Приватний зоопарк «Лімпопо»: за європейськими стандартами, менше заліза, більше зелені

– З траси Львів-Дрогобич впадає в очі синьо-жовтий дах. Є в цьому особливий задум?

О.: Задум у тому, що ми живемо в Україні і є українським зоопарком. Це – наш прапор, тому одразу виникла ідея зробити саме так. Для Галичини це нормальне явище.

– Розкажіть, як і коли виник зоопарк «Лімпопо»?

О.: Зоопарк виник 2008 року 6 червня. Тобто рівно п’ять років тому. Тут була стара стайня, все було повалено. Почалася реставрація старої будівлі, а за тим поступово добудовувалися вольєри. Ідея виникла тоді, як у нас була досить велика ферма з розведення екзотичних фазанів. Після того у нас випадково з’явилися віслюки, яких везли на бойню. Ми їх викупили. З цього почався наш зоопарк. До речі, ті віслюки досі живуть у нас, розмножуються.

На сьогодні територія зоопарку займає 1, 27 га під вольєрами, 2,5 га під випасами, і ми вже отримали дозвільні документи для діяльності на ще 3,5 га землі. Нині у зоопарку перебуває близько 50-ти видів ссавців і 25 видів птахів. Є дуже рідкісні види, які є лише у нашому зоопарку, наприклад, чорні лемури, яких немає на усьому пострадянському просторі. Ми отримали їх по програмі розведення зникаючих видів з Європи. Є леопарди, які досить поширені у зоопарках, але розведення їх в умовах неволі – дуже проблематичне. А у нас вже з’явився леопард-малюк – ще один «здобуток» нашого зоопарку.

– Які зоопарки брали за приклад при організації свого проекту?

О.: Все робилося на власному досвіді, ми багато їздили, дивилися, однак не було чіткого шаблону і прикладу. Ні я, ні мій партнер не мали зоологічної освіти, ми не є фахівцями з будівництва вольєрів, не було проектантів. На той момент, коли ми починали, до нас приїжджали директори Ялтинського та Рівненського зоопарків, вони надавали всі рекомендації з будівництва вольєрів та поради, як правильно утримувати тварин. Ми досі співпрацюємо з ними.

– Будемо відверті: більшість людей намагаються вкласти гроші у більш фінансово вигідний проект. Чому саме зоопарк?

О.: Бо ця справа – в голові і в душі. Про прибутковість сьогодні ми не можемо говорити, бо у нас постійно йде будова нових та реставрація перших вольєрів. Ми вкладаємо гроші в утримання, ріст і розвиток.

– У вас величезна кількість тварин і птахів різних видів. За ними треба особливий догляд, як щодо вашого персоналу?

О.: У нас працюють люди, які закінчували зоологічні університети, біологічні факультети, у нас працює ветеринарне обслуговування. Воно ургентне. За потреби ми викликаємо ветеринарних лікарів з Дрогобича, дуже добре співпрацюємо з ветеринарною службою дрогобицького району. Якщо необхідно – вдень чи вночі, ми зможемо скористатися їхніми послугами.

С.: Насправді існує проблема з персоналом у тому плані, що тяжко знайти людей, які будуть любити тварин.

– Зоопарк «Лімпопо» має чималу колекцію екзотичних тварин з інших країн. Яким чином співпрацюєте із закордонними зоопарками?

О.: Минулого року у Миколаєві відбулася конференція Євроазіатської Асоціації зоопарків, у якій ми брали участь. Повертаючись додому, усі європейські колеги завітали до нас і побачили на власні очі умови, в яких утримуються наші тварини. Це дало великий поштовх для подальшої співпраці. Однак, для того, щоб отримати тварину з будь-якого зоопарку Європи, необхідно показати, як доглядається тварина, де вона буде утримуватися, персонал, годівля, і досить багато інших факторів. Мушу відзначити і те, що досить багато європейських зоопарків категорично відмовляються віддавати тварин на пострадянські терени.

Особлива специфіка процесу передачі червонокнижних тварин – усі вони мають кураторів. Для прикладу лемури мають куратора, що живе в Японії. І лише після його згоди ми можемо отримати дозвіл на те, щоб якийсь із зоопарків світу дав нам тварину.

– Ви проходили таку процедуру?

О.: Так. Усі тварини, яких ми отримали по програмах, мають кураторів. І навіть, якщо ця тварина розмножується, ми мусимо повідомити про це куратора і він тоді розподіляє, в який зоопарк піде поповнення по генетиці для того, щоб цей вид далі жив. Саме для цього існують куратори, програми, що контролюють генетичні лінії усіх тварин, що є під загрозою зникнення. На сьогодні ми беремо участь вже у чотирьох таких програмах.

– А що потрібно для того, щоб взяти участь у цій програмі?

О.: Необхідно підготувати цілу купу відповідних документів: з Міністерства екології, Міністерства ветеринарної служби, інших служб. З моменту дозволу від куратора до моменту приїзду тварини в зоопарк зазвичай проходить 7-8 місяців.

– Бюрократія справу ускладнює?

О.: Насправді ні. Усі наші ветеринарні служби, екологічні інспекції всіляко допомагають, сприяють. Є норми, є папери, які мають бути: заявка, дозволи, паспорт тварини. Але палиць у колеса нам не ставлять. –

– У процесі роботи трапляються веселі казуси?

С.: Нещодавно вольєр з тигром прибирали і браму не закрили (сміється).

– Які перспективи розвитку зоопарку?

О.: У майбутньому ми плануємо зібрати непересічну колекцію тварин з максимальним наближенням до людей, щоб усі мали змогу побачити тварину близько, щоб її не потрібно було шукати у кущах, віддалених закутках. На сьогодні, на жаль, ми не можемо говорити про жирафів, слонів, бо це дуже дорого і дуже проблематично, враховуючи кліматичні умови нашого регіону. Тому у перспективі тут буде представлена експозиція дуже рідкісних малих видів тварин.

С.: Будемо розвиватися. Дуже хочемо білого лева, тигра, сніжного барса. По-новому розплановуємо нову територію – за європейськими стандартами, буде менше заліза, більше зелені. Прагнемо до кращого і робимо все для того, щоб так було.