Як львівські вболівальники на "Шахтар" дивитись ходили (ФОТО)
Журналісти "Справжної варти" відвідали справжнє футбольне свято для усіх вболівальників футболу: матч п`ятого туру групового етапу Ліги Чемпіонів УЕФА, де на полі львівського стадіону зустрілись донецький "Шахтар" та "Атлетик" Більбао.
Окрім самої гри (матч завершився із рахунком 1:0 не на користь гірників, які не лише поступились супернику, а й не продемоснтували цікавої гри та гострих моментів), варто розповісти й про специфіку організації та підготовки до матчу, а також вболівальників, які прийшли підтримати команди на "Арену Львів".
По-перше, як би не мудрували з "полегшенням" добирання на стадіон та із стадіону, збільшуючи кількість транспорту та продовжуючи час його руху, автобуси все такі ж переповнені та не курсують безпосередньо до стадіону.
Враховуючи останнє, тим футбольним вболівальникам, які ще не "доробились" до власного авта, приходиться не легко, доводиться імпровізувати, адже із торгового комплексу "Кінг Крос" до "Арени Львів" добиратись навпростець через поле в два рази швидше, аніж обходячи стадіон по головній дорозі.
Хоч матч "Шахтаря" проти "Атлетика" не є першим на "Арені" й досвід показує, що безліч людей йде саме дорогою через поле та прилеглі установи, ніхто не поспішає зробити бодай асфальтовану доріжку для цивілізованого руху людей. Від матчу до матчу все рухається по колу: транспорт до стадіону не довозить, обхідною дорогою далеко й незручно, люди йдуть навпростець, ламаючи сітки та долаючи ями та дроти. Час до часу паркани та сітки ремонтують, протягують дроти, все на марно.
По-друге, гори сміття, що супроводжують вас дорогою до стадіону просто огидні: цього разу хтось умудрився розпивати оковиту просто на стовпці із вказівником на повороті до "Кінг Кросу", залишивши по собі порожню пляшку, одноразовий посуд та залишки закуски... Схожою "красою" рясніє шлях до стадіону з обидвох боків. До слова, жодного смітника по дорозі до стадіону ви не знайдете.
По-третє, культура самих вболівальників подекуди просто жахає: чимало чоловіків приходять на матч ледь стоячи на ногах (наголос на слові чимало), запах перегару чутно за милю, патріотичні гасла із вуст летять направо й наліво у перемішку із нецензурною лайкою, а прохання не курити на своїх місцях не береться до уваги взагалі.
Підсумовуючи враження від матчу, на якому ані українська команда, ані вболівальники, які умудрились лише за перший тайм проспівати гімн України 4 рази, наче якусь кричалку, не показали гідної поведінки та гри, стає сумно, що Львів, який так довго чекав на свій зоряний час та матчі такого рангу, так похабно ставиться до спортивної культури.
