Чи писав би Микола Гоголь українською мовою?
Заглянемо в глибини історії. Чи мала б Русь далекі й осяйні перспективи, як би нерозумні діти Володимира Мономаха виконали заповіт мудрого батька і не вели міжусобних війн? Відповідь тут однозначно негативна, бо Київська імперія була історично приречена на розпад, як свого часу розпалися Візантійська, Римська і Французька імперія в Каролінії.
Але на її уламках мали б постати нові незалежні держави. Це загальноєвропейський процес епохи Середньовіччя. Проте ніякі перипетії, боротьби місцевих князів між собою за першість, не могли змінити загального розвитку, уже сформованого на той час українського етносу в напрямку усвідомлення себе і зміцнення своєї держави.
Золотоверхий Київ залишився б духовною столицею не лише над всіма слов’янами, а й державно-адміністративним центром русинів-українців. Та не так сталося як гадалося. Монголо-татарська навала все перевернула з ніг на голову. Це була катастрофа. Зруйнувавши Київ і спустошивши більшу частину української землі, нові азіатські деспоти на ціле століття змогли спустошити і людські душі.
Київ, не міг на той час піднятися з руїн настільки, щоб стати центром визвольної боротьби народів проти іноземних загарбників. Сили для такої боротьби збиралися і нагромаджувалися в 14 столітті. На колишній периферії Київської Русі, ще від самого початку готувався влада на засадах абсолютизму і деспотизму її управителів. Але на кінець 15 століття ннязівство зуміло звільнитися від монголо-татарської неволі.
Піднесення Московського князівства, збирання Руських земель, відкрило нову епоху, яка позначилась на майбутньому всіх слов’ян. Це розуміли і самі росіяни. Автор п’яти томного видання «Курс русской истории» В. Кричевський писав: «уявіть собі, що Київ не був би взятий і зруйнований татарами, Київ залишився б першою столицею великої Руської держави. Тобто Москва не стала б центром великого Московського князівства, а потім царства Російського. Офіційною мовою не стала б суміш старослов’янської та фінської мов, а слов’янсько-українська».
Український письменник Гоголь не мусив би писати російською мовою. Можна не сумніватися, що якби не створилася сильна Московська агресивна держава, з її абсолютистко-монархічним ладом, східна Європа в своєму суспільному розвитку, пішла б загальноєвропейським шляхом. На руїнах Київської імперії створилося кілька незалежних держав: Українська, Білоруська, Новгородська, Московська з європейським обличчям. Микола Гоголь справді писав би українською мовою, а Олександр Пушкін, творив би своєю рідною мовою.
Цілком вірогідно,що слов’янські народи були б істинно братерськими, без поділу на старшого і меншого братів. І в своєму духовному розвитку здивували б світ, злетом духовності, культури і моралі. Втрати на цьому шляху були величезні, особливо українців та білорусів, через їхнє багатовікове колоніальне становище в Російській імперії.
В умовах незалежної держави, значна частина українського суспільства, позбавляється від комплексу меншовартості, байдужості, зневажливого ставлення до своєї мови, культури, історії, звичаїв дуже повільно і болісно. Але цей процес необхідний і неминучий. Бо залишатися в полоні старих ілюзій і йти в третє тисячоліття з тягарем минулих помилок та невдач небезпечно. Так можна опинитися і на задвірках історії.
