Зварич: На найвищих постах в Україні сидять такі хабарники!
Коли львівський журналіст зателефонував в редакцію (Бі-Бі-Сі) і запитав: «Ризикнете опублікувати інтерв'ю з біглим суддею Ігорем Зваричем?», з яким він був особисто знайомий, його запитали: «Як ти зумів його узяти? Невже людина, що знаходиться в розшуку, якого шукають всі спецслужби України, ризикне поспілкуватися з представником ЗМІ – тим самим він видасть своє місцеперебування як для влади, так і для тих, кому можливо, дуже невигідні одкровення опального судді?» Проте журналіст завірив, що все дуже серйозно, львівський утікач йому довіряє, тому що вважає його чесним і незалежним журналістом, в чому міг переконатися по матеріалах про судові справи в Львівській області. Тому він і вийшов на нього в надії, що його слова дійдуть до громадськості без купюр і цензури.
Нижче ми приводимо розшифровку їх телефонної розмови, що відбулася 20 лютого цього року і тривала 16 хвилин.
Багато хто вже встиг вас поховати, адже про вас вже два місяці ні слуху ні духу, але недавно до Львівського окружного суду поступили позови від вашого імені з приводу відміни рішення Верховної Ради про ваше звільнення і вирішення столичного Печерського суду про ваш арешт. Може, проясните ситуацію?
Будучи в лікарні, я дійсно написав ці дві заяви, проте так і не відіслав їх, залишив в столі – зрозумів, що це вже нічого не змінить, на мені всі поставили хрест. А ось хто і навіщо вже потім «відіслав» їх від мого імені – це нехай самі розбираються. Знаю, комусь дуже сильно влетіло після мого від'їзду. Адже зірвалися чиїсь зірочки на погонах. Щоб хоч якось зберегти видимість розслідування, ось і обнародували мої заяви. Знаю, що у декого серце в п'яти опустилося – особливо у тих, хто мене підставив. Бояться, що я повернуся і все про них розповім. Але мені не дадуть цього зробити, як би я, і не тільки я, цього не хотів.
Ви як і раніше заперечуєте, що брали хабарі?
За ці декілька місяців, поки я вимушений ховатися, я багато що зрозумів і усвідомив. Я зрозумів, що не можна довіряти людям, тільки одному-двум, найближчим. Навіть давні, надійні партнери зрадять тебе, якщо раптом їм щось почне загрожувати. А з нашою судовою системою, якщо її не поміняти, моя історія здасться рядовою і буденною.
Звичайно, я зробив багато помилок, яких міг би не здійснювати, і якби повернути час назад, я б поводився зовсім інакше, не допустив би, щоб така ситуація була можлива в принципі. Нехай це і звучить з моїх вуст дешевим покаянням.
Не брали б хабарів?
Не треба так примітизувати. Якщо хочеш, я скажу, але ви це все одно виріжете: в Україні немає жодного судді, який би хоч раз в житті не взяв хабар. Ну може, наймолодші, які ще не встигли, але чекають, коли їм запропонують.
Ви ж розумієте, що це виглядає так, як ніби «раз сам засипався, так тепер всім помщуся».
А мені товариський суд не загрожує, і те, що я скажу, має навпаки багатьох застерегти: нехай повчаться на чужих помилках. Розумієш, наша система правосуддя настільки прогнила, система цінностей настільки перекрутилася, що бути чесним суддею в Україні – великий ризик для кар'єри і здоров'я, набагато більший, ніж бути суддею-хабарником. Візьміть довільно вибраних 100 справ будь-якого вітчизняного суду. Навіть нетямуща, але уважна людина з легкістю виявить там відсотків 20 незрозумілих рішень, явні переваги на користь однієї зі сторін. І що, когось за це карають, знімають з посад, позбавляють недоторканності? Максимум, можуть констатувати суддівську помилку. Подивіться на звіт комісії Верховного суду по діяльності кримських суддів за 2007–2008 рік – він доступний кожному, і журналісти про це писали. Там з десяток справ, коли спадок, сотні тисяч доларів, землю присуджували померлій людині. Там провина в сто разів більше очевидна, чим в моєму випадку. Ясний мотив, в наявності всі незаконні підстави – і що, когось посадили або хоч би зняли з посади? Тільки «попередження», здається, навіть «суворої догани» нікому не оголосили. А чому? Та тому що нікому ті судді дорогу не перейшли, окрім тих людей, у кого землю відняли. А якщо чіпати їх, то вся система полетить до чортової матери, всіх тоді треба садити, відсотків 60–70 як мінімум. З тієї ж причини нічого не було і суддям Макаровського суду в Київській області. Адже вони кому землю роздавали? Високим людям з столиці, яким невигідний скандал. Їм сказали – посидьте рік тихо і більше не робіть таких ляпів. Все! Ось вам і хвалена боротьба з корупцією!
А якщо ви візьмете справи з політичним підтекстом – там взагалі судді нема куди діватися. Яке б рішення він не ухвалив, у іншої сторони завжди знайдеться купа аргументів, що ставлять його дії під сумнів. Бо не прописані чіткі закони і механізми, завжди можна звинуватити суддю в політичних симпатіях, матеріальній зацікавленості. Плюс з усіх боків на суддю додається ще й психологічний тиск.
А чи можна мінімізувати тиск на суд?
Можна, якби ми жили в правовій цивілізованій державі, де навіть одна згадка про те, що якийсь чиновник намагався зробити якийсь вплив на суддю, вже служить залізним приводом для зняття того з посади, або запорукою кримінальної справи. А у нас депутати можуть уриватися до суддів в кабінети, доводити їх до інфарктів і вважати свої дії абсолютно правильними. Але це ж абсурд! Про яку боротьбу з корупцією тоді можна говорити?! Так, українські суди корумповані, це знають всі, але в тому і справа, що в ієрархії корупційних схем суди займають місце десь внизу. Вони – одна з кінцевих точок беззаконня. А починається корупція на самому верху – в Конституції, в двозначних законах, де повно лазівок, там, де депутатська недоторканність, там, де народ не має навіть символічної можливості контролювати владу.
Можете розповісти механізм – як український суддя стає на шлях хабарництва?
А тут немає якихось особливих схем або оригінальних шляхів. Адже як мінімум 50 % справ неоднозначні, без явної переваги однієї із сторін, і дуже багато рішень буквально балансують на грані. Я так скажу: щоб в Україні бути абсолютно чесним і непідкупним суддею треба володіти такими навиками і можливостями, як суддя Дредд з голлівудського фільму, тобто, бути суперменом. Мені вже втрачати практично нема чого, але тисячам українських суддів не позаздриш.
Ви проведіть анонімний опит серед них – не буде жодного, кому б хоч раз не дзвонили зверху і не рекомендували звернути увагу на таку-то справу. Якщо упиратимешся і корчитимеш з себе незалежного і чесного, кар'єра твоя далеко не піде, обов'язково знайдуть до чого прискіпатися, адже ми пам'ятаємо, що половина справ завжди суперечливі. Не ухвалиш потрібне рішення – наступного разу комісія або прокурор знайде в твоєму рішенні явні судові помилки. І до побачення премії, не говорячи вже про підвищення. Це страшна система, замкнуте коло.Щоб мати можливість більш-менш нормально працювати, суддям доводиться балансувати на межі законності. Одні не сильно переживають і охоче приймають правила гри, інші спочатку чинять опір, але система ламає і їх. «Хорошу» службу несе і наша совкова ментальність. Дуже багато людей вважають свої боргом віддячити судді, навіть якщо рішення він ухвалив самостійно у відповідності з законом. А зараз посудіть – чи легко відмовитися від грошей, якщо в принципі ти сам себе переконав, що діяв чесно? Коли державі немає ніякого до тебе діла, коли зарплати вистачає лише на мінімальні потреби, та і ту інколи не платять. Адже багато суддів дійсно щиро хотіли б бути зразком справедливості. Але коли йому говорять: ось тобі гроші, ти ж, я знаю, маєш потребу, а вже ти ухвали рішення «по совісті». А справа 50х50. І суддя вже сам собі вселяє, що цей позивач має рацію значно більше і його рішення об'єктивне. А незадоволені будуть завжди, таке вже життя. Ось і виходить, що багато суддів починають з «подяк», а потім совість заспокоюється, грані стираються і без «мотивації» він вже не може нормально працювати.
Ви зараз розповіли свою долю?
Можеш вважати і так, хоча в моєму випадку були специфічні моменти, про які я навіть зараз сказати не можу. Але мені жахливо образливо, що мій випадок нічого не змінить, нікого не навчить, порочне коло не розірве. Хіба що судді-хабарники стануть обережнішими. Ось зараз хочуть прийняти закон про довічний висновок для тих, хто взяв більше 10 тисяч доларів. Але всі розуміють, що це не більше ніж красивий жупел, лякало, яке нікого не налякає і нічого не змінить. Тепер проситимуть 9 тисяч 999. А немає довічного – немає взагалі ніякого, бо ми добре бачимо, як у нас садять хабарників. Назви хоч одне прізвище?
Ось пару років назад СБУ знайшла у Сюзани Станик незрозуміле майно, що невідомо звідки взялося, на суму 12 мільйонів доларів, яке було оформлено на її стареньку матір. Звідки у старенької палаци і пароплави? Але мабуть у неї опинилися дуже вже сильні покровителі – напевно ті, хто це майно їй і дарував. І Генеральна прокуратура зробила вигляд, що нічого не відбулося. Навіть у засідці, як на мене, сидіти не потрібно – бери і звинувачуй, рука намертво затиснута. Які ще треба докази, щоб відкрити кримінальну справу?
Як ви зараз живете?
Ще коли я лежав в лікарні, мені дзвонили і пропонували недоторканність, гарантії безпеки і ще більші гроші, ніж ті, які виявили в моєму кабінеті, за умови, що я дав би свідчення проти певних людей. От їм декілька довічних світить. Але я не хочу, щоб мною затикали дірки, не хочу ставати козлом відпущення. На моєму місці, за бажання відповідних органів, може опинитися буквально будь-який суддя. Тим більше що я не вірю в справедливий суд і маю на це все підстави. Стати розмінною монетою в зведенні рахунків бізнес-кланів і політичних еліт – доля набагато страшніша, ніж та, яка спіткала мене в даний час. Ці люди зроблять все, щоб я не зміг дати свідчення проти них, аж до мого фізичного усунення.
І що ж, ви все життя будете в перегонах, хіба людина може таке витримати?
Знаєш, зараз на найвищих постах в Україні сидять такі хабарники, що я в порівнянні з ними жалюгідний учень, такий фокусник-невдаха. Ось я б може і хотів покаятися, навіть готовий понести заслужене покарання. Але навіть якщо мене не вб'ють, а просто посадять, я впевнений, що нічого не зміниться ні на йоту, що решта хабарників і корупціонерів буде спокійнісінько, не боячись правосуддя, і далі ходити на волі і провертати свої темні справи. Це ще гірше. По одній жертві на заклання в рік, для зовнішньої демонстрації боротьби з корупцією. Така індульгенція беззаконня. Коли в'язниця плаче по тисячах чиновників. Ні, без кардинального реформування всієї законодавчої, виборчої, судової системи ми взагалі дуже скоро провалимося на дно прірви, з якої немає виходу. Але моя прірва – це прірва однієї людини, а хвороба країни – це доля всіх людей без виключення. Як розкаяння я хочу застерегти наш народ: поки що не втрачено останній шанс!
Кінець зв'язку.
Нагадаємо, 9 березня Служба безпеки України затримала колишнього голову Львівського апеляційного адміністративного суду Ігоря Зварича, передавали Подробиці.
«Його затримали у Львові на квартирі в будинку по вулиці Тарнавського, де він ховався від правосуддя, близько 21:00 бійцями спецпідрозділу «Альфа» під час спроби втечі через горище на даху цього будинку», – повідомила прес-секретар СБУ Марина Остапенко.
В той же час, джерела у Львові повідомили «Українську правду», що екс-суддя Зварич був затриманий у власній квартирі у присутності дружини і тещі.
За словами джерела, працівниками СБУ була підігнана пожежна машина з драбиною, по яких вони потрапили в приміщення через вікно.
