НеСУМна історія: у Львові «стрільців» в президента не виявлено
1 березня ще минулого року слідчим було навіть призначено будівельно-технічну експертизу, яка до сих пір, як не дивно, все ще триває. Отож, працювали довго, наполегливо, енергійно, але, як виявилося, безрезультатно. Про таку сумну капітуляцію і повідомила прокуратура Львівщини фразою «досудове розслідування у вказаній справі зупинено на підставі п.3 ст. 206 Кримінально-процесуального кодексу (в редакції 1960 року)». Точніше, цитуючи КПК, слідство зупинене, «коли не встановлено особу, яка вчинила злочин».
Як відомо, 14 січня у Сумах чотирьох осіб звинуватили у малюванні аналогічних трафаретів, «екстремістських написах на стінах міста», та доплюсувавши їм для надійності ще й підпал гуртожитку. Активісти так званого «Автономного опору» Писарцов та Данілов отримали по 2 роки позбавлення волі, Ганненко – 1,8 року позбавлення волі, Никоненко – 1 рік трудової колонії. Їхні львівські соратники (також не виявлені) відповіли на цей вирок у квітні розклеюванням листівок з портретом судді сумського апеляційного суду Миколи Гончарова з червоною крапкою на голові, котра імітує слід від пострілу (адже апеляція ним не була задоволена, вирок залишено в силі).
Чому ж львівська міліція та прокуратура виявилися менш спритними за своїх сумських колег? І чому не змогли ідентифікувати місцевих «опористів», які не приховують ані своєї діяльності, ані вкрай негативного ставлення до Віктора Януковича? Можливо, одна з причин – це доволі тісне переплетення між місцевим осередком «автономів» та впливовою у Львові партією «Свобода». Яке, щоправда, останніми часами дало серйозну тріщину і відбилося падінням активності «автономів». Але ж не могли собі львівські правоохоронці дозволити викрити місцевих «екстремістів – януковичофобів», хтось з яких міг виявитися родичем когось з керівників обласної чи міської ради, або ж навіть депутатом котроїсь з рад. І тому вирішили – капітулюємо. Хоч навіть можуть з Києва прогриміти суворі догани, позбавлення премій за некваліфікованість.
Тим більш, проведення суду над такими «політбешкетниками» у Львові могло вилитися в масові акції протесту не лише «автономів» та їхніх недавніх друзів зі «Свободи», але й абсолютної більшості львів’ян (за винятком хіба що скромного прошарку електорату ПР). А тоді що – судити ціле місто, як не за участь у скоєні «мистецького правопорушення», то за активне співчуття його творцям? І що тоді люди зробили б з різноманітними райвідділами? Врадієвка на цьому тлі виглядала б таким собі дрібнесеньким бешкетом. Тому, мабуть, прокуратура на пару з міліцією виявила не брак професійності, а, на диво, далекоглядність та інстинктивну турботу про збереження власних службових приміщень, автомобілів, одностроїв та взагалі – здоров’я.
