Оманливе мовчання нації
Звідки деморалізатори знають, що майданів більше не буде?! Може, вони провидці? Прикладів навколо море - коли те, що раз було вибухнуло, за деякий час повторилося, найближчий - друга киргизька революція, якої ще півроку тому ніхто не чекав.
Факт сьогоднішньої відносної тиші - зовсім не означає, що ця тиша буде завтра. Що завтра не зберуться тучі і не гряне грім. Чи ви не знаєте, як різко змінюється погода навесні і влітку в погожий сонячний день?
Почитайте Фрейда, Ортегу-і-Гасета про психологію мас. Кризи мають свої закони - наростання, кульмінації і розв'язку.
Все відбувається дуже швидко - і, як правило, в непередбачених формах і деталях. І після цього країна вже інша. На якому етапі ми тепер знаходимося? Основне, що вже - в середині цього процесу, це самоочевидно.
Що маємо на сьогодні? Не обманюйтеся зовнішнім спокоєм. Гнів наростає непомітно, в серцях. Людина сидить поки що вдома. Садить картоплю. Їсть борщ. А гнів наростає. Росте. Росте потоптана людська - національна - гідність. З дня на день. Спостерігаючи, як демонтується Вітчизна, нація.
Залишається, щоби хтось кинув клич, покликав "в ряди". Хтось, в кого можна вірити. І вже жодна сила не зупинить. Картопля залишиться не досаджена. Борщ - холодним, на столі. Я знаю, таких людей не тисячі. І не сотні тисяч. Їх мільйони.
Тільки багато з них ще сам не здогадується, що наступить пора, і він стан в ряди борців. Хіба ті люди, які стояли на Майдані в 2004-му, за місяць до того знали про те, що вони там будуть стояти?
Чи можна знищити народ? - що вони собі думають?! Помилка в тому, що вони - самі без національної свідомості. І не українці, і не росіяни - тут психіатри повинні працювати, визначаючи проблеми самоідентичності такої особи - не здатні збагнути, яка сила є національне коріння. Вони так і не збагнули, що мають справу не з юрбою манкуртів, якими є вони самі, а з народом, хай і ще без достатнього досвіду, мудрих лідерів.
Вони не бачать перед собою народу! Бачать "кучку горлопанів", "екстремалів". Заспокоюючи цією брехнею себе. Гамуючи свої тваринячі страхи. Бо цей народ ще сидить по хатах. І вони зраділи, що народу нема! Які дурні, хоча звідки, скажіть, у них розум: дайте їм для проби завдання хоча би вимовити ім'я тих же Зігмунда Фрейда чи Ортега-і-Гасети)!
Українська нація була би в даних умовах точно приречена, якби у неї не було: а) героїчної багатостолітньої історії боротьби за свій нарід б) не було би своєї власної, яка служить суттю ідентичності, культури - з її культом звитяги і непокори - від Шевченка до Стуса.
Не може нація Шевченка і Стуса "проковтнути" те, що задумали з нею зробити зайди-януковичі. Бо це стосується дуже глибоких пластів підсвідомості людини, її самоідентичності. Якщо цю ідентичність в мене відбирають, відбирають моє "я" - то як мені жити?
Збагніть, життя втрачає просто сенс - втрачає сенс садити картоплю, заробляти гроші... Коли тебе нема. Коли тебе розтоптали, віддавши країну, яку ти вважав своєю, в руки іншій країні.
На Майдани йдуть саме тому - що люди не можуть жити. Дихати. Що їх трясе.
Зайди доводять корінну націю до істерії - це вони роблять на свою голову.
І відбудеться це само собою. Як сама собою розгоряється суперечка і істерія у вас в квартирі: включаються механізми підсвідомості, якими неможливо керувати.
Глибоко уражається самолюбство і людина вже не зовсім володіє собою. Революція - це істерія суспільної істоти, яку ще називають масою, народом.
Віддати землі країни під чужий флот ще на четверть століття, атакувати пам'ять народу, плюнувши йому в очі тим, що заперечити його право називати геноцид геноцидом, почати демонтувати його мову і посилювати роль мови чужої держави...
Щодня вони бомбардують новою шокуючою новиною. Вони граються з вогнем. З підсвідомістю мас. Будь-якій розумній людині, яка бачить трохи далі свого носа, це ясно.
Тому у мене нема ані найменшого сумніву, що проект зданої України, який зараз космічними темпами реалізовується - приречений на провал. Невідома лише форма і ціна майбутньої народної перемоги.
Я вже чую іронічні голоси опонентів: як можна бути таким наївним, щоби повірити, що кілька десятків мільйонів корінних українців (я маю на увазі і тих братів, хто, будучи патріотом України, є, так склалося, російськомовним) - в наші часи - кинуть свої садки і підуть "боротися за Україну". Не підуть ті десятки мільйонів - я згідний!
Але розкрию велику таємницю, яка прекрасно відома будь-якому досліднику історії масових рухів: історії повстань і революцій. Ніколи в тих повстаннях і революціях не брало участь все населення. А навіть і половина. А навіть і третині не треба виходити на вулиці.
Успіх повстання визначають від 3 до 5% настроєного рішуче "авангарду"! А більшовики в 1917 році захопили владу, не складаючи не те що процента, а і десятої долі процента від населення. Звичайно, набагато більша кількість населення повинна пасивно підтримувати, співчувати "бойовому авангарду" нації.
Так от питання: чи це багато - для такої нації як українська - кілька процентів, пара мільйонів таких, яких просто трясе і вони просто не можуть далі так жити, не поважаючи себе. Тому - поза своєю волею - стають героями! Я переконаний, що така кількість "авангарду" українського народу є - а якщо нема, то буде завтра.
Чи є народ? Він є. Він мовчить і думає. Внутрішньо готується і накопичує гнів. А десь вже і працює, вже діє, друкуючи листівки і т.п., пишучи - як оце ми - в Інтернет. Безплатно. Піднімаючи дух і гуртуючи сили.
Як встане і заговорить - мало не здасться.
