Тріумфальне повернення до Львова: Володимир Слєпченко представив виставку «Обрані часом»
Коротко про головного
Володимир Слєпченко – відомий український художник, який розпочав свій творчий шлях 1981 року в Львівському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова. 1998 року він став заслуженим діячем мистецтв, а від 2009 року - народним художником України. Виставки В. Слєпченка експонувалися у Польщі, Франції, Німеччині, Італії, Іспанії та інших країнах світу. Художник заснував нову техніку зображення, що отримала назву «арт-лайн» (мистецтво ліній).
«Обрані часом»: для Львова, з любов’ю…
Друга у Львові (перша була ще 1998 року) виставка Володимира Слєпченка, яку сьогодні представляє Палац мистецтв отримала назву «Обрані часом». Експозиція картин налічує 60 полотен, однак, за словами автора, ще двадцять його творів можна було б привезти до Львова. «Обрані часом» поєднав полотна, створені митцем у різні часи. До проекту увійшли цикли під назвою «Рожаниця», «Відгомін прадавніх часів», «Мелодія старого міста», та відбірка портретів визначних особистостей української культури під назвою «Великі українці».
Власне, портрети відомих діячів культури, літератури, мистецтва займають особливе місце у творчості художника. З цієї причини, виставка отримала назву «Обрані часом», а основою її експозиції стали портрети розміщені у центрі виставкового залу. Серед них тяжко виділити кращий – кожне з полотен несе свою ідею і має свій символічний код, закладений художником. Портрет Лесі Українки створений за допомогою зелено-блакитних кольорів, її чоло покрите терновим вінком – символом невтомної, тяжкої літературної та суспільної праці. «Іван Франко» створений завдяки яскравій палітрі фарб, кожна з яких символізує його багатогранну, універсальну та феноменальну особистість. Василь Стус зображений подібно його загальновідомій фотокартці у чорно-білих тонах, портрет Миколи Гоголя містить два обличчя і символізує роздвоєння творчої особистості письменника.
Портрети Слєпченка – не просто зображення людини на полотні – це символ та ідея, яку художник уміло і вдало передає за допомогою свого пензля. Вони не мальовані з натури, однак передають головні психологічні ознаки своїх героїв та (за допомогою додаткових символів) їхню особливу суспільну місію. Так, наприклад, Б. Струпку художник зображує з короною і пояснює: «Він у мене як король сцени, а в короні, що на ньому, не дорогоцінні камені, а його дорогоцінні ролі». За словами В. Слєпченка, цей портрет створений вже по смерті актора, хоча роботу над ним митець розпочав ще в часи, коли актор жив і працював у Львові: «Я знав Ступку ще, коли він працював у Львівському театрі, відтоді я робив якісь замальовки, начерки, згодом опрацьовував відеоматеріали, які дуже допомогли у створенні цієї роботи».
На запитання, хто ще може бути включений у проект «Великі українці», митець відповідає: «Дуже багато. Якщо з Київської доби – князі, з гетьманської – гетьмани, козаки…Дуже обережно треба ставитися до малювання сучасників. Дам лише кілька імен: Ніна Матвієнко, бо це така ікона наша, Скорик, Станкович, Сильвестров. Зі спорту, зобразив би Кличка. Чому саме ці люди? Бо, якщо перенестися навіть на 50 років у майбутнє, то вони і їх портрети житимуть. Наскільки мені вдасться, я буду розширювати свій проект «Великі Українці».
Як твориться мистецтво
За словами В. Слепченка, до творчості його надихає історія України: «Я кохаюся в історії, у Трипільській культурі, тому картини, що увійшли до циклу «Відгомін прадавніх часів» – це повернення до наших витоків, повернення до трипільської культури, до скіфів, сарматів, Ольвії. У «Мелодії старого міста» складається образ міста, конкретного і неконкретного, ознаки якого належать будь-якому місту. У моїх полотнах треба впізнавати контури, лінії, бо щось пов’язано з Києвом, Львовом, Парижем, Римом, тому «мелодії старого міста».
Готуючись написати полотно, художник багато читає, вивчає, навіть досліджує першодруки та історичні документи, зустрічається з науковцями, реставраторами. Це дає йому багато енергетики і наснаги. Працюючи над образами письменників, митець перечитує їх твори, досліджує біографію. Малюючи образ Франка, наприклад, вивчав його прозу та публіцистику, працюючи над образом Лесі Українки читав її поезії. Під кожним із портретів, художник пише цитати, рядки з творів митців, що зображає. Це, на цього думку, допомагає глядачеві розгадати символічний код картини та зрозуміти мету митця.
Еволюція пензля
Володимир Слєпченко починав свій творчий шлях у період ідеології та примусових акцентів на тому, що і як треба малювати, як бачити і зображати світ. Щоб абстрагуватися, митець намагався культивувати велику тему: тему людини і часу, людини і епохи. У той час йому вдалося робити зрізи тематичні, смислові, символічні і створити власну техніку «арт-лайн». Сьогодні, за словами мистецтвознавців, художник набагато глибше судить про епоху, про людину, сьогодні нема ідеологічного табу і тому ця виставка – продукт його переосмислення минулого України, висвітлення його персоналій та їхніх ролей у суспільному житті та історії нашої країни.
Найголовнішою ознакою сьогоднішньої творчості В. Слєпченка є те, що у його полотнах з’явилися формально-виражальні моменти, які показують його зв'язок з попереднім часом. Малярська проблематика митця відповідає його розумінню формальних засобів, необхідних для передачі тої чи іншої техніки. Він не зловживає знайденим прийомом, а вміє бути різним і зображати те, що важливе у тій чи іншій темі та проблемі. Навіть у межах цієї виставки, зважаючи на однорідність техніки, художник є різноманітний: десь превалює тема простору, десь кольору, десь тональності, десь працює лінія, силует. Кожен твір є самодостатній і розкривається у своїй іпостасі цікаво і динамічно.
