Харківська обласна організація партії «Реформи і порядок» (ПРП).
Можна припустити, що блокування з невеликою правою партією з непоганою репутацією дозволило Тимошенко вийти на нові групи національного електорату в умовах гострої конкуренції з блоком Ющенка. До того ж керівництво обох сил співпрацювало ще з часів антикучмівської опозиції. В першому уряді Тимошенко представники ПРП стійко підтримували прем’єра, на відміну від «нашеукраїнців», залежних від Ющенка.
Звичайно, ліберальна ПРП вкупі з помірковано лівою УСДП та «центристською», як вона себе визначає, «Батьківщиною» виглядає не надто природно, але в нашій політиці такі нонсенси вже норма. Попри ідейну та організаційну несумісність с партнерами, доля ПРП з кінця 2006 р. нерозривна пов’язана з політичною силою Ю.Тимошенко.
Блокування з БЮТ, крім іміджевих незручностей, надало керівництву ПРП вагомі вигоди. З десяток «реформістів» після дострокових виборів 2007 р. повернулись до парламенту, а голова партії Віктор Пинзеник очолив міністерство фінансів. За останні роки чудернацьке поєднання авторитарної «Батьківщини» з традиційно командною ПРП довело власну життєздатність. Навіть гучний вихід Пинзеника з уряду Тимошенко на початку 2009 р. не похитнув союзу лібералів та популістів.
Харківську ПРП з 2001 р. незмінно веде Іван Варченко з допомогою народного депутата Володимира Філенка, постійного куратора Харківщини у партії. До перемоги «помаранчевих» молодий, креативний, дотепний Варченко був зіркою місцевої опозиції. З 2005 р. активність ХОО ПРП поступово, проте неухильно зменшується. Переможні пряники в новій харківській адміністрації успішно поділили без пеерпістів. Вибори-2006 ХОО ПРП бездарно занапастила, хоча, здавалось, мала для успіху майже все необхідне. До вступу в Блок Тимошенко вона прийшла з суттєвими кадровими та організаційними втратами. Герої опозиційних фронтів 2001-2004 рр. у мирному житті виявились зайвими та розгубленими як персонажі романів Ремарка.
Харківські бютівці від початку ставились до пеерпістів як до чужого, цілком інородного елементу. Для команди О. Фельдмана члени ПРП були купкою «голодранців», схильних до кричущого вільнодумства, з якоюсь незрозумілою ідейністю та сумнівною націонал-демократичною біографією. Чимало активістів «Батьківщини», що прийшли до партії разом з Фельдманом, у кампанії 2004 р. перебували на протилежному від ПРП боці електоральних барикад.
Справжньої співпраці між партійними організаціями в БЮТ ніколи не було. Рішення київського керівництва Блоку про створення координаційних міжпартійних рад у Харкові було відверто проігноровано. Членів ПРП як рядових виконавців зрідка і дуже неохоче залучали до агітаційних та виборчих кампаній, але ніколи не допускали до ухвалення рішень.
Подібна ситуація в БЮТ характерна не лише для Слобожанщини, а відсутність партійної взаємодії не є виключною провиною «Батьківщини». ПРП по всій Україні давно вже мінімізувала власну політичну діяльність. Партія Тимошенко, в свою чергу, перетворилась у бюрократичну машину для обслуговування політичних потреб великого бізнесу.
Переміни в керівництві харківського БЮТ теоретично можуть змінити становище ПРП. Варченко має з Аваковим тепліші стосунки, ніж з Фельдманом. До того ж він разом з Філенком доклав певних зусиль заради змін у місцевому БЮТ. Проте, навколо Авакова повно бізнесменів та екс-чиновників, більш близьких та зрозумілих колишньому губернатору. Хіба що нового лідера харківської опозиції лиха неконструктивна доля закине на барикади, тоді вже йому відшукають старих героїв з ПРП.
