На Львівщині перепоховали 16 вояків дивізії «Галичина» та ідентифікували одного них

Подивитись на перезахоронення зібрались жителі чи не зі всього села. Полеглих майже 70 років тому в бою під Бродами відспівали в церкві та поховали на сільському кладовищі за християнським звичаєм і з військовими почестями. До труни поклали віднайдені у братській могилі особисті речі вояків, зокрема – перстні та шлюбну обручку. Ветерани дивізії "Галичина", учасники прориву "Бродівського котла", що приїхали провести своїх однополчан в останню путь, поклали до могили вінки та квіти. Присутній на заході нардеп від  ВО «Свобода» Олег Панькевич пообіцяв, що невдовзі на цьому місці постане і пам’ятник.

Захоронення українських дивизійників віднайшли та ексгумували пошуковці комунального підприємства Львівської обласної ради «Доля». Хоча в селі про братську могилу «українських есесів», як тут кажуть, відомо уже давно та достовірної інформації хто саме в ній лежить, не було. Проте, долю одного з них прояснила львів’янка Ганна Сабрига. Жінка приїхала на перепоховання, щойно про це дізналася, оскільки родом з цих країв. За словами Ганни, його звуть Євген Хамула і він є її далеким родичем.

–  Це двоюрідний брат мого діда, родом з Глинян. Те що він тут, я знала завжди, моя мама розказувала про нього. Він був гордістю всієї родини, оскільки на той час мав вищу освіту. Після Бродівського прориву Євген переказав кимось, щоби моя мама (їй тоді було 19 років) вийшла за село на другу годину. Проте, коли вона прийшла на вказане місце в полі серед стерні, солдатів уже не було. На тому місці залишилась лише потопчена земля та тліло не загашене багаття. Очевидно, вони дуже спішили, оскільки зазвичай вогонь серед стерні не залишають. Він тоді мав їй щось передати, мабуть документи. Напевно вони їх спалили, аби їх не упізнали. Пізніше хтось переказав, що вони пішли на Гологори і тут їх вбили, - роповідає з жалем Ганна Сабрига.

Про подальшу долю та загибель дивізійників знає, мабуть, єдина на все село очевидець тих подій колишня розвідниця УПА  Анна Козак. За її словами, цих хлопців захопили та розстріляли чи то червоноармійці,  чи НКВС у одній з хат у Гологорах. Не виключено, що дивізійників «здав»  хтось із односельчан.

– Їх заскочили в хаті, поблизу нас. Тієї хати вже нема, але мур ще зберігся. Я особисто цього не бачила, але мій тато всьо видів і розповів. Їх поставили по під стіну, руки примусили тримати за головою і стріляли в потилицю. А вночі, вже як москалів не було, тато їх забрав на фіру, завезли сюди, одну могилу викопали і всіх поклали. То я часто потім ходила доглядала могилу, щоб завжди було чисто. І ксьондза водила сюди, щоб відправив, - згадує Анна Козак.

За словами Ганни Сабриги, батько Євгена - Михайло Хамула до 1939 року був власником глинянської килимової фабрики, проте з приходом радянської влади змушений був тікати до Америки, де в 1969 році видав книжку «Глиняни, місто моїх килимів». У ній він згадує про свою родину і Євгена.

– Він ще писав листи з Америки і просив розшукати могилу сина. Мій батько сюди їздив, розпитував очевидців і люди показали цю могилу, - розказує пані Ганна. Також за її словами, Євген Хамула не єдиний в їхній родині, хто поклав голову на вівтар Вітчизни. Брат Євгена загинув у львівській тюрмі  "Бригідки".

– Дід його їздив впізнавати, але обличчя настільки було знищене, що він його впізнати уже не міг. Впізнали його тільки по одягу господарі квартири, де він жив. Було два таких патріоти України, - зітхає жінка.

Як розповів депутат Львівської облради, директор КП ЛОР «Доля»  Святослав Шеремета ще є шанс, що вдастся встановити ім’я бодай ще одного з перепохованих дивізійників. Так, окрім особистих речей, у братській могилі було знайдено залишки уніформи, ґудзики та Лицарський хрест – німецьку військову нагороду за бойові звитяги.

– Ця нагорода буде передана у музей визвольної боротьби, та наразі ми працюємо над встановленням номерного знаку цього лицарського хреста. Нажаль грунт тут доволі вологий, тож речі піддалися впливу природних чинників і є в поганому стані. На даний момент ми не можемо без фахового дослідження встановити номеру, бо він є затертий. Якщо вдастся прочитати номер, то зможемо ідентифікувати прізвище загиблого, - каже Шеремета.

Наразі ж  є свідченя селян, що серед похованих начебто був один німець.

Довідка:

На військовому меморіальному кладовищі, що на околиці села Червоне Золочівського району Львівщини, вже неодноразово ховали вояків Першої Української дивізії СС "Галичина", Червоної армії та німецького Вермахту з відповідними військовими почестями, за християнським звичаєм.