається. Сез Баумрін (режисер) бере коротке вступне слово, гасне світло і починається довгоочікувана вистава.
Скажу одразу, що коли ви йдете у “Гершом”, дізнаєтесь локацію і починаєте розуміти, що традиційного театру тут не варто очікувати. Але все ж експериментальний театр — це те, чого ви не можете уявити, якщо не були конкретно там...
Як режисер і обіцяв журналістам напередодні, проект показав поєднання різних форм мистецтва: звуків, танців, візуального мистецтва, акторської гри та співу.
У світлі прожекторів — пуста сцена. Босі актори, які до цього спокійно очікували по кутках, починають співати: з одного кутка лунає колоритна українська пісня, через деякий час переспів продовжується іншою піснею з другого кутка. Актори вибігають в центр кімнати.
Глядачі в ступорі. Ніхто не знав, чого очікувати. Над кімнатою зависла тиша. Мовчать глядачі, мовчать актори.
Присутні, звісно, десь приблизно розуміли, що не варто чекати на логічну зав’язку з діалогами, кульмінацією і розв’язкою, але щоб таке... Кожен із них очікував на якийсь сюжет, загнаний у традиційні рамки, певний час — і я також.
Але ближче до середини спектаклю прийшло розуміння того, що тут важлива не історія, а емоції, які вона викликає. До емоційного рефлексування спонукає все: гра світла і тіней, кольорів у прожекторах, акторська гра, голосні співи та монотонний шепіт. Здається, основна мета, яка була у акторів — шокувати глядача і змусити задуматись (чи не це і є першочерговим завданням будь-якого виду мистецтва?).
Ну і вже зовсім очевидним натяком і закликом глядачів до розмірковувань є виконання пісні про свободу Боба Марлі (чи чогось, що перегукується із його словами “Won't you help to sing These songs of freedom?”).
Важливий посил, який намагались надати актори — відсутність діалогу і розуміння між людьми. Все ж вистава називається “Чужинець на чужині” і на екзистенційному рівні висвітлює неможливість людьми зрозуміти одне одного, якихось проблем і негараздів, незалежно від мови, якою ця людина говорить. Багатомовний полілог (українською, англійською та іншими мовами) став своєрідною сценкою у сценці: актори говорили всі разом, тож слів було майже не розібрати, але жестами, емоціями і тілом вони відігравали життєві ситуації.
Питання еміграції яскраво висвітлене у невеликому монолозі однієї акторки, спершу англійською, потім — українською, яка риторично запитує: “Де я можу знайти місце, одяг та їжу кращу, ніж тут” і натякає таким чином на бажання людини у сучасному світі знайти “своє місце під сонцем”.
Ще один кінцевий підтекст вистави — зберігати природу, флору і фауну — виражався більше звуками, аніж словами.
Зрештою, як і обіцяли організатори, вистава була просто космос. Хоча мені здається, актори очікували якоїсь більшої реакції від публіки, яка сиділа просто заморожена і шокована (лише декілька людей дозволили собі розсміятися в тиші).
Це ставить як перед акторами, так і перед глядачами новий виклик — створити активну публіку, не обмежену рамками “актор виступає, глядач дивиться”, а таку, що емоційно співпрацює з акторами. Хоч це і вимагає радикальної зміни суспільного погляду на театр.
Як зазначав Сез Баумрін перед журналістами, театр “Гершом” як експериментальний проект використовує свідому імпровізацію акторів, дає можливість проявити ініціативу молодим талантам. Будемо сподіватись, що “заводський” театр стане популярним і буде тішити глядачів іншими неординарними творіннями на кшталт “Чужинця на чужині”.
Довідка:
“Гершом” - це театрально-перформативний проект акторів, що базується у Львові. Він виник завдяки співпраці молодих львівських акторів та американського режисера Сеза Баумріна (професора театрального мистецтва в університеті криміналістики ім. Джона Джея Міського університету Нью-Йорка).
