«300 кРОКІВ свята»: як у Львові відзначали 300-річчя пивоварні (фото)

Керівництво «Укрзалізниці» за старою звичкою не погодило прибуття харківського поїзда з організаторами прес-конференції, тому я трохи запізнився, завітавши якраз на початок дегустації «Львівського 1715» у новій пляшці і званого фуршету.  Неабияк поласувавши, галасливий натовп писак, вирушав подорожувати  вулицями міста.

Усім видали персональні екскурсійні приймачі, і забавний учений-історик, людина з неповторним відчуттям гумору Ігор Лильо влаштував  захопливу прогулянку старовинним центром міста. Особливо порадував несподіваний сюрприз – відвідини оглядових майданчиків ТЦ «Роксолана» і готелю «Ріус».

Львів вразив різноманітністю архітектури і прекрасних міських пейзажів. Сотні старовинних будівель, вузькі вулички і різнокольорові дахи додали позитивних вражень своєю мовчазною величчю і яскравою мозаїкою.

І ось ми наближаємося до вулиці Староєврейської, де нас зустрічає величезний лев з логотипу «Львівського» пива. Вулиця заповнена веселими людьми, і ми потрапляємо в невеликий затор, оскільки посеред дороги стоїть справжній віз із сіном і бочками, біля якого два ченці в рясах фотографуються з усіма бажаючими.

Над вулицею строкатою гірляндою висять букви і цифри «1715», «300 кРоків», «Львівська пивоварня». Уся атмосфера свята насичена пивною веселістю і дружнім позитивом. Де не глянь, скрізь персонажі  минулого століття. Ось фотограф з давнім фотоапаратом, а ось за столом  компанія друзів у костюмах 19 століття. Вони весело скликали скуштувати з ними холодного пивця і зробити світлину на довгу згадку.

Ідемо далі, і потрапляємо на виступ духового оркестру, до якого насилу дістаємося крізь натовп  веселих туристів, які танцюють.  Біля кав’ярні бачу величезний борд з написом  «Львів, я люблю тебі, тому що…». Написів так багато, що важко розібрати всі освідчення. Особливо порадували фрази: «за те, що я виплатив кредит» і «Марина - таки до мене повернулася». Ну що, кожен любить рідне місто по-своєму.

До речі, на одній з кав’ярень на фасаді висить величезна пивна пляшка – вишиванка, зроблена з різнокольорового моху. На літньому майданчику посеред столиків височіє зелена повітряна куля. Постійте, а хто це летить на кулі? Та це ж сам Роберт Домс, господар Львівської пивоварні.

Тим, кому не вистачило місць за столиками, могли затишно розташуватися на м'яких пакунках із запашним сіном у тіні дерев. Я з моїм київським колегою так і вчинив. Ми ліниво потягували ароматне холодне пиво і спостерігали, як народ охоче фотографувався біля величезних цифр «300». Уся фішка була в тому, що цифри різної величини і стоять на відстані одна від одної.

Навіть початкові фотографи могли зловити правильний ракурс  і зробити ювілейне фото. Поруч ще один арт-об'єкт, висока арка, прикрашена логотипами Львівської пивоварні, де бажаючих сфотографуватися вишикувалася ціла черга.

Ми допили перші келихи, ще трохи повалялися в м'якому сіні і пішли на звуки веселого оркестру вуличних музикантів, які грали запальну польку. Підходимо ближче, а там стоїть давня вантажівка з пивними бочками, а біля неї ціла виставка музик і танцюристів з позаминулого століття.

Наша дружня делегація потихеньку стала розходитися, всі гаряче прощалися і розбрідалися давніми вуличками. У мене в запасі ще було два вільні дні, квапитися було нікуди, і я з колегою-журналістом побрів далі. Ми підійшли до великому столу, де група  бажаючих ліпила глечики і робила ляльок із соломи і всяких інших підручних матеріалів.

Дівчина – інструктор так захопливо розповідала про народні традиції, що не хотілося вирушати, але шкода, вільних місць на нас не залишилося.

Більша частина дня промайнула, яскраві враження переповнювали, і було ухвалено рішення перекусити і випити ще по келишку. Ми зупинилися в старовинному дворику на тій же Староєврейській, сіли на лавку, і тут до нас підійшла інтелігентна на вигляд літня людина.

«Добридень молоді люди, скажіть, що тут відбувається доки я був на дачі?» — почав він неквапливу розмову. Ми розповіли, що це День міста, пивне свято і ювілей Львівської пивоварні.

«І що, тепер тут так весело буде завжди? А то знаєте, тут кого лише не було. Ось цей будинок нам побудували поляки, а ось цей – австрійці. А ще тут завжди була криниця, і все місто приходило по воду. Але потім приїхали мої далекі родичі, і вода стала платною», - повідав нам наш новий випадковий знайомий. Діалог поступово перейшов у монолог, ми пили пиво і шанобливо слухали старого єврейського пенсіонера.  «Так і що ви думаєте, молоді люди. Мій папа був інжЕнЕр, а його папа був мій дідусь. І скажу я вам, мій дідусь був шанована всіма людина. В його було своє патентне бюро ось у цьому будинку. Боже, які важливі і красиві люди сюди приходили, ви собі не уявляєте! Ви мені не вірите, так от дивіться, ось над вікном!».

І справді, на відреставрованому будинку хтось дбайливо залишив ледве помітний  напис  польською мовою. Весь старий центр Львова просочений давніми легендами і знаками давно минулих днів.

Наш літній співрозмовник сів поряд з нами, прикрив очі і задрімав на сонечку. Ми допили пиво і пішли далі по галасливих вулицях, обмінюючись посмішками зі всіма незнайомками, які йшли нам назустріч. До 300 «кРоків» пивної радості ми додали ще 408 сходинок  до оглядового майданчика міської ратуші, і величезний вогненний диск сонця, що заходить над горизонтом, залишився в моїй пам'яті яскравим символом минулого дня.