Круглий стіл "Етнічна війна проти українців в минулому і сьогодні"

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ КРУГЛОГО СТОЛУ “ЕТНІЧНА ВІЙНА ПРОТИ УКРАЇНЦІВ У ХАРКОВІ  В МИНУЛОМУ Й СЬОГОДНІ”

25 червня 2007 р., м. Харків

  Учасники:

  Лариса Масенко, доктор філологічних наук, професор Національного університету “Києво-Могилянська академія”,

  Роман Кісь, : етнолог, старший науковий співробітник інституту народознавства НАН України,

  Анатолій Кіндратенко, доктор фізико математичних наук, професор Національного університету ім..В.Н. Каразіна, голова ХОО ВУТ “Просвіта” ім.. Т. Шевченка,

  Володимир Калашник, доктор філологічних наук, професор Національного університету ім..В.Н. Каразіна,

  Іван Белебеха, доктор економічних наук, професор Національного технічного університету сільського господарства ім. П. Василенка,

  Микола Голобородько, доктор медичних наук, професор

  Микола Зубков, доцент Національного університету ім..В.Н. Каразіна, заступник голови ХОВ КУІн,

  Іван Варченко, радник голови Харківської облдержадміністрації,

  Микола Старунов, провідник міської ОУН,

  Володимир Коваленко, виконавчий голова Харківського обласного об’єднання громадян “Українська родина” – організатор круглого столу.
 

  .Учасники “круглого столу” взяли до уваги:

  - “Висновки і пропозиції експертів-учасників “круглого столу” “Мовне питання в Україні: стратегічний та прогностичний вимір”,

  - дослідження харківського історика Володимира Скляра, у яких аналізуються дані переписів населення і наглядно демонструють катастрофічне зменшення українців - носіїв української мови на Харківщині,

  - висновок етнолога Романа Кіся: “...БЕЗ ВЛАСНОГО УРБАНІЗМУ як відносно цілісного, структурно і функціонально повного українського соціокультурного довкілля великих і середніх міст (а саме тут визначається ВЕКТОР МАЙБУТНЬОГО), українство взагалі не матиме перспективи... Триватиме і далі його марrіналізація, цілковите згасання... Без модерної української цивілізації, яка може скристалізуватися тільки в містах, ризикуємо втратити національну ідентичність...”,

  - утвердження французького лінгвіста Ролана Ж.-Л. Бретона, “культурний імперіалізм тонший за економічний, він менш відчутний і помітний, ніж політичний і військовий, крайнощі яких очевидні й легко викриваються... “Мовна війна” дуже рідко розглядається як війна і в кожному разі ніколи не оголошується”,

  - аналіз політичних і соціально-економічних причин демографічної кризи,

  - аналіз листів-відповідей (відписок) владних структур на звернення громадських, партійних організацій і громадян щодо невиконання статті 10 Конституції України суб’єктами суспільного життя з пропозиціями реалізації положень Закону “Про мови...”,

  - аналіз судових процесів на захист прав етнічних українців.

  Враховуючи ігнорування місцевою владою державності української мови (чому є безліч доказів), учасники “круглого столу” прийшли до висновку про необхідність заявити про суспільний негативний процес, що веде до знищення українського етносу як етнічну війну проти українців і затвердили наступне:
  
А. ВИЗНАЧЕННЯ терміну “ЕТНІЧНА ВІЙНА”

  Етнічна війна проти українців – це система чинників (сучасних видів “зброї”), спрямованих як на позбавлення українського етносу визначальних його ознак (українська мова, традиції, звичаї, моральні засади), так і на фізичне зменшення чисельності українців.

  Етнічна війна, яка жодного разу не оголошувалася, але реально велася й ведеться, для значної частини людності пострадянської України менш відчутна й помітна, ніж організована збройна боротьба між державами.

Б. ЖЕРТВИ ЕТНІЧНОЇ ВІЙНИ

  Жертвами етнічної війни проти українського етносу є етнічні українці.

  Унаслідок “аґресії” українці перестають самоідентифікувати себе з українським етносом, втрачають етнічні визначальні ознаки: мову, культуру, традиції, звичаї, моральні засади – стають марґіналами або асимілюються з більш сильними і агресивними етносами.

  Серед потерпілих є значна частка осіб, які не бажають незалежності України або байдужі до її зміцнення. Зрадництво для них є нормою поведінки. Вони, зазвичай, стають членами антиукраїнських громадських організацій, партій і на виборах голосують за них або за їхніх ставлеників.

  В. ІДЕОЛОГІЯ АґРЕСОРА В ЕТНІЧНІЙ ВІЙНІ

  ІДЕОЛОГІЯ АґРЕСОРА В ЕТНІЧНІЙ ВІЙНІ ПРОТИ УКРАЇНЦІВ – великодержавна шовіністична російська ідеологія, мета якої є збереження панування московських правителів над народами “імперії зла” при сприянні цьому ортодоксальними представниками іммігрантів.
Г. “ЗБРОЯ АґРЕСОРА”
ДЛЯ ФІЗИЧНОГО ЗМЕНШЕННЯ ЧИСЕЛЬНОСТІ УКРАЇНЦІВ
 

  1. Дискримінація українців у формі обмеження їх політичного представництва у Верховній Раді та місцевих органах влади.

  2. Створення несприятливих соціально – економічних умов, за яких катастрофічно зменшується народжуваність і збільшується смертність (безробіття, низькї платня, пенсії, виплати, прийом на роботу без оформлювання трудових книжок або із утаємниченням реальної платні й доходів, високі ціни на ліки, комунальні послуги та житло).

  3. Наявність на ринку генетично – модифікованої продукції.

  4. Еміґрація до інших країн з наступною асиміляцією.

5.Конкуренція на ринку праці через нереґульовану імміґрацію.

  6.Контрабанда товарів.

  7.Забруднення довкілля.

  8.Невиконання вимог і правил охорони праці, пожежної і технічної безпеки.

  9.Недостатній державний контроль за дотриманням трудового законодавства на приватних підприємствах, в установах.

  10.Крадіжка дітей.

  11.Безпритульність дітей та дорослих.

  12.Торгівля людьми (у т.ч. сексуальне рабство).

  13.Продаж землі імміґрантам та чужинцям через підставних осіб.

  14.Штучне створення державної та комунальної заборгованості.

  15.Ухвали органів місцевого самоврядування про передавання в концесію життєво важливих підприємств комунальної власності.

16.Використання психотронної зброї.

17. Витіснення українців із сфери бізнесу; рейдерство.
 
Д. “ЗБРОЯ АГРЕСОРА”

ДЛЯ ПОЗБАВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ЕТНОСУ ВИЗНАЧАЛЬНИХ ОЗНАК

  1. Дискримінація українців у формі обмеження їх політичного представництва у Верховній Раді та місцевих органах влади .
 
  2. Інтенсивне зросійщення

  2.1. Російськомовні засоби масової інформації та їх “двомовні” аналоґи, кількість яких не відповідає пропорції національного складу громадян.

  2.2. Заохочування дітей слухати й виконувати російськомовну “попсу”.

  2.3. Багатомільйонні наклади російськомовної друкованої, аудіо-, відео-, кіно продукції.

  2.4. Російська мова роботи підприємств, установ, організацій.

  2.5. Російська мова роботи релігійних структур.

  2.6. Допуск фахівців, які не володіють українською мовою на високому рівні, до роботи в системі офіційної українськомовної дошкільної, середньої, професійно-технічної, позашкільної, вищої, післядипломної освіти та в дитячих оздоровчих закладах.

  2.7. Допуск фахівців, які не володіють українською мовою на високому рівні, до роботи в системах представницької, виконавчої, судової влади, прокурорського нагляду, міліції.

  2.8. Російськомовні театральні, циркові вистави для дітей та дорослих.

  2.9. Російськомовні вивіски, реклама, топонімічні таблички.

  2.10. Спотворення українських прізвищ, імен у документах і на топонімічних табличках.

  2.11. Надання громадянства України особам, які не оволоділи українською мовою.

  2.12. Відсутність системи міських консультаційно-навчальних центрів української мови.

  2.13. Відсутність у виборчих законах вимог до кандидатів володіти українською мовою на високому рівні з підтвердженням фаховими атестаційними комісіями філологічних факультетів університетів.

  2.14. Відсутність адміністративної відповідальності за публічне порушення правопису української мови та вживання чужомовного слова, якщо йому є відповідне слово в українській мові.

  2.15. Російськомовні сценарії публічних святкових концертів.

  2.16. Створення й запровадження російськомовного програмового забезпечення для персональних комп’ютерів.

  2.17. Діяльність партій, громадських організацій, котрі домагаються введення в Україні другої державної мови – російської.

  2.18. Дарування Російською Федерацією або її громадянами сотень тисяч примірників російськомовної літератури бібліотекам Харкова.

  2.19. Низька якість викладання української мови та літератури викладачами - дипломованими фахівцями російської мови та літератури.

  2.20. Низький рівень володіння українською мовою викладачами-предметниками українських шкіл, які в минулому працювали в освітніх закладах з російською мовою навчання.

  2.21. Відсутність або слабка мовна стійкість носіїв української мови.

  2.22 Відсутність українськомовного середовища у міських закладах освіти з українською мовою навчання.
 
  3. Приниження національної гідності українців

  3.1. Окозамилювання непрофінансованими державними, обласними, міськими, районними програмами функціонування й розвитку української мови.

  3.2. Нав’язування чужинських звичаїв, обрядів, менталітету.

  3.3. Культивування чужих релігій і чужих релігійних принципів.

  3.4. Демонстративної відмови спілкуватися українською мовою.

  3.5. Розповсюдження антиукраїнських публікацій, анекдотів, малюнків.

  3.6. Встановлення пам’ятників ( або прагнення встановити) катам українців.

  3.7. Відмова здійснити перейменування топонімічних назв, котрі носять імена організаторів геноциду, репресій українців.

  3.8. Відмови вшанування борців проти “імперії зла”.

  3.9. Відмова встановлення в Харкові пам’ятника жертвам геноциду – “Голодомору-33”.

  3.10. Дискримінація українців при призначенні на посади.

  3.11. Надання російській мові статусу регіональної.

  3.12. Затягування суддями термінів розгляду судових справ щодо захисту конституційних прав українців.

  3.13. Висміювання на побутовому рівні носіїв українськомовної термінології.

  3.14. Відсутність для українців рівних прав на гідність з росіянами – нащадками російських колонізаторів та імміґрантів.

  3.15. Роззброєння Збройних Сил України.

  3.16. Великомасштабне обдурення українців приватизаційними сертифікатами та паюванням землі й колективного майна.  

4. Антипатріотичне виховання

  4.1. Реанімація героїки російсько-імперських колонізаторів (переважно через російський кінематограф, книги, відеопрдукції).

  4.2. Блокування вивчення українського народознавства.

  4.3. Дезінформація щодо видатних борців за державну самостійність України.

  4.4. Насичення ринку деморалізуючою друкованою, аудіо-, відео-, кіно продукцією.

  4.5. Штучне створення умов для припинення діяльності конкурентноздатних наукових, конструкторсько-технологічних проектних установ, виробничих підприємств.

  4.6.Домінування радіо-, телепродуктів чужоземного походження.

4.7.Публічне використання російської мови державними службовцями всіх рівнів.

  4.8. Ігнорування державної української мови в діловодстві працівниками підприємств, установ, організацій різних форм власності.

  4.9. Саботаж мовного законодавства, державних програм, постанов урядів, обласної програми щодо викладання предметів українською мовою ректорами, деканами, завідувачами кафедр, викладачами вищих навчальних закладів, а також проведення ними недержавною мовою семінарів, конференцій, зборів, урочистих, святкових, розважальних заходів.

  4.10. Надання переваги іноземномовній продукції на вечорах, дискотеках у навчальних закладах, ресторанах, кафе, а також на радіостанціях, телеканалах.  
 

Е.. КОМАНДУВАЧІ “ПІДРОЗДІЛАМИ “АґРЕСОРА"

В ЕТНІЧНІЙ ВІЙНІ ПРОТИ УКРАЇНЦІВ

  1. Лідери партій та їх сателітів - громадських організацій, які домагаються надання російській мові статусу другої державної.

  2. Лідери партій, котрі навмисно не забезпечують (дискримінують) у виборчих списках кількість етнічних українців, що відповідала б їхньому національному складові у загальній кількості населення.

  3. Керівники органів місцевого самоврядування, що сприяли прийняттю рішень про надання російській мові статусу реґіональної.

  4. Керівники підприємств, установ, організацій усіх форм власності, котрі ведуть справочинство, конструкторсько-технологічну, наукову документацію, наради, збори, конференції, семінари російською мовою.

  5. Керівники вищих навчальних закладів усіх форм власності, які зривають виконання (другої) Державної програми функціонування й розвитку української мови на 2004-2010 роки щодо переходу на українську мову роботи.

  6. Власники телеканалів, радіостанцій, котрі транслюють українськомовну продукцію у незручний для глядачів і слухачів час.

  7. Власники друкованих двомовних і російськомовних ЗМІ.

  8. Ієрархи церков, їх священнослужителі, пастори і проповідники місіонерських церков (сект), які саботують державність української мови.

  9. Керівники системи прокурорського нагляду, котрі “закрили очі” на порушення Закону “Про мови...”, ст. 10 Конституції України.

  10. Керівники органів місцевого самоврядування, котрі навмисно не організовують контроль за функціонуванням державної мови.

  11. Керівники і службовці державних установ, які зневажають носіїв української мови, відмовляючись спілкуватися з ними державною мовою .

 
Ж. “ЗБРОЯ ЗАХИСТУ” УКРАЇНСЬКОГО ЕТНОСУ

В ЕТНІЧНІЙ ВІЙНІ ПРОТИ УКРАЇНЦІВ

  1. Безкомпромісна боротьба проти дискримінації українців у формі обмеження їх політичного представництва у Верховній Раді, місцевих органах влади, використовуючи масові акції протесту, законодавче забезпечення, іґнорування на виборах партії та блоки, у списках яких українців менше 78%..

  2. Національна гідність як усвідомлення українцями своєї національної ваги, національного обов’язку, самоповаги із наявністю рис, що характеризують позитивні моральні якості, у т.ч. честь (сукупність вищих моральних принципів, якими людина керується у своїй громадській і особистій поведінці), достоїнство (повага до себе, усвідомлення своїх прав, своєї ваги, свого значення, їх зовнішній вияв, вимагання поваги до себе).

  3. Мовна стійкість і пошана до української мови, як потужного чинника смислоутво-рювання та культуротворення.. Розробка програм й запровадження курсів-тренінгів мовної стійкості.

  4. Готовність до самопожертвування в ім’я збереження своєї та своїх нащадків національної ідентичності, що вкорінена у своє власне культурно-цивілізаційне поле.

  5. Узгодження формули національної ідеї в епоху глобалізації українськими науковцями, громадськими, партійними діячами та її впровадження в життя. Широке розуміння національної ідеї не лише як доктрини, а як горизонту цілей та цінностей.

  6.Здатність до відстоювання своїх конституційних політичних і громадянських прав у повсякденному житті та судах.

  7. Уміння брати участь у різноманітних організованих національних заходах, які є не просто акціями, а способами співучасті у культурі та співтворення.

  8. Шанування кожного українця й українки, котрі захищають свою національну ідентичність, відмова від внутрішньоетнічної “гризні”. Розуміння й порозуміння на основі не лише спільних ідей, але й спільного духовно-емоційного досвіду.

  9. Знання і дотримування національних традицій і звичаїв, моральних засад, глибока повага до самої спадкоємності (духовного успадковування) як національної цінності.

  10. Прояв української культури в щоденному житті як співучасть у культуротворенні.

  11. Прагнення мати національний святковий одяг або його частини.

  12. Дбайливе ставлення до свого здоров’я і здоров’я інших людей.

  13. Недопущення на внутрішній ринок генетично-модифікованої продукції.

  14. Українськомовна освіта усіх рівнів.

  15. Українська мова роботи всіх підприємств, установ, організацій.

  16. Передплата українськомовних видань та домагання належного балансу українськомов-них та іншомовних видань відповідно національному складу населення.

  17. Леґалізація всіх робочих місць (оформлення на роботу й оплата праці зі сплатою всіх страхових внесків).

  18. Посилення прокурорського нагляду за дотриманням трудового законодавства приватними підприємствами, установами та приватними підприємцями-фізичними особами, у яких працюють наймані працівники.

  19. Запровадження кримінальної відповідальності за продаж землі імміґрантам та громадянам інших країн через підставних осіб.

  20. Посилення правоохоронної роботи проти злочинності, зокрема крадіжки дітей та дорослих, продажу людей “у рабство”, контрабанди тощо.

  21. Прийняття Закону “Про виготовлення національним виробником українськомовної друкованої, аудіо-, відео-, кіно продукції пропорційно національному складові українців у населенні України”.

  22. Прийняття Закону “Про безмитне ввезення українськомовної друкованої, аудіо-, відео-, кінопродукції пропорційно національному складові українців у населенні України, виготовленої закордонним виробником”.

  23. Прийняття Закону “Про обмеження дарування бібліотекам усіх форм власності неукраїнськомовної друкованої, аудіо-, відео-, кінопродукції, виготовленої національним і закордонним виробниками”.

  24. Створення національних профспілкових синдикатів з наступною заміною ними багатопартійної системи.

  25. Прийняття і фінансування місцевих “Програм збагачення українськомовного словникового запасу учнів”.

  26. Регулярні ґастролі у Харкові українськомовних театрів, артистів, співаків.

  27. Заснування на всіх харківських теле-, радіоканалах програм “Культура українського мовлення” за рахунок їх доходів.

  28. Поновлення у паспортах, свідоцтвах про народження інформації про національність.

  29. Законодавче затвердження “Найповнішого 20-томного тлумачного словника української мови”, створеного Українським мовно-інформаційним фондом НАН України.

  30. Прийняття українського правопису на наукових засадах, що передбачають урахування своєрідності національної мови.

  31. Запровадження адміністративної відповідальності за публічне порушення правопису української мови та вживання чужомовних слів, якщо відповідні слова є в українській мові.

  32. Запровадження адміністративної відповідальності за створення й розповсюдження чужомовного програмного забезпечення для персональних комп’ютерів.

  33. Створення комплекту комп’ютерних програм для перевірки українськомовного словникового запасу фахівців (насамперед, державних службовців, кандидатів у депутати, суддїів, прокурорів, адвокатів, нотаріусів, педагогів українськомовних навчальних закладів) з терміновим їх використанням атестаційними комісіями за участю філологів вищої категорії – представників громадських патріотичних організацій.

  34. Проведення акцій протесту проти відсутності фінансування програм функціонування й розвитку української мови.

  35. Активне перешкоджання антипатріотичному вихованню.

  36. Сприяння боєздатності Збройних Сил України.

  37. Блокування усіма доступними засобами намірів надати російській мові статусу другої державної.  

  38. Доповнення Конституції України положенням “Корінні етноси (народи) – ті, що не мають державності за межами України: український, кримсько-татарський, гагаузький, караїмський, циганський”. Корегування Закону України “Про ратифікацію “Європейської хартії про мови.....” щодо уточненого перекладу назви хартії, вилучення із зазначеного закону мов етносів, які мають держави.

  39. Скасування рішень місцевих органів влади про надання російській мові статусу регіональної.

  40. Відкриття міських консультаційно-навчальних центрів української мови з фінансуванням їх із місцевих бюджетів (у Харкові бажано за адресою вул. Сумська, 43).

  41. Придбання художньої, науково-популярної, довідкової українськомовної літератури, у т.ч. “Найповнішого 20-томного тлумачного словника української мови”, створеного Українським мовно-інформаційним фондом НАН України (досягнувши до 2012 року кількісного рівня російськомовних бібліотечних фондів навчальних закладів із російською мовою навчання).
  42. Створення “армії” порятунку українського етносу (нації) зі штабами – координаційними радами повноважних представників громадських і партійних організацій проукраїнського спрямування для скоординованого використання вищезазначеної “зброї захисту”, ухвалювання і реалізація стратегічних і тактичних планів щодо ліквідації “ЗБРОЇ АґРЕСОРА”, ЯКА ВИКОРИСТОВУЄТЬСЯ ДЛЯ ПОЗБАВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ЕТНОСУ ЙОГО ВИЗНАЧАЛЬНИХ ОЗНАК ТА ДЛЯ ФІЗИЧНОГО ЗМЕНШЕННЯ ЧИСЕЛЬНОСТІ УКРАЇНЦІВ.
 

  Таким чином учасники “круглого столу” вперше в Україні комплексно розглянули проблему збереження й розвитку українського етносу в умовах потужної етнічної війни проти нього й висловили сподівання, що науковці додадуть уточнення до вищезазначеного, політики осмислять загрозу і реалізують пропозиції, а громадські та партійні організації проукраїнського спрямування зуміють об’єднатися в “армію” порятунку українського етносу.
 
 
Організатор круглого столу
“ЕТНІЧНА ВІЙНА ПРОТИ УКРАЇНЦІВ У ХАРКОВІ  В МИНУЛОМУ Й СЬОГОДНІ” – виконавчий голова Харківського обласного об’єднання громадян “Українська родина” В.Коваленко
Адреса для листування: а.с. № 10736, м. Харків-140, 61140,
Ел.пошта: wkovalenko @ i.ua