Чи дорівнює якість журналістики її оплаті?
Тема оплати праці акул пера не була передбачена рамками дискусії. Вона виокремилась, ніби сама собою, розпочавшись зі згадки про фінанси, якими розпоряджаються ЗМІ. З'ясувалося, що якість матеріалів не залежить від того, скільки журналістам платять. І це не просто висновок людей, яким він вигідний – це реальність. Вона не вписується у закони ринку і логіки, проте це не заважає такій реальності існувати.
Борис Потятиник, професор кафедри нових медій факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка зазначив, що з журналістськими стандартами не все так погано, особливо, якщо взяти до уваги те, що стандарти вищі, ніж можливості фінансування, які можуть собі дозволити медіа у Львові. Особливо це стосується нових медій. „Практично жоден з інтернет-проектів на себе не заробляє. Ситуація може бути кращою, якщо інтернет-видання є у якихось холдингах. Наприклад, „ZIK”, „Zahid.net”, „Gal.net”. Хоча світова тенденція така, що кошти там зростають. Якщо порівняти з грошима, які там обертаються, то динаміка стандартів позитивна” – резюмував науковець.
Анатолій Забарило, співвласник газети „Львівська пошта”, на запитання, який зв'язок є між якістю і оплатою праці журналістів, дав наступну відповідь: „Всі журналісти – це живі люди, які мають сім’ї і яким потрібно принести щось додому. Ми хотіли б збільшувати оплату праці, щоб журналіст отримував достойну заробітну плату. Не завжди все вдається. Засновники не вибирають ні копійки із проекту. Все зароблене залишається у підприємстві. Ми вийшли на певний рівень самоокупності. Ми намагаємося і будемо намагатися, щоб оплата праці була достойною”.
Борис Потятиник зазначив, що російська журналістика є більш одноманітною і менш якісною, при тому, що журналісти заробляють вдвічі більше. Оплата – це ще не все. Є честь, ентузіазм і так далі.
Наталія Онисько, співредактор сайту „Наші гроші”, заявила, що власники львівських медій дуже жадібні щодо зарплат журналістів. „Коли йдеться про
2-3 тисячі гривень, то це дуже маленька зарплата” – вважає п.Наталя. До цього лише хочеться додати, що найчастіше у редакціях навіть про 2-3 тисячі не йдеться.
Андрій Болкун, заступник голови ЛОО НСЖУ, зауважив, що не можна говорити про оплату праці окремо від ситуації в державі. З цим важко не погодитися, проте ситуація в державі не єдине, що впливає на зарплату.
Тема оплати праці журналістів була зачеплена дещо поверхово. Йшлося про те, що „стандарти вищі, ніж можливості фінансування” в той час, як деякі редакції пропонують зарплату нижчу, ніж прожитковий мінімум. І журналісту, як і будь-якій іншій людині, не до ентузіазму і не до високих матерій, коли є загроза, що грошей не вистачить навіть на найнеобхідніші речі.
Звичайно, не у всіх редакція зарплата катастрофічно мала. Місце для ентузіазму залишається навіть тоді, коли оплата є хоч і невеликою, але, принаймні, не катастрофічно малою. Проте, проблема, все ж таки, має місце. Журналісти формують громадську думку, часто наражаються на небезпеку, приходять на допомогу тоді, коли інші інстанції вже "розвели руками". Але від них вимагають провести весь день на роботі і отримати менше, ніж прожитковий мінімум. І проблема не лише у фінансуванні редакції чи ситуації в державі. Бо навряд чи юристу скажуть провести весь день в офісі і отримати менше, ніж того передбачає прожитковий мінімум. Негаразди починаються з того моменту, коли праця сучасних "інженерів людських душ" оцінюється як щось не надто складне і не надто важливе.
Журналістика – це значно більше, ніж просто професія. Це спосіб життя і стан душі. Саме тому, як зазначив Борис Потятиник, „стандарти вищі, ніж можливості фінансування”. Тому, на моє глибоке переконання, в міру того, як рівень життя в Україні ставатиме європейським, оплата праці журналістів теж ставатиме європейською.
Фото: vladochka13.blogspot.com
