Шедеври прадідів: ЮНЕСКО побачила дива українського мистецтва. Тепер і наша черга?
Три шоломоподібні бані, зрубна конструкція стін – таких церков у наших краях колись стояли тисячі. Храм був зведений на кошти жовківських міщан за підтримки Костянтина Собеського – сина славетного короля Яна III Собеського, котрий після смерті батька володів містом.
Ян ІІІ Собеський, який народився в Олеську (тепер селище Буського району Львівської області), свого коріння не соромився. Маючи трохи вільного часу від війн з турками, король перетворив Жовкву на одне з найважливіших міст Речі Посполитої: перебудував жовківський замок на розкішний палац, активно відновлював і прикрашав міські костели й церкви. Для цього до Жовкви запрошували найкращих митців з Італії та Німеччини.
Щоправда, історія і атмосфера не милували дерев'яну церкву – вона згоріла в 1717 р. Відбудували тризрубний храм у 1720 р. за підтримки польського королевича Владислава. Це яскравий зразок галицької сакральної архітектури. Храм не повністю дерев'яний, його ризниця з цегли, прикрашена білокам'яними наличниками та порталом з розібраної вежі жовківського замку.
Троїцька церква цікава передовсім неймовірним п'ятиярусним іконостасом з 50 ікон. Перший ярус – «намісний». Тут є головні ікони – Христос, Богородиця, а також «храмова» ікона. Дослідники ще й досі сперечаються, хто з майстрів працював над ним. Найкращим сницарем (- це майстер художнього різьблення по дереву та карбування по металу) в Жовкві на той час був Ігнатій Стобенський, то ж, найімовірніше, йому належить вишукане оформлення іконних рам та стовпів іконостасу, а намісні образи Христа і Богородиці, можливо, належать пензлю Василя Петрановича, який спеціалізувався на світських портретах і працював в техніці, не притаманній іконописцям.
Ікони Христа і Божої Матері писані в типовій світській техніці: олійними фарбами, з максимально вираженим об’ємом. Саме пози, а також позолочене тло з орнаментом вказують на те, що перед нами – саме ікони.
Решта ікон належить Івану Рутковичу та його учням. В намісному ряді перш за все кидається в очі храмова ікона Старозавітної Трійці: три ангели у Авраама. На відміну від неперевершеної Рубльовської «Трійці», образ українця затишніший, детально виписані сервіровка столу, і рум’яні обличчя ангелів за столом, і поважні постаті Авраама з Сарою, що з благоговінням приймають небесних гостей.
Іконостас церкви Пресвятої Трійці
//uk.wikipedia.org
З іншого боку намісного ряду – сцена Преображення. Царська брама прикрашена традиційним «деревом Єссея» - старозавітними царями, з роду котрих були земні батьки Ісуса, і, як і на багатьох іконостасах Жовківської школи, двоє з царів тримають щити із гербом родини Собеських. Це дерево виростає в Ієссея батька царя Давида з того самого місця, звідки беруться діти – яскравий приклад мистецьких уявлень того часу.
На дияконських дверях - цар Мелхіседек та архистратиг Михаїл. Михаїл – шляхетний лицар з мечем і вагами: на одній чаші – торби з гріхами, котрі біси тягнуть донизу, а на іншій – розсудливий розбійник, котрий перед смертю на хресті сказав Ісусові: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє».
Архангел Михаїл на лівих дверях храму
//uk.wikipedia.org
Монументальний, золочений бароковий іконостас – як портрет самої Жовкви, біблійні постаті – зовсім як жовківці: продовгуваті овали облич, м'які слов'янські риси. Частина іконостасу Троїцької церкви походить ще з церкви-попередниці, яка горіла - верхній ярус виглядає неприродно, йому ніби затісно.
Маестро Руткович замешкав у Жовкві уже зрілим і знаним, заснував власну художню школу - майстерню на зразок середньовічних цехів. «Під егідою Яна ІІІ Собеєського сформувалося потужне інтелектуальне середовище, приїжджали великі на той час митці, той же Альтомонте. Рутковичу покровительствував особисто Ян ІІІ Собеський», - розповідає мистецтвознавець Андрій Клімашевський. Відмежовувати роботу Рутковича від робіт його учнів на іконостасах жовківських храмів ніхто не поспішає – це практично неможливо. Ними варто милуватися і передовсім молитися - саме для цього вони і призначені від робіт Рутковича в Потеличах до Волиці Деревлянської.
Царські Врата, частина Іконостасу церкви Пресвятої Трійці в Жовкві
//uk.wikipedia.org
За словами мистецтвознавця, у часи Рутковича давньоруські іконописні традиції вже відживали своє. У Європі митці відходили від канону, перетворюючи, ікону Богородиці на повноцінну картину в фламандському стилі. Руткович зумів поєднати традиційний канон з надбанням мистецтва Ренесансу й бароко. Йому вдалося поєднати давні традиції з мистецькими прийомами європейських сучасників. От так і народились усміхнені лики святих. «З’являється об’єм, емоційність, риси портретності на обличчях начебто канонічних ікон пензля Рутковича і учнів», - каже А. Клімашевський.
