Люди в лісі, авангард в кущах
Серед перших на конфлікт звернув увагу голова Верховної Ради В.Литвин. Під час перебування в Харкові 22 травня він висловив жаль з приводу недостатнього інформування громади про плани забудови, пообіцяв проінформувати Президента і уряд про конфліктну ситуацію. З тим і поїхав. Невідомо, чи виконав Литвин обіцянку, але його рідна Народна партія в Харкові не спромоглась навіть на необтяжливий заклик до діалогу. Так само й більшість інших політичних сил жодним чином не зреагувала на події в Лісопарку. Промовчали комуністи, бо Бандера ще не поборений, а ліс – притулок для повстанців. Мовчали соціалісти, бо ліс не «Турбоатом», справжньої зелені не дає.
Наймасовішу регіональну силу зрозуміти можна – своїй законній владі її прихильники довіряють безоглядно. Пріоритети теж давно визначені: 11 травня в робочий ранок тисячі дві людей під прапорами ПР твердо не пускали фашизм до Харкова. Коли і смереки так само почнуть загрожувати стабільності, їх поза всяким сумнівом теж зупинять. Простий регіонал організований та надійний як робот – не п’є, не дихає, але мовчки працює.
Для опозиційних сил конфлікт у Лісопарку міг бути чудовим приводом нагадати харків’янам про себе, якби їх лідери того захотіли.
Друга за впливом сила – БЮТ породила критичну щодо рубки заяву десь на четвертий або п’ятий день конфлікту. 25 травня на просіку приїхав А.Аваков власною персоною у супроводі делегації соратників. Виконувач обов’язків голови харківської «Батьківщини» жорстко розкритикував рішення міськради, обіцяв допомогти як депутат облради. Публічна підтримка Авакова миттєво дозволила владі назвати акцію організованою та проплаченою опозицією. Подібні звинувачення для харківського БЮТ звучать як комплімент, бо дезорієнтований та некерований блок нічого путнього сьогодні зорганізувати не здатен. Проте саме як власник найбільшого місцевого медіахолдінгу Аваков дійсно надав суттєву інформаційну підтримку захисникам лісу. Згодом до справи підключився народний депутат В.Філенко з фракції БЮТ. Його особиста участь у боротьбі з екскаватором на переїзді Малої Південної, можливо, врятувала кількох активістів від затримання або лікарні.
Ще раніше, 21 травня відбулися збори обласного комітету захисту України. Комітет, за повідомленням прес-служби Харківської обласної організації ВО "Свобода", «засудив екологічне свавілля, що чиниться в Центральному парку культури та відпочинку імені Горького під приводом будівництва транзитної дороги». Але спосіб протидії вирубуванням дерев керівник осередку «Свободи» запропонував доволі дивний: ініціювати референдум щодо дозволу на вирубку та забудову головних зелених зон Харкова – Саду Шевченка, Парку Горького, Парку Артема, Лісопарку тощо. Як фаховий юрист Ігор Швайка чудово розуміє, що пропонована процедура за нинішніх умов є абсолютно безперспективною. Чинний закон про референдуми був прийнятий ще в Совєтській Україні, технологічно та юридично реалізувати зараз місцеве опитування у великому місті практично неможливо, що успішно довів ще у 2006 р. Владислав Протас зі своїм «Дозором». Чому лідер радикальної «Свободи» озвучив саме таку, по суті конформістську ідею, збагнути важко. Не збагнули цього й партнери по Комітету. Представники Народного Руху, «Нашої України» та ПРП, які взяли участь у ще одному засіданні вже 26 травня, так і не змогли однозначно підтримати ідею Швайки.
Коментар щодо вирубок голови харківського «Фронту змін» О.Давтяна зайвий раз переконує – найпершою зміною на тому Фронті має бути пошук нового лідера. Якщо, звичайно, у Яценюка бодай хтось планує перемагати. Бо неможливо зрозуміти, чому людина має голосувати за такий опозиційний Фронт, який або мовчить, або виправдовує владу.
Фактично вся вкупі харківська опозиція від дуже непримиренної до вкрай конструктивної або самоусунулась від громадянського конфлікту, або діяла навздогін ситуації. Політичний, за визначенням, авангард не лише нікуди нікого не водив. Він відверто проігнорував інтереси харків’ян, якими б різними вони не були в ставленні до будівництва. Таємно і мужньо боронити незалежність, опиратися НАТО або захищати людей праці (залежно від кожної партійної програми) виявилось цілком комфортно для партій саме без участі громадян.
