Ревізор шахтарю - колега. На шахті "Надія" видобули мільйонні зловживання
Виявилося, що начальство шахти мало доволі ліберальні погляди на те, як поводитися із державними коштами. Наприклад, надали благодійну, спонсорську та фінансову допомоги в обсягах, вищих, ніж це передбачено фінансовим планом (на скромну суму 900 тисяч гривень). З невідомих причин профінансувало поточний ремонт об'єкта, який не перебуває на балансі (ще 300 тисяч незаконно витрачених гривень). Зрештою, витратило ще 300 тисяч на придбання двох легкових автомобілів, які передало в оренду двом державним установам.
Окремої уваги заслуговує, на думку фінансових інспекторів, «випаровування» скромної суми у розмірі 28,1 мільйона гривень – саме стільки було витрачено для придбання товарно-матеріальних цінностей, основних засобів і послуг, але без проведення визначених законодавством закупівельних процедур.
Здивувати когось тим, що кожен намагається «покращити» власне становище державним коштом важко. Зрештою, чому ж блискучі приклади цього у виконанні вищих київських начальників можуть копіювати тільки діячі шахтарської галузі Донбасу? А що, червоноградські - гірші?! Ні, виявляється, теж все знають і вміють. Тільки, вочевидь, забули, що вони все ж таки «червоноградські», а не «донецькі».
Та не це найцікавіше у даній ситуації. Цікавішою є постать керівника шахти «Надія». З травня 1997 року її директором став Микола Криштопа. А в 2003 році вдався до доволі сміливого експерименту, коли шахта вийшла зі структури «Львіввугілля» і стала самостійним підприємством у системі Мінвуглепрому. На той час вона стала єдиною в Україні, яка успішно функціонувала без державної підтримки. нарощувала обсяги вуглевидобутку, створювала нові робочі місця, підвищувала соціальний захист гірників. Криштопа став для всіх своїх шахтарів та їхніх родин справжнісіньким ідолом, на якого ледь не молилися із вдячності за більш-менш пристойні, створені ним матеріальні умови праці. На тлі цього директор навіть вирішив спробувати побавитися у політичну кар’єру, обрав собі патроном Сергія Тігіпка, на місцевих виборах-2010 року балотувався від партії «Сильна Україна» й увійшов до її фракції в обласній раді.
Далі ситуація почала змінюватися на гірше. Ренат Ахметов придбав «Західенерго» і отримав контроль над Добротвірською ТЕЦ – основним споживачем вугілля з Галицько - Волинського басейну, але відмовився від червоноградського вугілля, переорієнтувавши ТЕЦ на власне вугілля з Донбасу.
Втративши ринок збуту, Криштопа почав метушитися у пошуках альтернатив. А, крім цього, вирішив знову спробувати доволі популярний політичний метод відстоювання економічних інтересів. Себто, в 2012 році подався кандидатом у народні депутати. Хоча після капітуляції Тігіпка і влиття «Сильної України» до Партії регіонів сам Криштопа туди не вступив, а в обласній раді залишився позафракційним, тим не менше, місцева влада бачила у ньому реального претендент на перемогу у шахтарському окрузі північної Львівщини, сподіваючись отримати лояльного нардепа, прив’язаного до влади потребою захищати власні бізнес-інтереси. Тому, поміркувавши, відмовився від ідеї балотуватися від партії УДАР Віталія Кличка (де опинилося немало його екс-однопартійців зі «СУ», котрі в умовах Львівщини не бачили перспектив вступати до ПР). І став кандидатом «незалежним». Та, не зважаючи на спільні зусилля Криштопи, місцевого чиновництва та захоплених своїм директором-благодійником шахтарів, здобув він тільки друге місце, набравши 21,7 % голосів. Переміг тоді Степан Курпіль від «Батьківщини» (61,73 %).
Так, не здобувши мандату, втративши шанс перестрибнути на перспективніший на Львівщині віз під назвою «УДАР» та спробувати прикритися авторитетом «члена команди Кличка», Криштопа й став легкою і зручною мішенню для ретельної (і, мабуть, не останньої) фінансової перевірки. Оскільки, звикнувши за багато років до того, що його «передову» шахту, яка є флагманом працевлаштування в регіоні, ніхто особливо не турбував перевірками, тому й на всілякі «дрібні» (мільйонні) порушення дивився крізь пальці.
А ось тепер фіскали, котрим потрібно терміново вишукувати мільйони для бюджету Азарова – Клименка, зможуть витрусити із його «Надії» останні надії шахтарів на продовження гідно оплачуваної свого часу їхньої важкої праці.
