Чому Росія розірве "харківські угоди" до 2017 року?
Короткий пролог
Новина 22 квітня про укладення президентами України та Росії двох взаємопов'язаних угод про продовження перебування Чорноморського флоту РФ на території України на 25 років та зниження вартості російського газу для України на 30% до 2019 року викликала захоплення.
Як росіяни могли повірили на слово Януковичу? Як вони могли обміняти цілком реальний товар (газ) на дев'ять років уперед на обіцянку чинного президента України віддати їм те, чим він не може розпоряджатися - право визначати зовнішню політику України на 25 років уперед у тому часовому проміжку, коли він невідомо чи буде знову обраний президентом, тобто, у 2016 році?
Чи знали росіяни, що Віктор Янукович, пішовши на підписання "Угоди між Україною і Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України", акуратно обійшов Конституцію, але порушив закон "Про міжнародні договори"?
Якою може бути реакція Кремля, коли він зрозуміє, що українські партнери заради власної комерційної вигоди штовхнули його на авантюрні угоди?
Про флот
Можна довго сперечатися і наводити приклади та формули розрахунки реальної орендної плати за військово-морську базу в Севастополі. Зрозуміло одне: з 1991 року і до 22 квітня 2010-го росіяни і не думали нічого платити за неї. Бо в душі глибоко переконані, що Севастополь у складі України - це історична несправедливість і абсурд. В цьому - коріння російської політики в Криму і відповідні загрози для української державності.
Зайвий раз нагадувати росіянам про цю несправедливість, намагатися її утвердити, не маючи сильної армії, консолідованого суспільства та здорової, розвинутої економіки, вкрай небезпечно.
Але немає й іншого способу позбавляти росіян цих ілюзій, окрім як поступово підводити до думки, що "тимчасове перебування" ЧМФ в Севастополі таки завершиться згідно укладених угод і що ціна такого перебування чим далі зростатиме.
22 квітня Віктор Янукович вирішив позбавити Україну такої можливості в обмін на 30% маржу для своїх спонсорів. Але він і його команда допустили одну помилку.
Так, на УП вже писали, що 14-й пункт Конституції України прописаний так, що нова угода виглядає дією в рамках конституційних норм. Ту ж саму позицію зайняв і керівник українського МЗС, посилаючись на рішення Конституційного суду. Журналісти УП дізналися й про інші правові аргументи захисту угоди по флоту.
Проте у президента є одна проблема. Справа в тому, що процес укладення міжнародних договорів регулюється відповідним законом "Про міжнародні договори України", положення якого обов'язкові для Верховної Ради, президента та Кабінету міністрів і навіть для керівництва МЗС.
Так от, стаття 20 закону на передбачає таке: "Міжнародний договір України може бути пролонгований відповідно до умов, визначених самим міжнародним договором." В цьому є добрий сенс, адже гарантується як стабільність договірних зобов'язань, так і дотримання інтересів України.
Далі, "Угода між Російською Федерацією та Україною про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України" від 28 травня 1997 року чітко передбачає умови пролонгації в статті 25: "Настоящее Соглашение заключается на 20 лет, отсчитываемых с даты начала его временного применения. Срок действия Соглашения будет автоматически продлеваться на последующие пятилетние периоды, если ни одна из Сторон не уведомит письменно другую Сторону о прекращении действия Соглашения не позднее чем за один год до истечения срока его действия."
Жодного слова про те, що подовження строку дії угоди може бути іншим, аніж автоматичним і строком на 5 років (за умови відсутності попередження про припинення дії угоди за рік до 28 травня 2017 року), немає в тексті базової угоди.
Таких прав собі не передбачила ні Росія, ні Україна. Ні в односторонньому порядку, ні за спільною згодою.
Нас цікавить, в першу чергу, Україна і права та обов'язки української влади. Президент України мусив дотримуватися закону, тим більше такого, який визначає порядок укладання міжнародних договорів.
Отже, поставивши підпис під новою угодою по флоту, президент Віктор Янукович порушив закон і Конституцію України та перевищив свої повноваження. Або як кажуть в народі, "побіг поперед батька в пекло".
Так-так. Оскільки вимоги частини другої статті 19-ої Конституції є чіткими: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України."
Нова угода від 22 квітня не містить жодних вказівок того, що хоча б одна норма угоди 1997 року втрачає чинність. В ній прямо записано, що вона "подовжує дію" угод по флоту від 28 травня 1997 року. Це прикра помилка для юристів і дипломатів Януковича, і щаслива для України та Росії. Про що нижче.
Нова угода складається, по суті, з двох частин.
Перша: зафіксовано всього лише гарне побажання сторін співіснувати в Севастополі після 2017 впродовж наступних 25 років за тими ж правилами, за якими співіснували 20 років тому, за наявності спільного ж бажання. І не більше того.
Друга: заплутані домовленості сторін щодо порядку розрахунку орендної плати за базу ВМС після 2017, якщо все таки, згідно п.1, вони погодяться продовжувати такі стосунки.
Але жодна норма нової Угоди не забороняє іншому українському президенту до 27 травня 2016 року письмово повідомити російську сторону про намір припинити Угоду від 28 травня 1997 року.
Висновки: угода, підписана Януковичем з порушенням профільного закону і Конституції, не може бути ратифікована парламентом. Навіть у випадку ратифікації угоди лояльною до Януковича більшістю, цей документ не гарантує для Росії спокійних 25 років після 2017.
Зовсім навпаки. Отже, така угода навряд чи посприяє порозумінню між двома державами у вирішенні складного питання щодо ЧМФ і Севастополя.
Але чому ж таки ця вразлива і недосконала угода була укладена, і кому вона вигідна в такому вигляді? Відповідь зрозуміла, якщо згадати про синхронно підписані 22 квітня Доповнення до Контракту між "Нафтогазом України" та "Газпромом" про продаж-купівлю природного газу.
Про газ. Коротко
За всім політичним спектаклем у Харкові стоять інтереси фінансово-промислових груп, які заробляють на продажу газу (Фірташ) чи на його використанні - Фірташ, Ахметов, Колесников, Клюєв, Ярославський тощо. В чомусь ці люди мають рацію, не бажаючи переплачувати за товар (газ), який зовсім поряд у сусідніх країнах або на спотовому ринку коштує дешевше. І прагнуть отримати кращі умови.
Проте нинішні умови для переговорів навряд чи є тяжчими, ніж умови лютого 2009 року, коли укладалися базові контракти між Газпромом і Нафтогазом. Тоді вдалося виторгувати в росіян 20% знижки в ціні на один рік і 11 мільярдів кубометрів газу (вкраденого РосУкрЕнерго в Газпрому і Нафтогазу протягом 2006-2007 років) по ціні 167 доларів за рахунок поступки у формулі (Ро 450 долларів) і пільгової транзитної ставки на 2009 рік.
Однак ці положення були закріплені в контрактах між де юре рівноправними сторонами, які в разі чого мали вести переговори або судитися в Стокгольмі. І росіяни чомусь не бачили сенсу в тому, щоб переслідувати Україну і штрафувати за недобір газу. Більше того, можна було й далі торгуватися, якби було бажання і вміння.
Нині, в доповненні так звана знижка в ціні на газ 30% на 9 наступних років, по-перше, не закладена в пункті 4.1, де визначається формула ціни.
А, по-друге, залежить виключно від доброї волі і внутрішнього рішення уряду РФ: "Фактическая цена (Рх) на Природный газ, поставляемый по настоящему Контракту, снижается на сумму уменьшения таможенных платежей, если такая корректировка предусмотрена постановлением Правительства Российской Федерации, касающимся вывозных таможенных пошлин при поставках природного газа с территории Российской Федерации в Украину."
В результаті, маємо картину: паливно-енергетичний комплекс і важка промисловість України, експортні галузі потрапляють у пряму залежність від голови уряду Росії Володимира Путіна.
Від його погляду на те, чи дотримується українська влада і українські олігархи певних правил гри. В разі чого він може не просто скасувати нульову ставку мита на експорт газу в Україну і забрати назад 30% знижку, а й підняти мито, скажімо на 50-100%.
Якщо це було реальною метою Януковича як президента і олігархічної групи його підтримки, то в такому разі угоди по флоту і газу є прямою демонстрацією відсутності бажання керувати цією країною.
На жаль, змінити чи скасувати це доповнення до контрактів вже важче, ніж мати справу з угодою по флоту. Тому що, очевидно, "грошові мішки" готові демонструвати повну покору Кремлю, якщо їхня маржа зросте на 30%. Питання в тому, чи готові разом з ними це робити решта 99,99% України.
Є, правда, одна надія на те, що Росія все таки зрозуміє, що втрачаючи для свого бюджету щорічно 4 мільярди доларів, вона нічого не отримала у відповідь. І вирішить першою розірвати ці угоди.
Звісно, якщо раніше це не зроблять українці, позбувшись такого президента і таких олігархів. Такий варіант навіть кращий для Росії, бо тоді може й відбутися справжній діалог з усіх чутливих питань на взаємовигідній основі.
