Досконала провінційна фантазія: Проект «Погляд Галичини» про справжність і гідність предків

Оля Юречко | Четвер, 20 червня 2013, 21:17

Крокуючи від пам'ятника Данилу Галицькому до площі Ринок вулицею Галицькою натрапляємо на лінію портретів людей минулого-кінця позаминулого століття. Ряд чорно-білих світлин формату А3 вражають випадкових перехожих, жителів і туристів. Що означають ці світлини, яка їх мета? Відповідь на ці питання дає стенд, який пояснює головну ідею проекту під назвою «Погляд Галичини».

«Сьогодні Галичина існує тільки як концепція ностальгійної пам’яті, як версія майже втраченої і забутої культури, фантазія про ідеальний мікросвіт – мультикультурний, поліконфесійний, толерантний. Провінційний у своїй досконалості і досконалий у своїй провінційності.

Історики люблять підкреслювати, що Галичина – це штучний витвір просвітницького абсолютизму Габсбурзьких монархів, але, разом з тим, ніхто не може заперечити, що на цій «штучній» території жили справжні люди. Вони різнилися мовою, віросповіданням, національністю, соціальним статусом, народним одягом й інтер’єрами фотосалонів. Але було у них і дещо спільне – справжність і гідність. Цю справжність можна й нині роздивитись у фотооб’єктив, давні галичани не намагаються вдавати із себе когось іншого чи позувати неприродно. Вони дивляться на нас прямо, відкрито, із почуттям власної гідності.

Зустрітись з цим поглядом один на один для нашого сучасника, для кожного із нас – це заглянути в обличчя колишньої справжності і гідності, відчути при цьому свою перебільшену значущість і полохливу непевність.

У погляді тих галичан відбивається їхній світ. Заглянувши на фото в їхні очі, ми можемо дізнатися, наскільки різняться наші світи та й, часто, цінності. І зробити висновки з цього», – читаємо на стенді.

З цього стає зрозуміло, що проект «Погляд Галичини» має дуже просту (зважаючи на пояснення, навіть примітивну мету): показати, наскільки галичани початку минулого століття відрізнялися від сучасного населення, що позиціонує себе як галицьке. Акцентуючи на тому, що Галичина існує тільки як «концепція ностальгійної пам’яті», люди, що писали цей текст, забувають, що кожен свідомий («автентичний») галичанин з того-самого діда-прадіда, з материнським молоком увібрав у себе те почуття власної гідності, про яке неодноразово згадано у вищенаведеному тексті.

Світ Галичини справді «провінційний у своїй досконалості», різноплановий і різноаспектний, але навіть сьогодні (і особливо сьогодні) – це не «фантазія», а реальність, початок якій поклали люди, що дивляться на нас зі світлин проекту «Погляд Галичини». Вони справді справжні, природні, та, не зважаючи на те, що наші «світи і цінності різняться» (більш як сторічна часова дистанція – вагома причина цьому) – вони передали ці риси своїм дітям, онуками, правнукам, які до нині гордо називають себе галичанами.

«Погляд Галичини» – цікавий проект, однак мешканців Львова він має змусити замислитися не про різницю між ними та їхніми предками, а про національну, культурну, особистісну спорідненість і цілісність одного світу, що хай не нормативно, але ідейно має назву Галичина.