Дайте людям пройти, "не паркуйтесь, як муд…ки, будь ласка!"

На  їхньому сайті  кожен може розмістити фото горе-водія, дізнатись де взяти наклейку, що і як робити, щоб не наражатися на небезпеку та не дискредитувати ініціативу. Вони нагадують порушникам, що навіть брак паркувальних місць не виправдовує нахабної поведінки, і головне попереджають: «якщо на фото ви впізнали свою машину – будь ласка, не паркуйтесь, як муд…к!».

Про тонкощі відкритої боротьби проти самозахоплення тротуарів автомобілями, за чисте, комфортне, привабливе та «відкрите до світу» місто Львів поділився із «Справжньою вартою» активіст громадського руху «Дайте пройти!»  Левко Стек (це перша частина розмови з ним):

Левко Стек

Однією з вимог ініціативної групи до влади було повернення  евакуаторів для очищення тротуарів від припаркованих автомобілів, які блокують прохід. Наскільки знаю, ще в квітні було повернуто їх до роботи. Це певний успіх для вас?

У нас в місті складається така ситуація, що їх постійно то повертають, то забирають, бо завжди з’являються якісь скарги та звернення до прокуратури, яка забороняє їхню діяльність. А все відбувається саме так, бо насправді наша мерія всякими способами намагається оминути офіційну заборону, яка є зараз, але на щастя їй це не зовсім вдається, тому і виходить: то евакуатори є, а вони раптом зникають. І це насправді дуже погано, оскільки не можна чекати від людей, що в один прекрасний день вони змінять свою ментальність або свій світогляд і зрозуміють, що не можна порушувати правила дорожнього руху, потрібно бути більш уважним до пішоходів. Це утопія! Такого ніколи не буде. Тому для громадян потрібні чіткі вимоги: це можна, а це ні, і коли правила, нажаль, нівелюються, то ми бачимо, що Львів перетворився на автомобільний «рай». Де можна робити будь-що: паркуватися хоч під стінами Ратуші, попри те, що це пішохідна зона, і евакуатори в цьому розумінні дуже дієві механізми впливу на свідомість. В усьому світі це норма, а у нас їх заборонили.

Але ж людська психологія така, що коли нас ставлять в рамки, то ми не хочемо це виконувати, ми десь починаємо діяти проти, виходить, що і тут в рамках офіційних приписів це спрацьовує?

Тоді можна сказати, що в когось може виникнути бажання вбивати чи красти, і що тоді? Це закони нашого життя, які не можна порушувати, які караються штрафами та ув’язненнями.

Окрім повернення евакуаторів, ви ще вимагаєте від влади штрафувати порушників та докласти з їхньої сторони більше зусиль для облаштування паркувальних місць. Чи були за цей час виконані вимоги?

Насправді, з приводу штрафів, хочу сказати, що все це дуже печально, особливо коли дивишся і зважаєш на роботу Державтоінспекції. Я з одного боку подивований тим, що в них мало повноважень в цій сфері, оскільки інспектори не можуть оштрафувати порушника, не можуть виписати штраф, якщо, скажімо, він не сидить в машині. Уявімо собі ситуацію: приїхав якийсь чоловік, припаркувався з порушеннями і пішов по справах. Інспектор ДАІ побачив це, підійшов і вирішив зачекати його, щоб виписати штраф. Він стоїть годину-дві-три, а в цей час в інших куточках Львова відбуваються ДТП, потім, він зрештою дочекавшись, говорить: «що ж ви так?», а чоловік каже: «я не знаю, то не моя машина». І виходить, що насправді у працівника ДАІ  руки зв’язані і він нічого не зможе з тим зробити. Це загалом якась виходить «Сізіфова праця».

Хоча, з другого боку, не можна пробачати і ледачість ДАІ. Неодноразово, на моїх очах, інспектори просто «закривали очі» на порушення. Мабуть у них є інші важливіші справи, вони вважають, що це не настільки важливо. Є й ще інший моменти, коли працівник ДАІ все ж хоче виписати штраф, але на заваді стають інші причини: в нас дуже міцно вкоренилося право телефонного дзвінка. Тобто, загалом, є частина людей, які можуть виконувати свою роботу добросовісно, але на це, у відповідь, їх можуть просто послати.

Це вже прогалини законодавчої бази. Ви у своїх діях лобіюєте питання такого роду, щоб допомогти працівникам ДАІ?

От якраз нещодавно я повернувся з Києва, де обговорювалось проблеми безпеки дорожнього руху, і там зустрівся із учасниками харківської громадської організації «Товариство учасників руху»,  власне якраз вона і займається розробкою такої законодавчої концепції. І от їхні представники звернулися до нас з проханням підтримати дану ініціативу. Ми обома руками «ЗА». Оскільки, якщо ці проблеми не будуть законодавчо врегульовані, то велика частина нашої діяльності буде нездійсненною.

В контексті цього, хочу висловити своє здивування, це може так звучить самонадіяно, але насправді наш рух не є  аж такий масштабний, усе це добра ініціатива, не більше, але про нього знають багато людей в Києві, Одесі, Харкові. І водночас – парадокс, коли я приходжу на зустріч до Галицької адміністрації, чую у запитання: «хто ви такі?».

Для своєї ініціативи «Сто 100впців для міста Львів», ви обрали 5 вулиць: Руську (перехрестя з Підвальною), Гнатюка, Менцинського, Курбаса та Дудаєва. Якими критеріями ви керувалися, обираючи саме ці локації?

Ми проводили своєрідне дослідження: уважно стежили, що відбувається на хідниках впродовж останнього часу. І дійсно, ці вулиці дуже проблемні. Величезний потік пішоходів, окрім того, ці вулички такі, що достатнього двох машин і вони вже загороджують дорогу усім. Це ж невірно, коли дві людини залишають на день свої автівки, а сотні пішоходів через це повинні страждати. І де тут справедливість?

Якщо ми всі рівні, то давайте якось стежити за тим, щоб не користалися беззахисністю інших, оскільки виходить, що пішоходи найменш захищені учасники дорожнього руху. І це я кажу зараз про звичайних людей, здорових, я що ж тоді говорити про пенсіонерів, про жінок з дитячими візочками, про неповносправних, зрештою. Це насправді для них величезна проблема. Чому ми не бачимо на вулицях людей на інвалідних візках? Не тому що ми усі такі здорові, не тому, що українська держава так подбала про нас, що у нас немає інвалідів, а тому, що вони просто не можуть вийти з дому. Багато таких людей не покидають стін своєї квартири, бо навіть під’їзди не пристосовані до того, щоб з них можна було виїхати, а про тротуар вони говорять як про щось недосяжне.

«Сто 100впців для міста Львів»: ці красуні пройдуть, а з тими залізними стовпчиками вулиця все одне залишиться гарною

www.trotuar.lviv.ua

Історична частина міст у Європі – це практично пішохідна зона, якщо Львів також послідує цій практиці, то як вирішиться проблема з парковками?

Мене взагалі мало турбує питання парковки. Чесно, так само як автомобілістам плювати, де я буду ходити, мені плювати, де вони паркуватимуться. Чому я про це повинен думати? Чому в наших автомобілістів вкоренилося в голові поняття, що їм хтось зобов’язаний дати право на парковку. Коли ми купуємо холодильник, ми що, не думаємо де його поставимо? Коли я купую автомобіль, то це мій особистий головний біль, де його ставити.

Продовження інтерв'ю з Левком Стеком  найближчим часом...