Від суми та від тюрми, або як неповнолітні в’язні розвиваються за гратами
До колонії потрапляють аж ніяк не за зразкову поведінку. Там відбувають покарання неповнолітні особи, які вчинили злочин. З точки зору справедливості все начебто правильно: за свої вчинки потрібно відповідати. Проте, вихованці по закінченню терміну покарання можуть вступити лише до одного вищого навчального закладу - Міжрегіональної Академії управління персоналом (МАУП). Це єдиний заклад в Україні, який погодився прийняти у студентські лави випускників колонії. Тобто, теоретично всі визнають, що кожен має право на помилку, але практично залишається вибір без вибору.
Василь Катихид, священик, який здійснює відправи у колонії, розповідає, що вихованці часто відвідують капличку, яка діє на території колонії. „Приходять на сповідь і причастя. Звертаються до священика, щоб поговорити, але не дуже часто. Цікавляться Святим Письмом” – розповідає духівник. З вихованцями проводять бесіди, які стосуються того, що хлопці свого часу оступилися. Якось відділити вихованців колоныъ від інших молодих людей священик не може. Стверджує, що вони такі ж діти і характеризує їх як людей, які мають перспективу, і хочуть виправлятися. „Є багато дітей, які хочуть прийти у храм, є такі що прислуговують. Діє хор з 10 хлопців. Іноді, під час служби Божої 10-15 вихованців можуть плакати, коли йдеться про сім’ю. Найчастіше це люди, які відбувають термін вперше. Вони тужать за сім’єю і хочуть на волю. Перший термін – це дуже великий жаль. У них виникає запитання „Чому я це зробив?”. Є вихованці нехрещені, є такі, що не знали церкви. Найчастіше це пов’язано з тим, що діти із неблагополучних сімей” – зазначає отець Василь.
Надія Павлівна, вчитель мови і літератури Самбірської середньої школи № 1 зізнається, що робота вчителем на волі краща, ніж в колонії. „На волі все яскраве, дітей можна похвалити чи подякувати їхнім батькам. Там зірки, а тут серед гірших потрібно вибирати зірочок. У звичайних умовах вчитель може бути як мама, а тут – доброту сприймають як прояв слабкості” – запевняє педагог. Надія Павлівна зазначає, що дуже важко надолужити прогалини у знаннях вихованців. На уроках самопідготовки без оплати вчителі готують хлопців до контрольних і ЗНО. „Учні колонії попри все люди. Вони плачуть. Я вчу їх плакати і стверджую, що не плачуть тільки пам’ятники. Вони хочуть змінитися. Вони чітко розрізняють біле і чорне. Середня оцінка під час навчального процесу - 8. Дванадцять ставлю дуже рідко, але ставлю, тому що навіть у колонії повинен бути високий бал, щоб був приклад для наслідування” – розповідає педагог.
Психолог, який працює з вихованцями колонії, пан Олександр розповідає, що у кожного є свої психологічні проблеми. „У СІЗО набираються страхів, щодо колонії. Психолог намагається пояснити, що страхи безпідставні” – зазначає чоловік. Перед звільненням для вихованців проводять курс реабілітації. Їм розказують, як себе потрібно поводити і куди можна звернутися за допомогою. У суспільстві легше адаптуватися, якщо є сім’я. „Вихованці не гірші, вони просто інакші. У суспільстві на них причепили клеймо злочинця. З ними цікаво, вони більше розуміють життя і є особистостями. У колонії формується законослухняна поведінка. Я кажу вихованцям, що в тому, що так сталося, спершу винна держава, потім батьки, а потім вже вони. На волі діти вчиняють набагато більші і важчі злочини, але їх „відмазують” батьки” – вважає п.Олександр.
Працівники колонії добре ставляться до своїх підопічних. Проте, це не міняє того факту, що останні все ж таки перебувають у тюрмі. Деякі вихованці вперше тут сплять на чистій постелі і мають їжу 3 рази в день. Це не привід туди потрапляти – це просто інший бік медалі. Як складається подальша доля загратованих – невідомо. Проте, чим частіше ми з вами бачитимемо у колишньому засудженому людину – тим більші шанси, що їхня доля буде щасливою.
