Мирослав Маринович: «Люстраційні списки мають бути скрізь»
Фото: //radiosvoboda.org
«Я описав би це так: «З журбою радість обнялась». Я захоплююся тими людьми, які вийшли на Майдан. Це вже зовсім інші люди, ніж були раніше. І це радість. Журба – це те, що немає якогось єдиного політичного центру. Майдан зараз поліцентричний. Власне як і вся Україна зараз поліцентрична. Але немає єдиної парасолькової ідеї над цими центрами. Проте це відображення нашої психології. Схожа поліцентричність спостерігається й у Європі. Вона також поліцентрична. Але у Європі є чіткі механізми. Тобто у Європі є чіткі правила, як діяти у цьому випадку. В Україні ж таких чітких правил немає. І це журба. Потрібно, щоб і в нас були чіткі правила гри.
Щодо вирішення тієї кризи, що склалася у країні, то я готовий взяти участь у процесі перемовин. Але жодна зі сторін зараз не готова до посередників. На мою думку, влада взагалі не погодиться на посередників із України. Вона буде наполягати на посередниках лише з-за кордону. І загалом немає відчуття, що майдану треба посередники. А, до прикладу, ініціативна група «Першого грудня» не може давати політичні рекомендації, бо тут просто немає політиків.
Хочу відзначити, що Майдан дав уже феноменальні речі. По-перше, він показав, що Україна прокинулася. Ще вчора ми собі такого навіть уявити не могли. По-друге, Майдан показав, що у нас вже є нове покоління людей, яке не керується тією радянською психологією. І щоб не втратити цих людей, потрібно не заганяти себе у вузькі рамки. Головне, щоб наші максимальні очікування не дозволили втратили це покоління. Бо зараз ми можемо не отримати у повному обсязі задоволення всіх тих вимог, які є у Майдану.
Я цілком погоджуюся з думкою Сашка Положинського, що треба зараз діяти від супротивного. Влада і провокатори штовхають нас у вузьку таку канву стояти до кінця і таке інше. Але постає питання як потім вийти з цього? Треба діяти в таких випадках так: тебе заштовхують – роби навпаки. Ось говорять Корчинський штовхає тебе на барикади – зроби десять кроків назад.
Потрібно скрізь повісити люстраційні списки. Люди мають знати прізвища тих, не можу знайти іншого слова, підлих суддів, які знають, що порушують закон, але все рівно засуджують тих безневинних хлопців. Країна має знати їхні прізвища. Вони повинні усвідомлювати, що зміниться влада і потім вони вже не будуть працювати суддями.
Такі списки можуть викликати самосуд? Звичайно, самосуду не має бути. Але люди повинні розуміти, що вони щось роблять, а не просто вийшли і стоять. Бо просто стояти Майдан довго не буде. Потім може бути вибух емоцій і від цього буде лише гірше.
Щодо нагород для працівників міліції, які били людей, то це діє бандитська психологія: не кидати своїх. Диктатор повинен показати свою силу, що він нічого не боїться, що вулиця на нього не тисне. Але насправді це не так. Вулиця тисне і вони бояться. Тому це не марна справа».
Довідка
Мирослав Мариович – український правозахисник, публіцист, релігієзнавець, член-засновник Української Гельсінської групи, організатор амністерського руху в Україні, віце-ректор Українського Католицького Університету у Львові.
Має такі нагороди:
- Орден Свободи (31 грудня 2008) – за визначний особистий внесок у відстоювання прав людини, виявлені мужність і самовідданість у боротьбі за свободу і незалежність України, плідну науково-публіцистичну діяльність.
- Орден «За мужність» I ст. (8 листопада 2006) – за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод.
- Кавалерський хрест Ордену заслуги Польської Республіки.
- Орден «За інтелектуальну відвагу» (2007).
- Премія імені Василя Стуса (2009).
