У Львові cвято Незалежності чиновники організували без святкового смаку
Котрі вдягають для такої оказії навмисне, щоб часом не попсувати дорогі костюми, придбані за невідомо звідки надбані кошти – вони ж бо всі трудяться в ім’я України з міркувань взірцевого патріотизму та кришталевого альтруїзму.
Коли з року в рік державна влада, любов котрої до України в епоху Януковича визначається патріотами зразка Табачника, влаштовує своє свято, офіціозне, з радянським пафосом, неодмінною шароварщиною, роздаванням нагород за вигадані і лише подекуди справжні заслуги – це зрозуміло і звично. Можна зрозуміти і так звану політичну еліту Львова, котра настільки захопилася перебігом Світового Конгресу Українців та обговоренням звістки про те, що Віталій Кличко «таки, мабуть, йде в президенти», що і на урочистості не особливо завітала, і своїх власних заходів не спромоглася організувати. Вибори ж ще не скоро, нехай прапори поки що відпочивають у партійних офісах… А ось міська влада відверто розчарувала.
Ідея організувати урочисті заходи у віддалених мікрорайонах міста була сама непогана, як би ці заходи були належно організовані (чиновники за звичкою більшість зусиль спрямували на те, щоб їх заздалегідь прорекламувати, відтак, власне заходи виглядали, м’яко кажучи, поганенько, а деякі взагалі не відбулися). При цьому в центрі міста все відбувалось також мало привабливо. Влада міста немов забула про бажання львів’ян справді святкувати День Незалежності.
Для прикладу - п’ять років головною подією святкувань Дня Незалежності України у Львові був масштабний фольклорний фестиваль «Етновир». Львів’яни та гості міста спостерігали за виступами колективів з різних куточків світу, вражаючими марш-парадами учасників головними вулицями міста та презентацією кухні народів світу. До участі в VI Міжнародному фольклорному фестивалі «Етновир» організаторами було запрошено колективи зі США (Гаваї) – «Ahuna Ohana», Венесуели – «Abolengo», Індії – «Malwa Sabhyacharak Club», Туреччини – «Bahot», Сербії – «Zora» та Польщі – «Dabrowiacy». Також до них мали приєднатись три колективи українські діаспори: з Канади – «Братства» і «Русалка» та Аргентини – «Коломея». Але міська влада відмовила у фінансуванні через відсутність коштів у бюджеті.
Люди, особливо молодь, хто за звичкою прибув до центру, в більшості просто нудьгували, відтак або поверталися додому, або відправлялися «святкувати» у різноманітні бари. Що, зрештою, привело ввечері до чималої, як для святкового Львова, кількості конфліктів та бійок вже пізніше, ввечері. Офіційною кульмінацією святкування виявилося хіба урочисте покладання квітів жменькою офіційних осіб.
В діях міського голови Андрія Садового та його команди можна шукати якусь логіку, мовляв, дбають про раціональне використання бюджетних коштів. Але варто згадати постійну турботу мера про «європеїзацію» Львова. А «європейськість» в його розумінні – це вихолощення зі Львова усього патріотичного, національного – усього, що може не сподобатися його польським друзям. Адже добре відомо, як Андрій Садовий кохається у всьому польському, яке у його свідомості і є ознакою «європейськості». Схоже, навіть Свято Незалежності для нього є чужим та зайвим. Що ж, мабуть, його можна зворушити проектом масштабного відзначення Свята Незалежності Польщі у Львові. Але хто на нього прийде, окрім самого мера та його слухняних чиновників?
24 серпня, у День Незалежності, кожен у Львові відзначав те свято, яке вважає для себе ближчим. Громада – своє, вистраждане, виборене нашими дідами та батьками.
