Діти проректора Українського католицького університету не успадкували всі християнські чесноти
Все б нічого – мало хто десь забувся заплатити чи то сотню гривень, чи то сотню тисяч. Як би ж не те, хто є власниками ТзОВ «Ліфт-ЕКО». А це Любов Ноджак, а також Оксана та Василь Сеники. Остання двійка персонажів привертає особливу увагу львів’ян. Зовсім не через те, що є особливо знана у місті. А через своє прізвище, і свого, відповідно, батька.
Мирослав Сеник родом із Тернопільщини, проте, закінчивши механіко-машинобудівний факультет Львівської політехніки вирішив ощасливити саме Львівщину власною персоною. В 1990–1992 роках він - голова Червоноградської міськради та виконавчого комітету (мешканці міста переважно не можуть пригадати якісь позитиви від його перебування на цій посаді, мовляв, був собі хтось та й був). В червні 1992 р. очолив регіональне відділення Фонду державного майна України у Львівській області. Де також особливо не відзначився і навіть не запам’ятався.
Далі змінив партійність (з Української республіканської партії на щойно створений Конгрес Українських Націоналістів) і спробував стати головою обласної ради Львівщини (невдало). Натомість у липні 1994 року був обраний керівником секретаріату обласної ради. Де також не затримався. З листопада 1995 р. по січень 2000 р. працював головою Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради. Там нарешті спромігся зарекомендувати себе більш-менш нормальним господарником і пішов на підвищення. З січня 2000 р. по жовтень 2001 р. — вже на посаді директора департаменту житлового господарства міської ради. Далі вирішив, що на службі громаді чи лаврових вінків, чи повних кишень здобути важкувато, тому подався туди, де заробляти копійку намагається більшість тих, хто вважає для себе це життєвим пріоритетом - в бізнес.
Жовтень 2001 р. — квітень 2004 р. Мирослав Сеник - директор підприємства з ремонту та експлуатації ліфтів «Ліфт-ЕКО». Але ж заробляти кошти на непрацюючих львівських ліфтах справа не надто рентабельна. І подався екс-ліфтер на посаду проректора Національного університету «Львівська політехніка», не з якихось наукових справ, а зі знайомих – господарських. Там і пересидів з квітня 2004 р. по лютий 2005 р., нічим особливо в часи Помаранчевої революції себе не виявивши. Проте, оскільки свого часу починав політичну кар’єру в Червонограді, призначений президентом Віктором Ющенком голова Львівської ОДА Петро Олійник про Сеника згадав, оцінив позитивно і взяв своїм першим заступником. Партійність в КУНі Сеник вже й не пригадував, тому й став незабаром членом свіжоспеченого Народного Союзу «Наша Україна». Згодом, в квітні 2006 року – головою обласної ради. Далі крах проекту НСНУ та перемога Януковича спонукали Сеника тимчасово зістрибнути з політичної арени, тобто, податися знову на шлях заробляння грошей. Цього разу він став проректором з господарської роботи вже Українського Католицького Університету у Львові. А згодом взагалі вирішив заявити про вихід з «Нашої України» (хоча мандат депутата обласної ради, який він отримав за виборчим списком цієї партії, зрозуміло, не склав).
Свого часу власні бізнес-проекти, які поєднувалися у назвах звукосполученням «ЕКО» (а це не тільки ліфти, а ще й вивезення сміття, тощо), Мирослав Сеник завбачливо оформив на власних дітей. Щоб копійка поза родину не втікала, а коли щось якось не гарно піде з бізнесом, то хоч би не його ім’я згадувалося. Так і сталося. Проте тепер проректорові УКУ доведеться вирішувати для самого себе вирішувати доволі складне завдання: чи то покаятися, що не прищепив власним дітям усіх християнських чеснот, чи то по-лицарськи заявити, що насправді його діти з коштами не «махлювали», а це все злочинна влада зводить таким чином порахунки з ним, все ще не забутим нею, владою, високо достойним та глибоко поважним свого часу великим чиновником Львівщини.
